15 жовтня 2015 рокусправа № 808/1111/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.
суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2015 року по справі № 808/1111/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Запорізькій області, в якому просив визнати бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області протиправною та зобов'язати останнього вчинити всі передбачені чинним законодавством України заходи для виконання у повному обсязі судового рішення у справі №2-3687/11.
В обґрунтування вимог Позивач зазначив, що державним виконавцем не були здійсненні всі можливі виконавчі дії, які спрямовані на виконання рішення, що в свою чергу свідчить про наявність протиправного характеру у його бездіяльності.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2015 року адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області з невиконання виконавчого листа №2-3687/11 від 11.06.2013 року та зобов'язано останього вчинити виконавчі дії щодо виконавчого листа №2-3687/11 від 11.06.2013 року у повному обсязі.
Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2015 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем в повному обсязі використовуються заходи примусового виконання рішення передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а саме здійснюється звернення стягнення на майно та кошти ТОВ «Константа» для повного та своєчасного задоволення вимог стягувачів.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2013 року позов ОСОБА_1 був задоволений та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Константа» заборгованість по заробітній платі у розмірі 6 174,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 875,34 грн., вихідну допомогу в сумі 2 656,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30 534,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.
На підставі зазначеного рішення суду, 11.06.2013 року Позивачем був отриманий виконавчий лист, з яким він звернувся до відділу державної виконавчої служби.
17.07.2013 державним виконавцем Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби ЗМУЮ за виконавчим документом від 11.06.2013 № 2-3687/11 відкрито виконавче провадження № 38852228 та надано боржнику (ТОВ «Константа») строк для добровільного виконання до 23.07.2013 року.
В подальшому, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області на виконання постанови від 07.07.2010 прийнято до виконання виконавче провадження № 38852228 з примусового виконання виконавчого листа від 11.06.2013 № 2-3687/11.
Однак, станом на 02.02.2015 року, виконавчий лист від 11.06.2013 № 2-3687/11 був виконаний державним виконавцем частково, а саме були перераховані грошові за платіжним дорученням № 65 від 26.11.2013 у розмірі 2 317,03 грн., за платіжним дорученням № 420 від 13.05.2014 у сумі 1006,31 грн., за платіжним дорученням № 1162 від 02.12.2014 року у розмірі 727,27 грн. та платіжним дорученням № 70 від 13.01.2015 року у сумі 909,09 грн.
Вважаючи бездіяльність Відповідача по неповному виконанню виконавчого документа протиправною, Позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Правомірність бездіяльності по невиконання вимог виконавчого документу є предметом спору, переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем в даному випадку не було здійснено всіх залежних від нього заходів щодо виконання рішення суду, що свідчить про наявність протиправного характеру у його бездіяльності.
Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст..1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями п.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно із приписами ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу», працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України
Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Положеннями ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.
Відповідно до ст. 32 Закону № 606-ХІV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Аналіз зазначених правових норм вказує на те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового процесу та полягає в примусовому виконані судового рішення. Примусове виконання рішень здійснюється органами державної виконавчої служби, які входять до системи органів Міністерства юстиції України шляхом здійснення заходів примусового виконання рішень, визначених зокрема ст.32 Закону України «Про виконавче провадження».
Встановлені обставини справи свідчать про те, що державним виконавцем на виконання вимог виконавчого листа вживались заходи щодо накладення арешту на розрахункові рахунки боржника - ТОВ «Константа», а саме постановами державного виконавця від 16.06.2010, від 26.05.2010, від 24.10.2011, від 27.02.2012, від 23.08.2012 та від 19.10.2012 накладено арешт на рахунки боржника.
Проте, ухвалою господарського суду Запорізької області у справі № 18/1/10 від 04.09.2013 відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Запорізькій області зобов'язано зняти арешт з коштів ТОВ «Константа» які містяться на всіх його рахунках у банках та інших фінансових установах, визначених в ухвалі суду.
Також, як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2014 року державним виконавцем була винесена постанова про накладення арешту на кошти боржника в межах загальної суми заборгованості, окрім рахунку № 26004187823 в АБ «Укргазбанк» на який згідно ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 335/10026/13-ц від 10.10.2013 заборонено накладати арешт та проводити примусове списання коштів до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за мировою угодою.
Однак, як було встановлено судом першої інстанції та не спростовується Позивачем, фактичний рух коштів відбувається лише за рахунком боржника відкритим в АБ «Укргазбанк», накладати арешт на який виконавчій службі заборонено. На інші рахунки, кошти на яких знаходяться під арештом, гроші фактично не надходять.
Отже, факт неможливості задоволення вимог Позивача за рахунок грошових коштів, що знаходять на рахунках ТОВ «Константа» в даному випадку був належнми чином підтверджений.
Водночас, положеннями ч.5 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника.
Відповідно до ч.2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Отже, якщо задоволення вимог стягувача за рухунок коштів боржника є неможливим, державний виконавець звертає стягнення на інше майно боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від 22.10.2012 року було накладено арешт на майно боржника та актами опису і арешту майна від 02.07.2010, 12.07.2010 та 26.07.2013 описано і накладено арешт на рухоме майно боржника.
Однак, станом на час розгляду справи судом першої інстанції, державним виконавцем не були здійсненні дії з оцінки описаного майна та його реалізації з метою виконання вимог виконавчих документів.
Окрім того, Відповідачем не було надано до суду доказів з'ясування інформації щодо відсутності у боржника будь-якого нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення.
З урахуванням досліджених судом апеляційної інстанції обставин справи, суд дійшов висновку, що державним виконавцем в даному випадку не було здійснено всіх залежних від нього заходів щодо виконання рішення суду, що свідчить про наявність протиправного характеру у його бездіяльності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо достатності підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржувана постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2015 року була прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
На підставі наведеного, керуючись, ст. 196, ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.04.2015 року по справі № 808/1111/15 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий: О.О. Круговий
Суддя: О.В. Юхименко
Суддя: Л.М. Нагорна