Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" жовтня 2015 р.Справа № 922/4804/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.
розглянувши справу
за позовом ДП "Підприємство Олексіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківської області (№ 25), м. Харків
до ДП "Жовтневе лісове господарство", м. Харків
про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, довіреність №1 від 07.04.2015 року;
відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 30.09.2015 року,
ДП "Підприємство Олексіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківської області (№ 25) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить зобов'язати Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство" виконати обов'язок в натурі -відвантажити:
- дрова технологічні твердих порід в кількості 12 м.кв. за ціною 150 грн. за м. кв. на загальну суму 1800,00 грн.
- дрова технологічні м'яких порід в кількості 4 м.кв. за ціною 120 грн. за м.кв. на загальну суму 480,00 грн.
- пиловник сосни діаметром 36 і більше в кількості 12 м. кв. за ціною 535 грн. за метр кв. на загальну суму 6420,00 грн. за умови урахування попередньо оплаченого відвантаження 450 грн., відповідно до платіжного доручення № 2007 від 24.12.2014 р. та № 2008 від 24.12.2014 р. Крім того, стягнути з Державного підприємства "Жовтневе лісове господарство": пеню згідно ч. 2 ст. 231 ГК України в розмірі 1987,38грн., штраф згідно ч. 2 ст. 231 ГК України в розмірі 768,60 грн. та всі судові витрати просить покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 27.08.15р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
16.10.15р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує, що відповідно до п. 3.1., укладених між позивачем та відповідачем договорів поставки № ЛС-1/1 від 03.01.2014р. та № 128/4-1 від 11.12.2014р., прийом-передача продукції здійснюється на умовах "франко верхній склад Постачальника", тобто у мовами договорів передбачено, що постачальник передає товар покупцю на своєму складі, а покупець за власний рахунок здійснює вивезення продукції. Даний факт підтверджується складеними до даних договорів поставки протоколами погодження відпускних цін на продукцію.
Відповідач зауважив, що у вказаних протоколах зазначено те, що продукція реалізується на умовах франко-верхній склад постачальника (тобто відповідача), при цьому вартість погрузки в автотранспорт покупця неврахована, тому проводиться за рахунок покупця (тобто позивача). Також, відповідачем та позивачем складалися накладні, де вказувалося місце навантаження продукції та акти надання послуг з навантаження деревини.
Крім того відповідач у відзиві на позов звернув увагу на те, що згідно міжнародних правил "ІНКОТЕРМС-2010" термін "Франко завод" означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, якщо не обумовлено інше, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення. Зважаючи на вищенаведене відповідач робить висновок, що цей термін покладає на продавця мінімальні обов'язки.
Виходячи з викладеного, відповідач вважає, що позивач відповідно до умов договорів поставки повинен був після проведення попередньої оплати здійснити приймання та вивезення продукції зі складу відповідача. Однак, позивач, після проведення вказаної ним оплати не виконав свої обов'язки щодо прийняття продукції, зазначає, що до позовної заяви не надано жодного доказу про підтвердження прибуття автотранспорту та представника позивача до відповідача з метою прийняття продукції. Відповідач також зазначає, що строк дії договорів поставки закінчився 01.01.2015р., будь-яких заяв або звернень з боку позивача з приводу обставин, які заважають йому прийняти (вивезти) продукцію до відповідача не надходило. Враховуючи даний факт, відповідач 28.08.2015р. повернув позивачу грошові кошти у розмірі 10560,24 грн.
Звертає увагу відповідач і на те, що з наданих до позову рахунків № 428 та №429 від 19.12.2014р. та платіжних доручень № 2007 та № 2008 від 24.12.2014р. не вбачається, що оплата була здійснена позивачем саме за договорами поставки № ЛС-1/1 від 03.01.2014р. та № 128/4-1 від 11.12.2014р., так у призначені платежу платіжних доручень позивача лише вказано про оплату згідно рахунку одноразово без укладення договору.
Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договорами поставки № ЛС-1/1 від 03.01.2014р. та № 128/4-1 від 11.12.2014р., у зв'язку з чим його позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. З приводу невиконання вказаної у позовній заяві претензії - вимоги від 02.04.2015р. № 4/14-172п/Нх, відповідач зазначив, що виходячи зі змісту даної претензії вона не має відношення до договорів поставки № ЛС-1/1 від 03.01.2014р. та № 128/4-1 від 11.12.2014р., у зв'язку з чим вона не може розглядатися як належний доказ у справі.
