15 жовтня 2015 рокусправа № 808/1482/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.
суддів: Нагорної Л.М. Юхименка О.В.
за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2015 року по справі № 808/1482/15 за адміністративним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -
Фізична особа підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.01.2015 року №0000051702 та №0000061702 та рішення від 27.01.2015 року №0006/08-29-17-03.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких були винесені оскаржувані податкові-повідомлення рішення не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки правочини між Позивачем та його контрагентом відповідають вимогам чинного законодавства та при їх укладенні сторонами було досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, умови договору сторонами було виконано, а грошові кошти було сплачено.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2015 року адміністративний позов було задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення від 28.01.2015 року №№0000051702 та №0000061702 та рішення №0006/08-29-17-03 від 27.01.2015 року про застосування штрафних санкцій.
Державна податкова інспекція у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області не погодившись з рішенням адміністративного суду першої інстанції, звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2015 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України, а відтак підстави для їх скасування відсутні.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами ДПІ у Орджонікідзевському районі була проведена документальна планова виїзна перевірка з питань правильності визначення сукупного оподаткованого доходу, правильності обчислення і своєчасності сплати до бюджету інших податків, зборів та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за наслідками якої був складений акт №62/08-29-17-02/НОМЕР_1.
За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення Позивачем:
- п.44.1, п.44.3 ст.44, пп. "в" п. 176.1 ст. 176 ПК України, встановлено перекручення позивачем даних, наданих в деклараціях за 2011-2012 роки, що призвело до заниження сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 77 500,55 грн., в тому числі: за 2011 рік - 37 036,36 грн., за 2012 рік - 40 464,19 грн.;
- п.198.6 ст. 198, п.201.10 ст. 201 ПК України, завищення податкового кредиту, який не підтверджений податковими накладними на загальну суму 84 411,00 грн., в тому числі: за березень 2011 року в сумі 4 888,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 5 984,00 грн., за вересень 2011 року в сумі 6 509,00 грн., за жовтень 2011 року в сумі 10 563,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 8 735,00 грн., за грудень 2011 року в сумі 9 075,00 грн., за січень 2012 року в сумі 5 136,00 грн., за березень 2012 року в сумі 7 532,00 грн., за квітень 2012 року в сумі 5 296,00 грн., за травень 2012 року в сумі 6 604,00 грн., за липень 2012 року в сумі 8 245,00 грн., за серпень 2012 року в сумі 5 844,00 грн.;
- п.1 ч.2 ст.6, абз. 3 ч.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", п.4.1, 4.2 Інструкції "Про порядок нарахування і сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме: не нарахування єдиного внеску у 2011, 2012 роках, у результаті чого занижено єдиний внесок на загальну суму 120 219,37 грн., у тому числі по періодам: 2011 рік - 53 148,54 грн., 2012 рік - 67 070,84 грн.;
- п.10 ч.2 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме: несвоєчасна сплата єдиного соціального внеску за 2012 рік: термін сплати 10.02.2013, фактично сплачено 07.10.2013, сума нарахованої фінансової санкції за несвоєчасне перерахування склала 458,40 грн., пені - 149,94 грн., несвоєчасна сплата єдиного соціального внеску за 2013 рік: термін сплати 10.02.2014, фактично сплачено 09.12.2014, сума нарахованої фінансової санкції за несвоєчасне перерахування склала 480,08 грн., пені - 1 449,83 грн.
На підставі зазначеного акту документальної перевірки, податковим органом були прийняті відносно Позивача податкові повідомлення рішення від 28.01.2015 року
- №0000051702 від 28.01.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 96875.69 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 77500.55 грн. та штрафних санкцій у сумі 19375.14 грн.;
- №0000061702 від 28.01.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, в тому числі за основним платежем у розмірі 38657.00 грн. та штрафних санкцій у сумі 19328.50 грн.;
Крім того, 27.01.2015 року податковим органом було прийнято рішення №000/08-29-17-03 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 14679.37 грн.
Не погодившись з обґрунтованістю винесення зазначених рішень, Позивач звернувсь до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Правомірність винесення податкових повідомлень рішень від 28.01.2015 року №0000051702 та №0000061702 та рішення від 27.01.2015 року №0006/08-29-17-03 є предметом спору, переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган дійшов необґрунтованого висновку стосовно заниження Позивачем податкового кредиту та валових витрат, що в свою чергу свідчить про безпідставність винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування несвоєчасно сплаченого єдиного соціального внеску.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування Позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб були висновки податкового органу щодо непідтвердження здійснення Позивачем господарських операцій у березні, квітні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2011 року та січні, березні, квітні, травні, липні та серпні 2012 року.
