20 жовтня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/4251/15
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соколенка Ф.Ф.,
за участю:
секретаря судового засідання - Шулик Н.І.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання скасованими рішення та вимоги, визнання неправомірними вимоги та рішення, -
21 вересня 2015 року фізична особа- підприємець ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання такими, що скасовані в порядку п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн. та вимога від 14.05.2015 №Ф-0036201701/532; визнання неправомірними вимогу від 14.05.2015 №Ф-0036201701/532 та рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн., рішення №0050411701/11266 від 24.07.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 157,85 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав на те, що на підставі п. 56.9 ст. 59 Податкового кодексу скарги на рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн. та вимогу від 14.05.2015 №Ф-0036201701/532 вважаються повністю задоволеними і відповідно, зазначені рішення є скасованими. Зазначав, що у зв'язку з пропуском контролюючим органом строків на розгляд скарг позивача згідно п. 56.9 ст. 59 Податкового кодексу, винесення відповідачем рішення №0050411701/11266 від 24.07.2015 є неправомірним, як у зв'язку з відсутністю заборгованості, так і у зв'язку зі скасуванням рішення про нарахування штрафних санкцій. Пояснював, що суми витрат на оплату комунальних послуг, які потрібно віднести до витрат, що пов'язані із здійсненням господарської діяльності по кодам КВЕД 47.24, 47.25, 47.26, 56.320 помилково віднесено до витрат за кодом КВЕД 73.20 "дослідження кон'юктури ринку...". Вказував на те, що контролюючим органом штучно на підставі помилкових даних розрахунку, без встановлення суті та призначення витрат, було зменшено валові витрати за відповідний період та збільшено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, на які було нараховано єдиний соціальний внесок.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надав суду клопотання про розгляд справи без участі представника Кременчуцької ОДПІ.
У наданих письмових запереченнях відповідач заперечував проти позовної заяви, просив відмовити у її задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень посилався на правомірність висновків планової виїзної перевірки позивача.
Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою - підприємцем виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 28.10.1998 та перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ з 30.12.1998, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1.
В період з 21.04.2015 по 06.05.2015 посадовими особами Кременчуцької ОДПІ відповідно до плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2015 року та наказу від 10.04.2015 №684 проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2014.
За результатами проведеної перевірки, складений акт від 14.05.2015 №623/16-03-17-01-10/НОМЕР_1, яким зафіксовано порушення, крім іншого, п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9 розділ III Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого за період, що перевірявся донараховано суму єдиного соціального внеску у розмірі 59 423,68 гри., в т.ч. по періодах: за 2012 рік у сумі 20 020,69 грн.; за 2013 рік у сумі 23 692,13 грн.; за 2014 рік у сумі 15 710,86 грн.
На підставі акту перевірки, Кременчуцькою ОДПІ винесено вимогу від 14.05.2015 №Ф-0036201701/532, якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 59423,68 грн.
Із даним рішенням позивач не погодився та оскаржив його в адміністративному порядку до ГУ Міндоходів у Полтавській області та Державної фіскальної служби України.
Рішенням ГУ Міндоходів у Полтавській області про результати розгляду скарги №196/П/16-31-10-04-11 від 30.06.2015 скаргу позивача на вимогу про сплату боргу залишено без задоволення, а вимогу Кременчуцької ОДПІ від 14.05.2015 №Ф-0036201701/532 - без змін.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 12.08.2015 №7802/П/99-99-10-01-07-25 залишено без розгляду скаргу позивача на вимогу про сплату боргу у зв'язку з порушенням законодавчо встановленого 10-денного строку для подання повторної скарги.
05.06.2015 заступником начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області ОСОБА_3, на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", винесено рішення №0038971701/9809 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн.
За наслідками адміністративного оскарження даного рішення Кременчуцької ОДПІ, рішенням ГУ Міндоходів у Полтавській області про результати розгляду скарги №198/П/16-31-10-04-11 від 17.07.2015 скаргу позивача на вказане рішення задоволено частково, скасовано рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 в частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 785,54 грн., в іншій частині рішення Кременчуцької №0038971701/9809 від 05.06.2015 залишено без змін.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 01.09.2015 №8282/П/99-99-10-01-07-25 залишено без розгляду скаргу позивача на рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 у зв'язку з порушенням законодавчо встановленого 10-денного строку для подання повторної скарги.
Згідно вищевказаного рішення ГУ Міндоходів у Полтавській області про результати розгляду скарги №198/П/16-31-10-04-11 від 17.07.2015, Кременчуцькою ОДПІ винесено рішення №0050411701/11266 від 24.07.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів єдиного внеску в розмірі 6 157,85 грн.
Не погодившись із вказаними рішеннями про застосування штрафних санкцій та вимогою, позивач оскаржив їх до суду.
Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням та вимозі, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана вимога відповідача грунтується на тому, що ФОП ОСОБА_2 у перевіряємому періоді було занижено доходи від реалізації послуг з надання маркетингових послуг в зв'язку з неправомірним віднесенням до складу витрат за період, що перевірявся, суми витрат на оплату комунальних послуг, електроенергії та оплати праці, які не пов'язані безпосередньо зі здійсненням діяльності від надання маркетингових послуг.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до п.11 ст.8 вказаного Закону, єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, чистий річний оподатковуваний дохід визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, а саме об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи -підприємця, та пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України, згідно з яким оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Таким чином, з аналізу вказаних вище статей випливає, що розмір сукупного оподатковуваного доходу платника податків залежить від суми витрат, документально підтверджених та пов'язаних з провадженням господарської діяльності такого платника.
Відповідно до п.138.1. ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих витрат на оплату праці.
Відповідно до пп. 138.8.2 п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Підпунктом 138.10.2 п. 138.10. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством включають витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
Відповідно до пп.138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг включають оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).
Отже, до складу прямих витрат пов'язаних з наданням послуг включаються витрати на оплату комунальних послуг, електроенергії та оплати праці.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II Кодексу.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Однак, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту здійснення відповідних видів господарської діяльності. Зазначено про помилковість віднесення сум витрат на оплату комунальних послуг до витрат за кодом КВЕД 73.20 "дослідження кон'юктури ринку та виявлення громадської думки", оскільки їх потрібно віднести до витрат, що пов'язані із здійсненням господарської діяльності позивача по кодам КВЕД 47.24, 47.25, 47.26, 56.320.
Разом з тим, позивачем не надано документів, які б свідчили про виправлення даних помилок в податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2012-2014 роки, в порядку, встановленому Податковим кодексом України.
З огляду на викладене, в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт завищення позивачем валових витрат на загальну суму 25687,45 грн., а відтак заниження доходу у вказаному розмірі.
Зі змісту акту перевірки суд вбачає, що висновок про заниження позивачем суми єдиного соціального внеску на 59423,68 грн. ґрунтується на встановленому порушенні щодо заниження суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 %.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з частиною 4 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 вказаного Закону орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Частиною 14 статті 25 Закону визначено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Враховуючи те, що в ході розгляду справи підтверджено встановлений перевіркою факт заниження суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2015 №Ф-0036201701/532, якою визначено недоїмку в розмірі 59423,68 грн. та рішення №0050411701/11266 від 24.07.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 157,85 грн., є законними і обґрунтованими, тому позовні вимоги про визнання їх неправомірними задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги ФОП ОСОБА_2 про визнання неправомірним рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн., суд зазначає наступне.
Згідно п.2.1 Порядку розгляду органами доходів і зборів скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 452, у разі якщо скаржник вважає, що орган доходів і зборів у районі, місті (крім міст Києва та Севастополя), районі у місті, об'єднаний чи спеціалізований, неправильно визначив суму недоїмки або прийняв рішення про накладення штрафу та нарахування пені, що суперечить законодавству про загальнообов'язкове державне соціальне страхування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, він має право оскаржити таке рішення у відповідному головному управлінні Міндоходів в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до п.п. 2.2 - 2.3 зазначеного Порядку, скарга на вимоги та на рішення органів доходів і зборів у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, об'єднаних чи спеціалізованих, про нарахування пені та накладення штрафу подається відповідно до головних управлінь Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі в письмовій формі разом з документами, що підтверджують неправильність рішення.
Пунктом 4.4. Порядку встановлено, що орган доходів і зборів при розгляді скарги перевіряє законність і обґрунтованість винесення вимоги або рішення, що оскаржуються, і приймає одне з таких рішень: залишає вимогу або рішення, що оскаржуються, без змін, а скаргу - без задоволення; скасовує в певній частині вимогу або рішення, що оскаржуються, і не задовольняє скаргу в певній частині; скасовує в повному обсязі вимогу або рішення, що оскаржуються, і задовольняє скаргу; направляє скаргу на новий розгляд до відповідного територіального органу доходів і зборів; залишає скаргу без розгляду.
Як зазначалося судом вище, за наслідками адміністративного оскарження рішення Кременчуцької ОДПІ №0038971701/9809 від 05.06.2015, рішенням ГУ Міндоходів у Полтавській області про результати розгляду скарги №198/П/16-31-10-04-11 від 17.07.2015 скаргу позивача задоволено частково, скасовано рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 в частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 785,54 грн., в іншій частині залишено без змін.
Згідно п. 4.5 зазначеного Порядку у разі скасування вимоги або рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та накладення штрафу вони вважаються відкликаними з дня прийняття рішення органу доходів і зборів вищого рівня про повне або часткове задоволення скарги, про що зазначається в рішенні відповідного органу доходів і зборів.
Таким чином, рішення Кременчуцької ОДПІ №0038971701/9809 від 05.06.2015 є відкликаним в силу Закону.
Що стосується позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про визнання такими, що скасовані в порядку п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України: рішення №0038971701/9809 від 05.06.2015 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6 943,40 грн. та вимога від 14.05.2015 №Ф-0036201701/532, то вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Пунктом 1.3 Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, передбачено, що цей порядок не застосовується при оскарженні рішень органів доходів і зборів, якщо спеціальним законом встановлено інший порядок оскарження таких рішень, а також при оскарженні постанов, прийнятих у справах про адміністративні правопорушення.
Спеціальним законом з питань сплати єдиного соціального внеску є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Статтею 25 даного Закону передбачено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абз. 4 частини 4 ст. 25 Закону).
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абз. 7 частини 4 ст. 25 Закону).
На виконання вимог статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" Міністерством доходів і зборів України наказом від 09.09.2013 №452 затверджено Порядок розгляду органами доходів і зборів скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу.
Пунктом 4.4. Порядку встановлено, що орган доходів і зборів при розгляді скарги перевіряє законність і обґрунтованість винесення вимоги або рішення, що оскаржуються, і приймає одне з таких рішень: залишає вимогу або рішення, що оскаржуються, без змін, а скаргу - без задоволення; скасовує в певній частині вимогу або рішення, що оскаржуються, і не задовольняє скаргу в певній частині; скасовує в повному обсязі вимогу або рішення, що оскаржуються, і задовольняє скаргу; направляє скаргу на новий розгляд до відповідного територіального органу доходів і зборів; залишає скаргу без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З системного аналізу положень ч.1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, та ст.8 Конституції України, якою запроваджений принцип верховенства права, вбачається, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, а правовим мотивуванням спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
При цьому, приписи перелічених норм права встановлюють, що суд не має права перебирати на себе функції органів державної влади, на які законами України покладені певні обов'язки, надані повноваження та віднесені до виключної компетенції такого суб'єкта.
Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі про скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій в адміністративному порядку за своєю правовою природою є дискреційним.
Таким чином, суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, та визнавати рішення такими, що скасовані в адміністративному порядку, якщо такі дії входять до компетенції суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання скасованими рішення та вимоги, визнання неправомірними вимоги та рішення відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 26 жовтня 2015 року.
Суддя Ф.Ф. Соколенко