Представник позивача в судовому засіданні 20.10.15р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.15р. проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Між Підприємством Олексіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№25), Покупцем (далі - Позивач), та Державним підприємством "Жовтневе лісове господарство" було укладено договір поставки №ЛС- 1/1 від 03.01.2014 року та договір поставки № ЛС-128/4-1 від 11.12.2014 року, відповідно яких Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця лісопродукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.
Відповідно до умов договорів №ЛС- 1/1 від 03.01.2014 року; № ЛС-128/4-1 від 11.12.2014 року, а саме п.4.1. Платіж (передоплата 100% вартості продукції) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок Постачальника з кожну партію продукції, згідно виставленого рахунку - фактури.
На виконання умов вище вказаних договорів та рахунку № 428 від 19.12.2014р., № 429 від 19.12.2014р., підприємством відповідно до платіжного доручення № 2007 від 24.12.2014р. та № 2008 від 24.12.2014р. було перераховано на розрахунковий рахунок постачальника грошові кошти в сумі 10980,00 грн., де з них 2736,00 грн. оплата за дрова технологічні в кількості 16 метрів кубічних та 8244,00 грн. за пиловник сосни діаметром 36 і більше в кількості 12 метрів кубічних.
В позовній заяві позивач зазначає, що відразу після оплати рахунків звертався до відповідача з усною вимогою виконати зобов'язання та відвантажити оплачену підприємством лісопродукцію. Вказує, що такі дії не вплинули на боржника та не визвали бажання відвантажити товар, в результаті чого на адресу боржника направлялася претензія вимога № 4/14-172п/Нх від 02.04.2015 року. Проте до 03.08.2015р. зобов'язання Державне підприємство "Жовтневе лісове господарство" не виконало та відповіді на вимогу не надіслало, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з п. 3.1., укладених між позивачем та відповідачем договорів поставки № ЛС-1/1 від 03.01.2014р. та № 128/4-1 від 11.12.2014р., прийом-передача продукції здійснюється на умовах "франко верхній склад Постачальника", тобто за умовами договорів передбачено, що постачальник передає товар покупцю на своєму складі, а покупець за власний рахунок здійснює вивезення продукції. Даний факт підтверджується складеними до даних договорів поставки протоколами погодження відпускних цін на продукцію. У вказаних протоколах зазначено, що продукція реалізується на умовах франко-верхній склад постачальника (тобто відповідача), при цьому вартість погрузки в автотранспорт покупця неврахована, тому проводиться за рахунок покупця (тобто позивача). При цьому відповідачем та позивачем складалися накладні, де вказувалося місце навантаження продукції та акти надання послуг з навантаження деревини.
Судом встановлено, що Позивач, відповідно до умов договорів поставки, повинен був після проведення попередньої оплати здійснити приймання та вивезення продукції зі складу відповідача. Однак позивач, після проведення вказаної ним оплати, не довів господарському суду наявність звернень до відповідача щодо здійснення погрузки лісопродукції, жодного доказу про підтвердження прибуття автотранспорту суду не надано, звернень позивача до відповідача з метою прийняття продукції також суду не було надано.
Щодо усних пояснень представника позивача у судовому засіданні про наявність звернення позивача до відповідача у телефонному режимі судом не беруться до уваги, оскільки документально не були підтверджені в суді.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що у позивача не виникло право на звернення до суду з відповідним позовом, оскільки порушень з боку відповідача щодо виконання умов договору судом не було виявлено.
Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договорів поставки закінчився 01.01.2015р., будь-яких заяв або звернень з боку позивача з приводу обставин, які заважають йому прийняти (вивезти) продукцію до відповідача не надходило. Враховуючи даний факт, відповідач 28.08.2015р. правомірно повернув позивачу грошові кошти у розмірі 10560,24 грн.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Зважаючи на вищевикладене, позивач не довів ті обставини, на які посилався, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі, відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 509, 525, 526, 598, 610-612, 629, 712 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 180, 193, 197, 198 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 26.10.2015 р.
Суддя ОСОБА_3