Справа № 2-477/10
10 вересня 2010 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Тарасової І.В.
при секретарі - Марченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди,
Встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача 12000 гри. в порядку поділу спільного майна - автомобіля ВАЗ-2109, 1992 року випуску, стягнення з відповідача 6500 грн. в рахунок відшкодування завданої шкоди та відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 25.02.1999 року вступила в шлюб з відповідачем, з яким підтримувала сімейні відносини з травня 1993 року, проживаючи разом у квартирі позивачки за адресою: АДРЕСА_1. В період спільного проживання у 1997 році за спільні кошти сторони придбали автомобіль ВАЗ-2109,
1992року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на який був зареєстрований на ім'я відповідача. З липня 2009 року позивачці стало відомо, що відповідач без її згоди розпорядився спірним автомобілем, продавши його іншій особі. Позивачка вважає, що мала право власності на 1/2 частину спірного автомобіля, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити їй половину вартості автомобіля, якій вона оцінює на момент продажу у 24000 грн.
Крім того, 5 березня 2009 року з кватири позивачки, в якій вони проживали разом з відповідачем та її сином від першого шлюбу, зникли грошові кошти в сумі 6500 гри., а 6 березня 2009 року відповідач під впливом своєї доньки від першого шлюбу покинув квартиру позивачки. За фактом зникнення грошових коштів позивачка зверталася із заявою до Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, але за її заявою в порушенні кримінальної справи було відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України. Разом з тим, під час перевірки, проведеної за заявою позивачки, відповідач та його донька ОСОБА_3 підтвердили, що 5 березня 2009 року у відсутності позивачки забрали з квартири речі, які належать ОСОБА_2, а також той факт, що відповідач забрав гроші в сумі 6500 грн.
Вказаними діями відповідача позивачці завдана моральна шкода, яка виразилася в тому, що зниклі гроші призначалися на придбання ноутбуку для сина відповідачки, якому він був потрібен для роботи та навчання, при цьому позивачка була вимушена відмовляти собі у придбанні особистих речей. Завдану неправомірними діями відповідача моральну шкоду позивачка оцінює у 5000 грн.
У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала у повному обсязі, пояснила про обставини, викладені вище, а також зазначила, що з травня 1993 року вони з відповідачем стали проживати однією сім'єю у квартирі позивачки за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 29-Б, кв.93, вели спільне господарство. Позивачка та відповідач працювали, мали спільний бюджет, відповідач із своєї заробітної плати оплачував платежі за комунальні послуги за вищевказану квартиру. За спільні гроші у 1997 році сторони придбали спірний автомобіль, який використовували для потреб їх сім'ї. Після реєстрації шлюбу з відповідачем у 1999 році він продовжував проживати у квартирі позивачки разом з її сином від першого шлюбу ОСОБА_4 У 2006 році відповідач переніс інфаркт і з 2007 року є інвалідом 2
групи та непрацездатною особою. 26.02.2009 року син позивачки отримав науковий гранд в сумі 5000 грн., який передав на зберігання позивачці, гроші зберігалися у їх квартирі. 05.03.2009 року увечері позивачка виявила зникнення цих грошей, а відповідач у присутності її сина ОСОБА_4 на запитання позивачки відповів, що витратив на сім'ю більше. У той же вечір позивачка зателефонувала доньці відповідача та вимагала забрати батька. 6 березня 2009 року донька відповідача ОСОБА_3 у присутності позивачки забрала відповідача та належні йому речі. Позивачка вважає, що через дії відповідача по свавільному розпорядженню їх спільним майном - спірним автомобілем та заволодіння грошима, що належать сину позивачки, вона була вимушена витрачати свій час на пошуки цього майна, звертатися до правоохоронних органів та прокуратури, що призвело до моральних страждань та переживань.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а також пояснив, що спірний автомобіль ВАЗ-2109 був придбаний сторонами у 1997 році за спільні кошти позивачки та відповідача під час спільного проживання, а тому є їх спільною власністю. Режим спільної власності на зазначений автомобіль передбачено нормами чинних на той час ст.112 ЦК УРСР та ст.17 Закону України «Про власність», відповідно до яких майно, придбане чоловіком та жінкою під час спільного проживання, є їх спільною власністю.