04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" жовтня 2015 р. Справа№ 910/15798/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Рудченка С.Г.
при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Крукеницька Т.М. (дов. №116 від 19.08.2015 року);
від відповідача - Озеров О.С. (дов.№ 220/396/д від 02.06.2015 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Державного підприємства “Львівський бронетанковий завод”
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року
у справі №910/15798/15 (суддя Ю.М. Смирнова)
за позовом Державного підприємства “Львівський бронетанковий завод”, м. Львів
до Міністерства оборони України в особі Управління організації та супроводження ремонту озброєння та військової техніки, м. Київ
про визнання договору частково недійсним, -
У червні 2015 року Державне підприємство “Львівський бронетанковий завод” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України в особі Управління організації та супроводження ремонту озброєння та військової техніки про визнання договору частково недійсним.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/15798/15 у позові відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними доказами в чому саме полягає невідповідність договору в оскаржуваній частині інтересам держави і суспільства, та не надав доказів наявності умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що порушує публічний порядок.
Не погодившись із вказаним рішенням, Державне підприємство “Львівський бронетанковий завод” подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/15798/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, та по суті повторюють доводи позовної заяви.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2015 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства “Львівський бронетанковий завод” на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/15798/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді М.Г. Чорногуз, С.Г. Рудченко та призначено розгляд справи на 21.10.2015 року.
В судове засідання, призначене на 21.10.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
В судовому засіданні представником відповідача надано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 08.12.2014 року між Державним підприємством “Львівський бронетанковий завод” (виконавець, позивач) та Міністерством оборони України в особі Управління організації та супроводження ремонту озброєння та військової техніки (замовник, відповідач) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №294/14/106 (далі за текстом - договір) (а.с. 9-15).
У відповідності до п.1.1. вказаного договору виконавець зобов'язується надати у 2014 році замовнику послуги з ремонтування та технічного обслуговування машин і устаткування спеціальної призначеності (33.12.2) (заводський ремонт за технічним станом з доробкою Т-64Б (Б1) до виду Т-64БВ (Б1В) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені в календарному плані надання послуг (додаток 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити ці послуги.
Пунктом 1.2. вказаного договору визначено, що за цим договором ремонту підлягають 31 од. виробів (31 од. Танків Т-64Б(Б1).
Згідно з п.3.1. ціна цього договору становить - 44837160,00 грн. з ПДВ, за резервним фондом КПКВ 2101710, КЕКВ 2260, стаття 3639 кошторису МО України, у тому числі ПДВ - 7 472860,00 грн.
Термін надання послуг до 28.12.2014 (п.5.1), транспортування виробів після проведення ремонту до місця експлуатації виробів здійснюється власними силами та засобами представника замовника. Приймання виробів після проведення ремонту здійснюється власними силами та засобами представника замовника, у відповідності до вимог нормативно-технічної документації на здачу виробів в ремонт та їх видачу з ремонту та оформляється актом приймання-передавання виробів (додаток 3 до договору), який підписується уповноваженими особами виконавця і представника замовника. Акт приймання-передавання виробів складається у 4-х примірниках: три примірника - для замовника та один - для виконавця (п.5.14 договору).
Відповідно до п.5.15. договору визначено, що передавання виробів представнику замовника після надання послуг здійснюється виконавцем за участю представника відділу технічного контролю виконавця, з попереднім оформленням документації виробів та внесенням відповідних записів у паспорти (формуляри) виробів, з обов'язковою відміткою відділу технічного контролю виконавця та 4762ГВП МОУ.
Пунктом 5.16 договору сторони дійшли згоди про те, що приймання наданих послуг замовником здійснюється спільною комісією замовника, військової частини (отримувача виробів) та виконавця на території виконавця. При прийманні наданих послуг комісія керується вимогами документації визначеної в п.2.1 цього договору і умовами цього договору. За результатами приймання наданих послуг комісія складає та підписує акт приймання наданих послуг (додаток 4 до договору), який надається на адресу замовника та виконавця для затвердження. Зобов'язання виконавця по наданню послуг за договором вважаються виконаними в повному обсязі після підписання комісією акту приймання наданих послуг (додаток 4 до договору).
Датою виконання зобов'язань замовником є дата повного розрахунку з виконавцем згідно умов даного договору зі складанням акту звіряння розрахунків (додаток 6 до договору), що є підтвердженням того, що сторони не мають претензій одна до одної (п.5.18 договору).
Згідно з п.10.1 цей договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 30.12.2014 року, а з питань розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому договору.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача умови п. 5.16 договору є такими, що в поєднанні з іншими умовами зобов'язання, порушують права та законні інтереси позивача та фактично допускають накладення на сторону зобов'язання санкції без порушення умов правочину, у зв'язку з чим цей пункт договору не відповідає інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Підставою недійсності правочину, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” №11 від 29.05.2013 року).
В обгрунтування вимог державне підприємство «Львівський бронетанковий завод» посилається на те, що умови п.5.16 договору порушують права та законні інтереси позивача, а також допускають накладення на сторону зобов'язання санкції без порушення умов правочину.
Колегія суддів вважає такі твердження безпідставними та необгрнутовними враховуючи наступне.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року).
У відповідності до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Колегією суддів встановлено, що оспорюваним пунктом договору визначається лише порядок прийняття наданих за договором послуг та його документального оформлення.
Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що фактичні обставини у даному спорі, з якими закон пов'язує недійсність правочину відсутні, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до договору правил, визначених ст.ст. 215, 228 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції позбавив останнього права надати суду докази, якими позивач обгрунтовує свої заявлені позовні вимоги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Згідно із ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року було порушено провадження у справі №910/15798/15, розгляд справи призначений на 15.07.2015 року (а.с. 1-2).
Згідно із відміткою на звороті ухвали Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 року у справі №910/15798/15, вказана ухвала була направлена сторонам 24.06.2015 року, тобто без порушення вимог ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.
В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №01030 3335263 1 від 30.06.2015 року (а.с. 3), яке підтверджує, що 30.06.2015 року представником позивача Дяковим було отримало ухвалу про порушення провадження у справі від 22.06.2015 року у справі №910/15798/15, тобто за 15 днів до судового засідання.
Згідно із ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач, маючи достатньо часу, а саме 15 днів, не скористався своїм правом та не надіслав до Господарського суду міста Києва додаткові пояснення.
В судовому засіданні 15.07.2015 року були присутні представники сторін. Представник позивача не надавав додаткових документів. В судовому засіданні було оголошено перерву до 12.08.2015 року на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 69 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, оскільки позивач був повідомлений належним чином та зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджала всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком.
Тому, оскільки позивач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний повторно відкладати розгляд справи №910/15798/15 на іншу дату.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/15798/15.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства “Львівський бронетанковий завод” на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/15798/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 року у справі №910/15798/15 залишити без змін.
3. Справу №910/15798/15 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
С.Г. Рудченко