Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" жовтня 2015 р.Справа № 922/4442/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Денисюк Т.С.
при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.
розглянувши справу
за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків 3-тя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків,
до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Обслуговуючого кооператива "Житлово-будівельний кооператив "Альянс", м. Харків
про скасування рішення Харківської міської ради
за участю :
Прокурор - Кравцов В.І. посвідчення №0261175 від 14.05.2014 року;
Представник 1-го відповідача - не з"явився;
Представник 2-го відповідача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 25.08.2015 року;
Представник третьої особи - не з"явився;
Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Альянс", відповідно до якого просить суд визнати незаконним та скасувати п.28 Додатку 1 до Рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 №85/09; судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування позову прокурор вказує на те, що оспорюване рішення прийнято всупереч вимог ст. 41 ЗК України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, що в свою чергу є підставою для визнання незаконним та скасування цього рішення згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України.
Ухвалою господарського суду від 31.07.2015 року за позовною заявою було порушено провадження по справі № 922/4442/15, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Через канцелярію суду 26.08.2015 року 2-й відповідач надав відзив на позовну заяву (вх.№33990), в якому просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову заступника прокурора Харківської області в повному обсязі.
Клопотання 2-го відповідача в частині застосування строків позовної давності було прийнято судом до розгляду, надані документи досліджені та долучені до матеріалів справи.
Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався для надання сторонам можливості надати пояснення та докази вобґрунтування своєї правової позиції.
Крім того, ухвалою суду від 30.09.2015 року було задоволено клопотання прокурора про продовження строку розгляду справи на 15 днів, продовжено строк розгляду справи №922/4442/15 до 15 жовтня 2015 року.
Прокурор та представники 1-го та 2-го відповідачів, які брали участь в судовому засіданні 13.10.2015 року, додаткових заяв, клопотань та документів в обгрунтування своєї правової позиції не надали.
Третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області в судове засідання, призначене на 13.10.2015 року, свого представника не направила, однак, в клопотанях, які надійшли через канцелярію суду 12 жовтня 2015 року (вх.№41310) та 13 жовтня 2015 року (вх.№1487, вх.№1479) представник третьої особи просить суд розгляд справи здійснювати без його участі.
Враховуючи положення ст. 22 ГПК України, а також диспозитивність права сторони на участь у судовому засіданні, суд вважає за можливе задовольнити клопотання третьої особи про розгляд справи без його участі та продовжити розгляд справи за його відсутності.
В судовому засіданні 13.10.2015 року було оголошено перерву до 15 жовтня 2015 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України.
Присутній в судовому засіданні 15.10.2015 року прокурор наполягав на задоволенні позову у повному обсязі, проти заяви першого відповідача щодо залишення позову без розгляду заперечував.
Представник другого відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі з мотивів зазначених у відзиві на позов.
Представник першого відповідача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У відзиві на позовну заяву, наданому до суду 31.08.2015 року (вх. №34455), 1-й відповідач проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. Крім того, від Харківської міської ради 31 серпня 2015 року до суду надійшла заява (вх.№34418) про залишення позову без розгляду.
Суд, розглянувши заяву Харківської міської ради про залишення позову без розгляду, дійшов висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.
Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому цолягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України прокурор є самостійним учасником судового процесу.
Згідно з ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.
Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, а не органом державного контролю, не має права проводити перевірки відповідних органів, виявляти та вимагати усунення виявлених порушень законодавства. У Державної інспекції сільського господарства України не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду.
В обґрунтування звернення до суду у якості позивача прокурор зазначив, що орган уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, у даному випадку виступає у якості відповідача (Харківської міської ради).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що згідно з нормами чинного законодавства прокурор є органом, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах.
За таких обставин, заява 1-го відповідача (Харківської міської ради) про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України суддею відхиляється.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
В ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова прокуратурою області встановлено, що п.28 Додатку 1 до Рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 №85/09 Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" було надано у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,2 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 24.12.2007 року №1509/07, для будівництва об"єкту зі зміною функціонального призначення під житлову забудову по Білгородському шосе та подальшої експлуатації об"єкта.
В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те. що вказане вище рішення прийнято усупереч вимогам ст.41 земельного кодексу, ст.ст.133. 135. 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.
Так, всупереч ч.6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" та список членів кооперативу, затверджений протоколом установчих зборів засновників кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.