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення проти позови, в яких зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі у зв'язку з наступним: до реєстрації шлюбу - 25.12.1999 року вони з позивачкою однією родиною не проживали, сумісне господарство не вели, ніяких речей за сумісні кошти не купували. Спірний автомобіль придбаний за особисті кошти відповідача, до шлюбу з позивачкою і відповідно до ст. 24 КпШС України є його особистою власністю. Вимоги позивачки про стягнення з відповідача 6500 грн. відповідач вважає безпідставними, оскільки грошей він з квартири не брав, 6 березня 2009 року позивачка вигнала його з квартири. Факт відсутності в його діях складу злочину у вигляді крадіжки 6500 грн. із квартири позивачки був підтверджений постановою про відмову в порушенні кримінальної справи за п.2 ст.6 КПК України від 30.05.2009 року. Оскільки в діях відповідача відсутній склад злочину, тобто відсутні винні дії, то відповідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України з відповідача не може бути стягнута на користь позивачки ані матеріальна, ані моральна шкода. Відповідач вважає заявлений позов помстою за звернення відповідача до Московського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення з позивачки аліментів на його утримання.
У ході судового розгляду справи представник відповідача ОСОБА_6 проти позову заперечувала та пояснила, що на час придбання спірного автомобіля діяв КпШС України, нормами якого не було передбачено право на майно чоловіка та жінки, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі. Спірний автомобіль придбаний до укладання шлюбу між сторонами, а відтак є особистою власністю відповідача. Факт заволодіння відповідачем грошовими коштами в сумі 6500 грн. з квартири позивачки не знайшов свого підтвердження ані під час перевірки Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківські області, ані в судому засіданні під час розгляду даної справи, тому підстав для задоволення позову не має.
Суд, вислухавши пояснення позивачки, представників позивача та відповідача, показання свідків, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні, з 25.12.1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (свідоцтво про одруження № 1-ВЛ № 101927, видане 25.12.1999 року Московським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова).
Згідно інформації начальника відділення ДАІ з обслуговування Фрунзенського району м. Харкова та ОСОБА_7 в Харківській області від 02.09.2010 року та заступника начальника Управління ОСОБА_8 України в Харківській області від 16.10.2009 року, автомобіль ВАЗ-2109, 1992 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, 07.08.1997 року був зареєстрований за ОСОБА_2, що мешкає за адресою: м. Харків, вул. Салтівське шосе, 256 А, кв.68; 01.04.2009 року вказаний автомобіль був знятий з обліку для реалізації та 15.04.2009 року зареєстрований за ОСОБА_9
Згідно з інформацією наданою 29.06.2010 року директором НПП «Прогресс» оціню- вачем ОСОБА_10, ринкова вартість автомобіля ВАЗ 2109 з об'ємом двигуна 1300 куб.см. станом на квітень 2009 року знаходилася у межах від 2800 до 3300 доларів США.
Як вбачається з трудової книжки на ім'я ОСОБА_1, з 21.02.1993 року по 19.06.1998 року остання працювала на посаді інженера 3 категорії в ТОВ «Лоттар ЛТД».
Як вбачається з трудової книжки на ім'я ОСОБА_2, з 21.05.1988 року по 12.01.1999 року останній працював заступником начальника по техчастині модельного цеха ВАТ «Харківській тракторний завод ім.. ОСОБА_11».
Як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 він підтримує дружні стосунки з відповідачем з 1987 року - з часу спільної роботи на Харківському заводі тракторних двигунів. У 1993 році він познайомив ОСОБА_13, який на той час був розлучений, із своєю сусідкою позивачкою ОСОБА_1 Вони одразу ж сподобалися один одному і через незначний період часу стали спільно проживати у квартирі позивачки за адресою: АДРЕСА_1. Поки відповідач у 1999 році не звільнився з ХТЗ, вони разом зі свідком кожного дня поверталися разом з роботи до додому, святкували сім'ями усі празники, підтримують дружні стосунки і до цих пір.
