ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 жовтня 2015 року № 826/11161/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд»
доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.03.2015р.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.03.2015р. №0001232204.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність податкового повідомлення - рішення від 19.03.2015р. №0001232204.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з тих підстав, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийнято правомірно.
На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» за результатами якої 20.02.2015р. складено Акт №662/26-56-22-04-09/33316751 про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при формування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПАТ «Новоушицький консервний завод» (код ЄДРПОУ 374284) за період з 01.07.2014р. по 31.10.2014р. (далі по тексту - Акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення п. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 766 909грн. у тому числі по періодам: липень 2014 року - 147896грн., серпень 2014 року - 199584грн., вересень 2014 року - 270189грн., жовтень 2014 року - 1149240грн.
На підставі встановленого порушення відповідачем 19.03.2015р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0001232204, яким позивачу занижено суму ПДВ у розмірі 2 208 636грн., у тому числі основний платіж - 1 766 909грн. та штрафні санкції - 441 727грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 19.03.2015р. №0001232204 протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи підтверджують, що позивач уклав з ПАТ «Новоушицький консервний завод» договір купівлі-продажу від 29.07.2014р. №14/2014 відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити (передати), у власність Покупця товари, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його.
На виконання умов вказаного договору ПАТ «Новоушицький консервний завод» виписані податкові накладні: від 31.07.2014р. №4, від 29.08.2014р. №2, від 30.09.2014р. №2, від 31.10.2014р. №2, видаткові накладні: №31074 від 31.07.2014р., №29082 від 29.08.2014р., №30092 від 30.09.2014р., №31101 від 31.10.2014р. та акти прийому-передачі товару: від 29.08.2014р. №2, від 30.09.2014р. №3, від 31.10.2014р. №4.
З Акту перевірки вбачається, що контролюючому органу під час перевірки позивачем не було надано сертифікатів відповідності; протоколів про відсутність ГМО у продукції; висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи МОЗ України; акту прийому-передачі товару за липень 2014 року.
Крім того, як вбачається з Акту перевірки, товар на момент передачі від Продавця до Покупця знаходився за адресою: Хмельницька область, Новоушинський район, смт. Нова Ушиця, вул. Гагаріна, 7.
Для підтвердження факту транспортування товару, позивачеві було вручено контролюючим органом запит від 12.02.2015р. про надання інформації та її документального підтвердження, щодо факту транспортування придбаного товару.
У відповідь на запит від 12.02.2015р. представниками ТОВ «БК «Прогрестехбуд» надано пояснення №31 від 13.02.2015р., відповідно до якого, реалізація товару здійснювалась без фактичного його переміщення та, крім видаткових накладних, які підписуються представниками ПАТ «Новоушицький консервний завод» та ТОВ «БК «Прогрестехбуд», оформляється актами повернення зі зберігання від ТОВ «Яблуневий Дар» на ПАТ «Новоушицький консервний завод» і відповідним актом прийому передачі продукції на зберігання від ТОВ «БК «Прогрестехбуд» на ТОВ «Яблуневий Дар», між якими укладено договір про зберігання.
До перевірки надано договір зберігання товару №19/М2013 від 30.09.2013р. відповідно до якого ТОВ «Яблуневий Дар» (Зберігач), в особі Виконавчого директора Микушева Д.М., діючого на підставі статуту, та ТОВ «БК «Прогрестехбуд» (Поклажодавець), в особі директора Гуди В.В., який діє на підставі статуту, уклали договір, відповідно до якого Зберігач зобов'язується зберігати товар, переданий йому Поклажодавцем. Місце зберігання - склади Зберігача за адресою: Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська 274А; Хмельницька обл., с. Солобківці, вул. Кам'янецьке шосе, 3.
Позивачем були надані акти прийому-передачі товару на зберігання згідно договору №19/М2013 від 30.09.2013р.: від 29.08.2014р. №б/н, від 30.09.2014р. №б/н, від 31.10.2014р. №б/н.
Також позивачем до перевірки надано акт прийому передачі товару на зберігання від 31.07.2014р. №б/н згідно договору №19/М/2013 від 30.09.2013р з номенклатурою: Сік яблучний концентрований неосвітлений натуральний в кількості 38 000 кг на загальну суму 887376 грн., в т.ч. ПДВ 147896 грн. Місце зберігання товару: Харківська обл., Харківський район, с. Затишшя, вул. Харківська буд 5, причому дана адреса не зазначена у вказаному договорі.
Отже, зберігання товару на складі ТОВ «Харківська філія ТОВ «Яблуневий дар» за адресою: Харківська обл. Харківський р-н., с. Затишшя, вул. Харківська, буд 5, передбачає наявність відповідного договору між ТОВ «БК «Прогрестехбуд» та ТОВ «Харківська філія ТОВ «Яблуневий дар», який не надано до перевірки.
Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача в акті прийому передачі товару на зберігання від 31.07.2014р. №б/н не вірно вказано договір якому він відповідає.
Подальше зберігання товару оформлено наступними Актами здачі прийняття робіт (надання послуг) відповідно до договору зберігання товару №19/М2013 від 30.09.2013р.:
- від 31.07.2014р. №310718 з номенклатурою: зберігання, на суму 16888,80 грн. в т.ч. ПДВ 2814,80 грн. Місце складання: Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська, буд 274А;
- від 31.08.2014р. №310820 з номенклатурою: зберігання, на суму 18432 грн. в т.ч. ПДВ 3072 грн. Місце складання: Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська, буд 274А;
- від 30.09.2014р. з номенклатурою: зберігання, на суму 18432 грн. в т.ч. ПДВ 3072 грн. Місце складання: Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська, буд 274А;
- від 31.10.2014р. №311027 з номенклатурою: зберігання, на суму 22543,20 грн. в т.ч. ПДВ 3757,20 грн.. Місце складання: Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська, буд 274А.