При цьому, приписами ст.44.6 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Положеннями ст.102. Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується Відповідачем, Позивач за ухилення від сплати грошових зобов'язань до відповідальності не притягувався та податкові декларація за вказані податкові періоди подавав вчасно.
Отже, виходячи з зазначених приписів податкового законодавства та факту проведення перевірки 12.12.2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Позивач вільний від визначення податковим органом грошових зобов'язань та їх сплати за періоди березень, квітень, вересень та жовтень 2011 року.
Що стосується визначення податковим органом податкових зобов'язань за періоди листопад, грудень 2011 року та січень, березень, квітень, травень, липень та серпень 2012 року, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.177.1. ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця .
Згідно з п.177.3. ст. 177 Податкового кодексу України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Згідно із п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Витрати, що не враховуються при визначені оподатковуваного прибутку, визначені ст.139 ПК України.
Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, Позивачем не було надано до перевірки документи, які б підтверджували витрати, які були включені до валових витрат, та які б підтверджували правомірність формування податкового кредиту за листопад, грудень 2011 року та січень, березень, квітень, травень, липень та серпень 2012 року.
Однак, Позивач наголошує, що ним було надано податковому органу до перевірки документи на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та валових витрат за жовтень, грудень 2011 року та січень 2012 року, які останнім враховані не були, що в свою чергу свідчить про безпідставність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Суд апеляційної інстанції вважає зазначені висновки позивача необґрунтованими з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ст.44.6 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
При цьому, п.п.46.6, 46.7 ст.46 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що після закінчення документальної перевірки та отримання акту про її наслідки, платник податків може подати до податкового органу документи, що підтверджують обґрунтованість показників, відображених у податковій звітності. У випадку, якщо посадова особа, яка здійснює перевірку відмовляється у прийнятті наданих платником податків документів, останній має право на підтвердження обгунтованості сформованих ним податкових зобов'язань надіслати їх на адресу податкового органу рекомендованим листом з повідомленням. Однак, якщо документи, які підтверджують показники,відображені платником податків у податковій звітності під час перевірки або до винесення податкового повідомлення-рішення ним надані не були, то вони вважаються такими, що були відсутні під час складання такої звітності.
Як свідчать матеріали справи, після отримання акту перевірки Позивач не скористався своїм правом на подання до податкового органу документів, що підтверджують обґрунтованість формування ним податкових зобов'язань.
Отже, виходячи з зазначених правових приписів та встановлених обставин справи, документи, які б підтверджували обґрунтованість формування Позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб за листопад, грудень 2011 року та січень, березень, квітень, травень, липень та серпень 2012 року вважаються такими, що були відсутні на час складання податкової звітності.
Водночас, під час розгляду справи в суді першої інстанції, Позивачем були надані документи, які на його думку підтверджують витрати у жовтні та грудні 2011 року та факт правомірності формування ним податкового кредиту у 2012 році.
Однак, дослідивши форму та зміст зазначених документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони в даному випадку не слугують належним підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту у зазначені періоди у зв'язку з наступними обставинами.
Так, Вищий адміністративний суд у листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 зазначив, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
У відповідності до положень до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Приписами ч.2 ст.9 означеного Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та валових витрат, Позивачем були надані до суду копії податкових накладних, видаткових накладних та договорів №01/10 від 01.10.2011 року та №01/12 від 01.12.2011 року.
Однак, зі змісту всіх наданих видаткових накладних вбачається, що в них відсутній підпис та посада особи, яка була відповідальна за прийняття товару, що в свою чергу свідчить про їх односторонність та неналежне фіксування господарської операції.
Крім того, договори 01/10 від 01.10.2011 року та №01/12 від 01.12.2011 року на підставі яких Позивач здійснював господарські операції були подані до суду не в повному обсязі, а саме лише перші сторінки, які в даному випадку не носять жодної доказової бази та позбавляють суд можливості їх належного дослідження.
Отже, з огляду на викладені обставини, надані позивачем документи на підтвердження реальності здійснення господарської операції та належності формування податкових зобов'язань, в даному випадку не мають ознак первинних документів.
З зазначеного вбачається, що податковий орган дійшов обґрунтованого висновку щодо завищення Позивачем валових витрат у листопаді, грудні 2011 року та у січні, березні квітні, травні, липні та серпні 2012 року та податкового кредиту у зазначених періодах 2012 року.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, до грошового зобов'язання відображеному у податковому повідомленні рішенні №00000051702 від 28.01.2015 року відповідачем також були включенні не підтверджені оподатковані суми чистого доходу Позивача за березень 2011 року у сумі 4888.00 грн., за квітень 2011 року у розмірі 5984.00 грн., за вересень 2011 року у розмірі 6509.00 грн., та за жовтень 2011 року у розмірі 10563.00 грн., від сплати яких, як встановив суд апеляційної інстанції, Позивач звільнений та які нарахуванню не підлягають.