Приблизно у 1994-1999 роках на ХТЗ не виплачували заробітну плату, замість цього підприємство перераховувало заробітну плату в рахунок оплати комунальних послуг за квартири працівників. Зі слів відповідача ОСОБА_2І свідку відомо, що він оплачував комунальні послуги за квартиру позивачки, в якій на той час вже проживав.
Зі слів позивачки свідку відомо, що ОСОБА_2 перед тим, як в березні 2009 року виїхати з квартири позивачки забрав гроші. На його питання з цього приводу відповідач відповів, що це були гроші, які позивачка зняла з його пенсійної картки. Про те,що це були гроші, які належали сину позивачки , ані позивачка, ані її син свідку не говорили, натомість позивачка повідомила свідку, що це були спільні гроші, на які вони з відповідачем збиралися зробити ремонт.
Допитана в якості свідка ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що позивачка ОСОБА_1 є її сусідкою, чоловік ОСОБА_15 - ОСОБА_12 дружив з ОСОБА_2, з яким разом працював на ХТЗ. У травні 1993 року її чоловік познайомив ОСОБА_2 з позивачкою, і через тиждень вони стали проживати разом у квартирі позивачки. Вони почали дружити сім'ями, разом святкували усі празники, їй відомо, що позивачка та відповідач вели спільне господарство, мали спільний бюджет, відповідач приносив додому заробітну плату, яку віддавав позивачці і вони разом розпоряджалися сімейним бюджетом. У 1999 році за спільні кошти позивачка та відповідач придбали автомобіль ВАЗ-2109, яким після хвороби відповідача керував син позивачки Миихайло, який проживає разом з ними.
Допитана в якості свідка ОСОБА_16 пояснила, що підтримує сусідські відносини з сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та сім*єю ОСОБА_12. Їй відомо, що навесні 1993 року ОСОБА_2 переїхав жити до ОСОБА_1. де проживав до березня 2009 року.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_17Г, пояснив, що він є сином позивачки ОСОБА_18 У 1993 році ОСОБА_2 став проживати разом з ними, він віддавав матері гроші, усі разом вони їздили відпочивати. На початку березня 2009 року він отримав річну стипендію наукового фонду в розмірі 5000 грн. та щомісячну стипендію в сумі 1350 грн., які передав матері на зберігання. Гроші зберігалися в квартирі. 5 березня 2009 року мати виявила, що гроші зникли і запитала про це ОСОБА_19, який відповів, що витратив на сім'ю значно більше. 6 березня 2009 року донька ОСОБА_2 у присутності матері забрала з квартири ОСОБА_2 належні йому речі, які віддала матір.
Згідно відповіді ВАТ «Харківський тракторний завод ім.. ОСОБА_11» на запит суду, з ОСОБА_2 за період роботи на заводі з 1993 по 1999 року проводилися наступні утримання згідно розрахункових відомостей: червень 1997 року оплата опалення гарячої води - 243 грн., жовтень 1997 року - оплата електроенергії - 41,50 грн., січень 1998 року - оплата опалення та гарячої води - 500 грн., жовтень 1998 року - оплата опалення та гарячої води - 142,89 грн., грудень 1998 року - оплата опалення та гарячої води - 181,21 грн., березень 1999 року - оплата електроенергії - 77 грн. Зазначити, за яку квартиру та за який період проводилися утримання вказати не можливо.
Як вбачається з довідки абонента ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, виданої АК «Харківобленерго», оплата за електроенергію 01.10.1997 року в сумі 41,50 грн., 01.02.1999 року в сумі 77 грн. була зарахована шляхом заліку.
Як вбачається з довідки абонента ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, виданої ХОВО теплових мереж «Харківобленерго», за період 1997 -1999 років проводилися наступні оплати за теплову енергію: травень 1997 року - 243 грн., січень 1998 року - 500 грн., липень 1998 року -142,89 грн., грудень 1998 року - 181,21 грн.