Також прокурор вказує на те, що відповідно до статуту ОК "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" та протоколу загальних зборів засновників №1 від 21.04.2009 року та №1 від 14.02.2013 року, кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.
Всупереч вимогам ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту статут Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" не відповідає вимогам Примірного статуту.
У зв'язку з викладеним, прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати п.28 Додатку 1 до Рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 №85/09.
Суд, дослідивши матеріали справи та подані учасниками судового процесу докази, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову щодо визнання незаконними та скасування п.28 Додатку 1 до Рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 №85/09, з наступних підстав.
Суд вважає безпідставними доводи прокурора стосовно того, що рішення п.28 Додатку 1 до Рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 №85/09 прийнято усупереч вимогам ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 186,оскільки кооператив створено з порушенням вищезазначених норм ЖК УРСР.
Нормами ст. 133 Житлового Кодексу Української РСР закріплено, "що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
У відповідності до ст. 137 Житлового Кодексу Української РСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.
Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_2 Міністрів Української РСР.
Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
Згідно ч.І Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, із змінами, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_2 народних депутатів.
Житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого виконавчому комітеті ОСОБА_2 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу. Зміни і доповнення, що вносяться до статуту кооперативу, також підлягають реєстрації.
З дня реєстрації статуту кооператив набуває прав юридичної особи.
Частиною 2 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу визначеною, що до членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючи вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43»і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту.
Незалежно від проживання у даному населеному пункті до членів кооперативу приймаються громадяни, які в установленому порядку перебувають у цьому населеному пункті на обліку бажаючий вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
Згідно п. 16 ч. З Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово - будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.
Пунктом 71 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу передбачено, що Рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про обрання правління та ревізійної комісії кооперативу або окремих їх членів, а також рішення правління та ревізійної комісії про обрання керівників цих органів у місячний строк подаються виконавчому комітетові місцевої ОСОБА_2 народних депутатів для реєстрації складу вказаних органів. Виконавчий комітет вправі відмовити в реєстрації, якщо вибори було проведено з порушенням законодавства.
Згідно п. 74 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_2 народних депутатів. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ОСОБА_2 народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів або правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.
Аналізуючи норми актів законодавства УРСР можна дійти висновків, стосовно того, що їх реалізація неможлива з точки зору додержання процедури їх реалізації, в зв'язку із відсутністю певних органів, а також відсутністю повноважень у існуючих органів місцевого самоврядування на виконання процедур передбачених цими актами за часів СРСР, зокрема ЖБК не можуть бути організовані при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, оскільки таких органів на Україні не існує. Тому ч. 1 ст. 137 п.2. Примірного статуту не можуть бути виконані і додержані в зв'язку із відсутністю такого органу як виконавчі комітети місцевих ОСОБА_2 народних депутатів а також згідно із п. 2 Примірного статуту При виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів кооперативи організуються за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу.
Отже, процедура організації діяльності і створення житлово - будівельних кооперативів у порядку передбачена у ст. 137 ЖК та Примірним статутом неможлива, в зв'язку із відсутністю відповідних органів державної влади та громадських організацій за часів СРСР, на які покладені питання організації та узгодження процедури створення житлово-будівельних кооперативів.
Одночасно з цим, створення кооперативів, в тому числі житлово-будівельних, ґрунтується не тільки на нормах Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та Примірного статуту, а й на акті більш вищої юридичної сили понад Примірного статуту та акті, що прийнятий пізніше ніж ЖК України та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений ОСОБА_2 Міністрів Української РСР від 30.04.1985 № 186 (із останніми змінами 1994 року) - Законі України "Про кооперацію" від 10.07.2003р. № 1087-ІУ, який не містить вимог до ЖБК, які містяться у Примірному статуті.
По-друге, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки з 1 липня 2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ОК "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" було зареєстровано 23.04.2009 року в установленому законом порядку відповідно до цього закону , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.
Відповідно до ст. 4 закону України "Про кооперацію" кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.
Згідно ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.
Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження: мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності: склад його засновників: умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього: права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу: порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності: порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу: порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю.
Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ст.. 10 закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.
Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.
Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
Згідно ст. 16 Закону України "Про кооперацію" виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.