Отже, виходячи з зазначеного, сума грошового зобов'язання за основним платежем по вказаному податковому повідомленню рішенню буде становити (75500.55 - 4888.00 - 5984.00 - 6509.00 - 10563.00 = 47556.55 грн.).
Також, як вбачається з розрахунку фінансових санкцій ФОП ОСОБА_2, податковий орган розраховував його штрафні санкції виходячи зі ставки 25%, яка передбачена п.п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України (а.с.161).
Оскільки належним основним платежем по податковому повідомленню рішенню №00000051702 від 28.01.2015 року виступає грошова сума у розмірі 47556.55 грн., то штрафні санкції відповідно будуть становити (47556.55 грн *25%=11889.14 грн).
Отже, загальний розмір грошового зобов'язання по податковому повідомленню рішенню №00000051702 від 28.01.2015 року повинен становити 59445.69 грн.
В свою чергу, суми грошових зобов'язань по податковому повідомленню рішенню від 28.01.2015 року №0000061702, як вбачається зі змісту його розрахунків, відповідають реальним обставинам справи та є обґрунтованими.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованістю винесення податкового повідомлення рішення від 28.01.2015 року №0000061702 та №00000051702 від 28.01.2015 року в частині нарахування суми грошового зобов'язання у розмірі 59445.69 грн.
Щодо правомірності винесення рішення від 27.01.2015 року №0006/08-29-17-03 про застосування штрафних санкцій, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з п.11 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У відповідності до п.п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до п.8 ч.9 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Приписами п.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції зокрема за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що для фізичних осіб-підприємців, які знаходяться на загальній системі оподаткування єдиний внесок нараховується у розмірі 34,7% на суми доходів отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі, якщо органом доходів і зборів самостійно донараховуються суми несплаченого єдиного соціального внеску, то на платника податків накладається штраф у розмірі 5% від несплаченої суми за кожний період.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що підставою для донарахування Позивачу штрафних санкцій було порушення ним термінів сплати єдиного соціального внеску за 2011 рік у розмірі 53184.54 грн., який був сформований за рахунок несплати чистого оподаткованого доходу у розмірі 153165.81 грн., та єдиного соціального внеску за 2012 рік у розмірі 67070.84 грн., який був сформований за рахунок заниженого чистого оподаткованого доходу у розмірі 193287.72 грн.
Однак, як було встановлено судом апеляційної інстанції, податковий орган обґрунтовано визначив завищення Позивачем валових витрат у 2011 році лише за листопад та грудень місяць, які становлять відповідно 43676.90 грн. та 45374.45 грн., оскільки на час проведення перевірки сплили передбачені ст.102 Податкового кодексу України строки на визначення грошових зобов'язань платника податків за більш ранні періоди.
Отже, в даному випадку, несплачена сума єдиного внеску за 2011 рік буде становити відповідно (43676.90+45374.45 грн)*34.7% = 30.900.82 грн.
В свою чергу, виходячи з того, що позивачем було пропущено 3 періоди на сплату єдиного соціального внеску, то сума штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату за 2011 рік буде становити: 30900.82*15%=4635.12 грн.
Суми штрафних санкцій по несплаті єдиного соціального внеску за 2012 рік у розмірі 6707.08 грн., як вбачається зі змісту наданого позивачем розрахунку, відповідає реальним обставинам справи та є обґрунтованими (а.с.159).
Отже, загальний розмір штрафних санкцій по рішенню №000/08-29-17-03 буде становити відповідно (4635.12 +6707.08=11342.19 грн.), що в свою чергу свідчить про безпідставність нарахування Відповідачем різниці штрафних санкцій відображених у його рішенні та штрафних санкцій розрахованих судом, яка відповідно буде становити (14679.37-11342.19=3337.18 грн.).
Таким чином, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості повного задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2015 року була винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про необхідність її скасування.
На підставі наведеного, керуючись, ч.3 ст.160, ст. 196, ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - задовольнити частково.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2015 року по справі № 808/1482/15 - скасувати та прийняти нову.
Адміністративний позов фізичної особи підприємця ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №00000051702 від 28.01.2015 року в частині донарахування податкових зобов'язань у розмірі 37430.00 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення 27.01.2015 року №0006/08-29-17-03 про застосування штрафних санкцій в частині нарахування грошового зобов'язання у розмірі 3337.18 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий: О.О. Круговий
Суддя: Л.М. Нагорна
Суддя: О.В. Юхименко