Порівнянням відомостей про утримання із заробітної плати відповідача ОСОБА_2 на оплату комунальних послуг та надходженням платежів за оплату електроенергії та теплової енергії за квартиру позивачки, можна прийти до висновку, що утримання з заробітної плати відповідача ОСОБА_2 за період червень 1997 - березень 1999 року здійснювалися за оплату комунальних послуг, нарахованих позивачці ОСОБА_1 за квартиру АДРЕСА_3.
Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_2 наданих 29.05.2009 року дільничному інспектору Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, що містяться в матеріалі перевірки ДП 3010 Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області за заявою ОСОБА_1, відповідач визнав, що приблизно з 1995 року став спільно проживати з ОСОБА_1 в її квартирі за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, 29- Б, кв.93, з якою у 1999 році зареєстрував шлюб.
Пояснення в судовому засіданні свідка ОСОБА_20 - брата відповідача та свідка ОСОБА_21 не спростовують встановлені судом факти сумісного проживання сторін з
1993року.
Таким чином суд вважає встановленим, що з 1993 року позивачка ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет і відповідно до ст.112 ЦК УРСР (1963р.) та ст.17 Закону України «Про власність», автомобіль ВАЗ-2109, 1992 року випуску, набутий у 1999 році у період сумісного проживання, є їх спільною власністю.
Враховуючи, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 ОСОБА_20 право на 1/2 частину спірного автомобіля.
Враховуючи, що відповідач без відома та згоди позивачки у квітні 2009 року розпорядився спірним майном, суд вважає необхідним стягнути з нього на користь позивачки вартість /4 частини спірного автомобіля ВАЗ -2109, 1992 року випуску, виходячи з його ринкової вартості станом на квітень 2009 року, встановленої суб'єктом оцінювальної діяльності у межах від 2800 до 3300 доларів США, та офіційного курсу НБУ, який станом на 01.04.2009 року становив за 100 доларів США - 770 грн.
На підставі викладеного суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги про поділ спільного майна та стягнути з відповідача на користь позивачки 12000 грн. в порядку поділу спільного майна - автомобіля ВАЗ-2109,1992 року випуску.
Позовні вимоги в частині відшкодування Моральної шкоди підлягають частковому задоволенню на суму 2000 гривень виходячи з наступного.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Судом встановлено, що відповідач без згоди та відома позивачки розпорядився їх спільним майном - автомобілем ВАЗ-2109.
Таким чином суд вважає, що з вини відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивачка зазнала у зв'язку з порушенням її права власності на спірне майно, в результаті чого змінився нормальний життєвий уклад позивачки в результаті позбавлення її можливості користуватися транспортним засобом, позивачка була позбавлена права користування ним. Крім того в результаті неправомірних дій відповідача позивачка була вимушена звертатися до правоохоронних органів та суду, відчувала душевні страждання через неправомірні дії близької їй особи.
При визначенні судом розміру відшкодування завданої позивачці моральної шкоди суд виходить з вимог розумності та справедливості та враховує обставини, викладені вище. Розмір відшкодування завданої позивачці моральної шкоди суд оцінює в сумі 2000 гривень.
Разом з тим, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача в рахунок відшкодування завданої шкоди 6500 грн.
Так, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивачки, що відповідач забрав з квартири позивачки належні її сину ОСОБА_4 6500 грн.
Вивченням матеріалу перевірки ДП ЗОЮ Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області за заявою ОСОБА_1 від 08.03.2009 року про зникнення з її квартири 05.03.2009 року 6500 грн. до чого вона вважає причетними свого чоловіка ОСОБА_2 та його доньку ОСОБА_3, встановлено, що в ході проведеної перевірки ОСОБА_2 та його донька ОСОБА_3 заперечували свою причетність до зникнення грошових коштів. За результатами проведених численних перевірок за заявою ОСОБА_1 постановою ДІМ Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 15.08.2009 року в порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності складу злочину.
Таким чином суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 6500 грн. недо- веденими та відмовляє у їх задоволенні.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст. 112 ЦК УРСР (1963р.), Законом України «Про власність», суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_22 12000 грн. в порядку поділу спільного майна - автомобіля ВАЗ-2109, 1992 року випуску.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_22 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.