У кооперативі, до складу якого входить менше ніж 10 членів, обирається лише голова кооперативу.
В матеріалах справи наявний статут ОК "Житлово-будівельний кооператив "Альянс", затверджений установчими зборами від 21 квітня 2009 року.
Згідно з пунктом 3.1 Статуту, метою діяльності Кооперативу є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.
Пунктом 3.2. Статуту передбачено, що для досягнення мети, вказаній у п. 3.1. коопратив здійснює наступні види діяльності:
- будівництво будинків та забезпечення належного утримання будинку та прибудинкової території;
- забезпечення виконання власниками квартир, жилих та нежилих приміщень вимог щодо користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями і вимог Статуту кооперативу;
- забезпечення сплати внесків власниками квартир, жилих і нежилих приміщень на утримання будинку, його інженерного обладнання, під'їздів, інших місць загального користування будинку та прибудинкової території;
- забезпечення внутрішньоквартирного ремонту або оплату вартості ремонту, якщо необхідність в його проведенні викликана пошкодженням частини будинку, інженерного обладнання внаслідок неналежного обслуговування та утримання.
Відповідно до п. 3.3. Статуту Основними завданнями кооперації є:
- підвищення життєвого рівня членів кооперативу, захист їх майнових та соціальних прав;
- створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'єктів господарювання;
- залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів;
- підвищення трудової і соціальної активності населення;
- створення та розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативу з метою зростання матеріального доброботу їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах;
- сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.
Таким чином, твердженням прокурора про те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" не мав права на отримання спірної земельної ділянки на підставі ст.41 ЗК України, є безпідставним, оскільки на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" було зареєстровано у встановленому законом порядку і він здійснював діяльність з метою, передбаченою його статутом.
Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).
Щодо тверджень прокурора щодо того що Житловий кодекс УРСР та Примірний стаїу: житлово-будівельного Кооперативу який затверджений постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 186 є спеціальною нормою, а Закон України " Про кооперацію" є загальною нормою, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. З Закону України "Про правонаступництво України" закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною ОСОБА_2 Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.
Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_2 України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" акти законодавства Союзу РСР застосовуються на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України, лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Враховуючи викладене, положення Примірного статуту та ЖК УРСР (в частині, шо стосується створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів) підлягають застосуванню виключно в тій частині, що не суперечить приписам Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-ІV, який набрав чинності 27 серпня 2003 року.
Зазначене підтверджується також і приписами пунктів 2, 3. 4 ст. 41 Закону України Про кооперацію", відповідно до яких кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закон. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної ОСОБА_2 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом: забезпечити приведення міністерствами та іншими, центральними органами виконавчої влади їх нормативно-празових актів у відповідність із цим Законом.
По-третє, щодо посилань прокурора про необхідність Харківської міської ради при вирішенні питання про надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" земельної ділянки на підставі ст.41 ЗК України з'ясування правового статусу мети та підстав створення цього кооперативу відповідно до норм чинного законодавства, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.
Згідно зі статтею 1 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.
Приписами частини 2 статті 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 121 Конституції України та Закону України "Про прокуратуру", остання здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 1 18. 122. 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
Отже, Харківська міська рада при прийнятті рішення про виділення земельної ділянки керується Конституцією України. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельним Кодексом України та іншими Законами України. Проаналізувавши вищезазначені норми законів, суд приходить до висновку, що посилання прокурора на те, що міська рада зобов'язана перевіряти мету створення кооперативу не знайшла свого підтвердження на законодавчому рівні, у зв'язку з чим твердження прокурора є довільним тлумаченням закону.
Щодо посилань прокурора на те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" не є житлово - будівельним кооперативом, а є обслуговуючим, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Відповідно до п.3.3.1 "Державного класифікатору України класифікація організаційно- правових форм господарювання", затвердженого Наказом Державногокомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 №97, визначено, що кооператив це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Згідно пункту 1.2. статуту ОЛ "Житлово-будівельний кооператив "Альянс", Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" є обслуговуючим кооперативом за типом та житлово-будівельним за напрямом діяльності.
Таким чином, твердження прокурора про те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними. Отже найменування Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу" затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004 року № 65. відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.
По-четверте, щодо посилань прокурора на те, що прокуратура дізналась про неправомірність дій Харківської міської ради стосовно прийняття оскаржуваного рішення лише з моменту проведення перевірки, то суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд, визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про інформацію", інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.
Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.
Згідно з вимогами статті 21 Закону України "Про інформацію", рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради (www.kharkov.ua), публікуються в газеті "Харьковские известия", Бюлетенях міської ради.
Відповідно до статті 3 Регламенту Харківської міської ради, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 31 травня 2006 року №17/06 (зі змінами від 25 квітня 2007 року №113) сесії міської ради, засідання постійних комісій, тимчасових контрольних комісій, робочих груп проводяться гласно, крім випадків передбачених чинним законодавством.
У ході відкритого засідання міської ради в залі засідань мають право бути присутніми, крім депутатів, міського голови, секретаря міської ради, посадові особи органів виконавчої влади, посадові особи виконавчих органів міської ради, акредитовані журналісти, що здійснюють телевізійну та фотозйомку, члени делегацій, що знаходяться в міській раді з офіційним візитом, громадяни, а також особи, запрошені до участі в засіданні сесії міської ради в порядку, визначеному статтею 7 цього Регламенту.
Відкритість засідань міської ради забезпечується шляхом доступу на них представників засобів масової інформації, у яких кожен громадянин України має можливість ознайомитися з питаннями, що розглядаються міською радою, та з прийнятими нею рішеннями.
Гласність засідань міської ради забезпечується шляхом її трансляції по телебаченню і радіо, обов'язкової публікації рішень міської ради, в тому числі прийнятих на закритих засіданнях (при закритому розгляді окремих питань порядку денного), в офіційному друкованому виданні Харківської мірької ради газеті "Харьковские известия" або в іншому друкованому засобі масової інформації, визначеному відповідним рішенням міської ради, та розміщення на офіційному сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет.
За таких умов, судом встановлено, що оскаржуване рішення Харківської міської ради було опубліковано та є таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.
Крім того, згідно з Витягом з протоколу 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання 29.04.2009 року на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор м. Харкова, який відповідно до ст. 121 Конституції України та ЗУ "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.
Також, до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання 29.04.2009 року №85/09 (арк.с. 114-115).
По-п'яте, щодо посилань прокурора на постанову Верховного Суду України від 17.06.2014 року у справі №21-195а14, то суд вважає їх безпідставними, оскільки підставами позову у справі №21-195а14 були інші обставини, а саме: надання земельних ділянок з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад. Так. зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту.
Натомість слід зазначити, щодо повноважень Харківської міської ради стосовно надання у приватну власність спірної земельної ділянки.
Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Статтею 41 Земельного кодексу України та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повкозаженнлми розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунїльній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.
Оскільки спірна земельна ділянказнаходиться в межах населеного пункту міста Харкова та перебуває у власності територіальної громади міста Харкова та саме їй належить право щодо розпорядження даними земельними ділянками.
По-шосте Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
Прийняте радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право грунтується на правовстановлюючих документах.
Згідно приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії. виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
У відповідності до вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять прехмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. До предмету доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.
Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи те що Харківська міська рада при прийнятті Рішення 33 сесії Харківської міської ради 5 скликання “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 29.04.2009 №85/09 діяла в межах своєї компетенції щодо надання у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Альянс" земельної ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,2 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 24.12.2007 року №1509/07, для будівництва об"єкту зі зміною функціонального призначення під житлову забудову по Білгородському шосе та подальшої експлуатації об"єкта, а також приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо невідповідності прийнятого рішення вимогам Закону України, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів порушення цивільних прав або інтересів будь яких осіб, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсним відповідного рішення в контексті ст. 21 ЦК України, а також констатує про вичерпання дії оскаржуваного рішення шляхом його виконання, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.
Щодо заявленого клопотання Харківської міської ради про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні виходячи з наступного: у відповідності до частини 2.2. ОСОБА_2 Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг и перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 4.6 ОСОБА_2 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.
Таким чином, в даному випадку, судовий збір покладається на прокурора, а оскільки, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури звільнено від сплати судового збору, то судовий збір не стягується.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 14, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 1, 41, 116, 118, 122, 123, Земельного кодексу України, статтями 21, 319, Цивільного кодексу України, статтями 1,4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 16.10.2015 р.
Суддя ОСОБА_3
Справа №922/4442/15.