Відповідно Актів прийому передачі товару на зберігання від 31.07.2014р. №б/н та від 31.10.2014р. №б/н товар передавався в с. Затишшя, та с. Солобківці, а відповідні Акти здачі прийняття робіт (надання послуг) на зберігання від 31.07.2014р. №310718 та від 31.10.2014р. №311027 складені в м. Городок.
До перевірки позивачем не було надано товаро-транспортних накладних та інших документів, які підтверджують факт переміщення товару.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час перевірки були надані письмові пояснення №31 від 13.02.2015р., відповідно до яких реалізація товару здійснювалась без фактичного його переміщення.
Крім того, як вбачається з Акту перевірки, Дунаєвецькою ОДПІ складено акт від 29.09.2014р. №342/2200/00374284 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ПАТ «Новоушицький консервний завод», код ЄДРПОУ 00374284, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, відповідно до якого встановлено:
«..Перевіркою відображених у рядку 1 Декларації «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%, крім, імпорту товарів» показників за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 у загальній сумі 28649012 грн. встановлено, що на формування цих показників мало вплив оформлення документів з здійснення операцій із реалізації соку яблучного концентрованого неосвітленого натурального.
Проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 на підставі таких документів: договори купівлі-продажу, договори оренди, банківські документи, касові документи, меморіальних ордерів до рахунків 361, 301, 311, 701, 702, 703, 712, 713, 716, 719, 791, видаткові та податкові накладні, реєстри виданих податкових накладних.
На порушення вимог п. 186.1 ст.186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового Кодексу України встановлено завищення задекларованих ПАТ «Новоушицький консервний завод» показників у рядку 01. Декларації Операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім імпорту товарів всього у сумі 28649012,00 грн. по наступним контрагентам:
• ТОВ «ВОГ РІТЕЙЛ», код ЄДРПОУ 37821544, по придбанню соку яблучного концентрованого неосвітленого натурального в кількості 5653000 кг на загальну суму 132008856,00 грн., в т.ч. ПДВ 22001476,00 грн.;
• ПАТ «Пиво - безалкогольний, комбінат «Радомишль», код ЄДРПОУ 05418365, по придбанню соку яблучного концентрованого неосвітленого натурального в кількості 514000 кг на загальну суму 12002928,00 грн. в т.ч. ПДВ 2000488,00 грн.;
• ТОВ «Будівельна компанія «Прогрестехбуд», код ЄДРПОУ 33316751, по придбанню соку яблучного концентрованого неосвітленого натурального в кількості 38000 кг на загальну суму 887376,00 грн., в т.ч. ПДВ 147896,00 грн.;
• ПАТ «Концерн Хлібпром», код ЄДРПОУ 05511001, по придбанню соку яблучного концентрованого неосвітленого натурального в кількості 1156000 кг на загальну суму 26994912,00 грн. в т. ч. ПДВ 4499152,00 грн.
На порушення вимог п. 186.2 ст. 186 п.198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України ПАТ «Новоушицький консервний завод» завищено податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 28645501 грн. за рахунок віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях з придбання яблук від ТОВ "Галич Еко Ресурс" в сумі ПДВ - 22790985,90 грн., ТОВ «Танк Транс» щодо транспортних послуг по перевезенню яблук в сумі ПДВ - 935459,70 грн., ТОВ «Транс-Сервіс-1» щодо транспортних послуг по перевезенню яблук в сумі ПДВ - 1908133,33 грн., ТОВ «Яблуневий Дар» щодо переробки давальницької сировини в сумі ПДВ - 3010832,21 грн., які фактично не здійснювалися».
Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача реальність вчинення господарських операцій між позивачем та ПАТ «Новоушицький консервний завод» відсутня, а наслідком для податкового обліку не є фактичний рух активів, а лише задекларований на папері, таким чином, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.
Однак, з даними висновками податкового органу суд не погоджується, з наступних підстав.
На підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав суду копію Додаткової угоди до Договору №19/М/2013 від 30.09.2013р. від 21.07.2014р., відповідно до якого місце зберігання товару: склади Зберігача за адресою: Львівська обл., м. Городок, вул. Львівська 274А; Хмельницька обл., с. Солобківці, вул. Кам'янецьке шосе, 3 та Харківська область, с. Затишшя, вул. Харківська, 5-А, Вінницька область, м. Липовець, вул. Копитка, 62-А; копії Специфікації №1 від 31.07.2014р., №2 від 29.08.2014р., №3 від 30.09.2014р., №4 від 31.10.2014р., акти прийому-передачі товарів за липень 2014 року; Протокол №120 випробувань зразків продукції від 09.02.2015р., Заяву про відсутність ГМО, алергенів та опромінення та інше.
Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;
Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.
Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Також, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача - ПАТ «Новоушицький консервний завод» зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.
На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.
Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю його контрагентів з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.
Відповідно до абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ПАТ «Новоушицький консервний завод» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.
Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи те, що судом встановлено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ПАТ «Новоушицький консервний завод», суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд».
Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.
Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 19.03.2015р. №0001232204 є безпідставним та неправомірним, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20грн. з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.
Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.03.2015р. №0001232204.
Присудити з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Прогрестехбуд» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20грн. (чотириста вісімдесят сім гривень, 20 копійок).
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України , шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко