04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" жовтня 2015 р. Справа№ 911/3165/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Рудченка С.Г.
при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Гетіков В.М. (дов. №б/н від 21.07.2015 року);
від відповідача - Стужна В.М. (дов. №2-ЮВ від 12.01.2015 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"
на рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2015 року
у справі №911/3165/15 (суддя В.М. Бабкіна)
за позовом Державного підприємства "Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба "Української державної будівельної експертизи", м. Київ
до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС", Київська обл., м. Славутич
про стягнення 43 570,00 грн., -
У липні 2015 року Державне підприємство "Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба "Української державної будівельної експертизи" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" про стягнення 43 570,00 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.08.2015 року у позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" на користь Державного підприємства "Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба "Української державної будівельної експертизи" 26 113, 76 грн. основного боргу, 6 368, 89 грн. пені, 457, 17 грн. 3% річних, 10 262, 71 грн. інфляційних втрат та 1 811, 59 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання умов договору в частині сплати грошових коштів. Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем умов договору, судом першої інстанції стягнуто з відповідача штрафні санкції з урахуванням здійсненого розрахунку.
Не погодившись із вказаним рішенням, Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська АЕС" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2015 року по справі №911/3165/15, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року прийнято апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" на рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2015 року у справі №911/3165/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 21.10.2015 року.
20.10.2015 року до канцелярії суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання, призначене на 21.10.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
В судовому засіданні представником відповідача було надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.03.2014 року між Державним підприємством "Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба "Української державної будівельної експертизи" (виконавець) та Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС" (замовник) було укладено договір №00-0166-14/ІЗ на виконання експертизи проекту будівництва (далі за текстом - договір) (а.с. 12-14).
У відповідності до п. 1.1. вказаного договору замовник доручає виконавцю провести експертизу проекту будівництва щодо дотримання вимог до міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, пожежної безпеки, екології, охорони праці, техногенної безпеки, ядерної безпеки, а також кошторисної частини. Назва будівництва - Створення системи радіаційного контролю СВЯП-1.
Пунктом 2.2 договору визначено, що вартість проведення експертизи виконавцем за цим договором складає 18 946,14 грн.
Згідно з п. 2.3 договору вартість експертизи викладено у протоколі погодження договірної ціни (додаток №1 до договору), який підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
Сторони дійшли згоди про те, що приймання замовником виконаних робіт за цим договором оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт (п. 5.1 договору).
Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що 29.09.2014 року ДП "Спеціалізована державна експертна організація - Центральна служба "Української державної будівельної експертизи" та ДСП "Чорнобильська АЕС" було підписано додаткову угоду №1 до договору №00-0166-14/ІЗ на виконання експертизи проекту будівництва від 18.03.2014 року.
Відповідно до п. 1 вказаної угоди було внесено зміни до п. 2.2 договору і викладено його в наступній редакції: "Вартість проведення експертизи виконавцем за цим договором складає 26113,76 грн.".
Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №00-0166-14/ІЗ на виконання експертизи проекту будівництва від 18.03.2014 року в частині своєчасного внесення грошових коштів, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором підряду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Статтею 854 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору №00-0166-14/ІЗ на виконання експертизи проекту будівництва від 18.03.2014 року позивачем було виконано роботи на загальну суму 26 113,76 грн., що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 16.12.2014 року (а.с 16).
Вказаний Акт скріплений підписами уповноважених представників сторін та печатками підприємств.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами договору, а саме п. 2.4. визначено, що замовник у строк не більше 5 календарних днів з дня підписання акта приймання-передачі виконаних робіт зобов'язується відповідно до цього акту здійснити на користь виконавця оплату у розмірі 100% вартості виконаних робіт за договором.
Однак, відповідач, в порушення норм чинного законодавства та умов договору, не виконав належним чином умови договору в частині своєчасного внесення грошових коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.
У відповідності з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Докази оплати відповідачем вартості робіт за договором №00-0166-14/ІЗ на виконання експертизи проекту будівництва від 18.03.2014 року в матеріалах справи відсутні.
Щодо посилань апелянта на те, що останній позбавлений можливості оплатити заборгованість за договором №00-0166-14/ІЗ на виконання експертизи проекту будівництва від 18.03.2014 року, внаслідок недофінансування ДСП "Чорнобильська АЕС" з Державного бюджету України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Наразі, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання зобов'язань при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зі змісту рішення від 18.10.2005 року Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника. Вказану правову позицію також наведено в Оглядовому листі №01-06/374/2013 від 08.02.2013 року Вищого господарського суду України.
В постанові від 15.05.2012 року у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення останнього від своїх грошових зобов'язань та від відповідальності за їх порушення. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.02.2014 року Вищого господарського суду України по справі №910/9231/13.
Крім того, колегія суддів наголошує на тому, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973 року Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013 року Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Ці положення кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами, не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов'язань та від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 26 113,76 грн. основної заборгованості за невиконання умов договору.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи прострочення відповідачем умов договору в частині своєчасного внесення грошових коштів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 22.12.2014 року до 22.07.2015 року у сумі 457,17 грн. та інфляційних втрат за період з 22.12.2014 року до 22.07.2015 року у сумі 10262,71 грн. з урахуванням здійсненого розрахунку штрафних санкцій.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 6 368,89 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 6.2 договору у разі порушення строків виконання своїх зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості робіт за цим договором за кожен день прострочення.
Здійснивши розрахунок стягуваної суми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені у сумі 6368,89 грн. за період з 22.12.2014 року до 21.06.2015 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2015 року у справі №911/3165/15.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" на рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2015 року у справі №911/3165/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2015 року у справі №911/3165/15 залишити без змін.
3. Справу №911/3165/15 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
С.Г. Рудченко