19 жовтня 2015 року (17 год. 40 хв.) Справа № 808/3213/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді - Киселя Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Інтерпроектмонтажбудсервіс» до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
16.06.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Інтерпроектмонтажбудсервіс» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000212202 від 31.01.2015, прийняте відповідачем, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 480833,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 240416,50 грн., а загалом на суму 721249,50 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за наслідками якої було складено ОСОБА_3 від 15.12.2014 №186/22-11/37408400 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Укрбудівниця» за вересень 2014 року (далі - ОСОБА_3 перевірки). За наслідками перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення №0000212202 від 31.01.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 480833,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 240416,50 грн., а загалом на суму 721249,50 грн. ОСОБА_3 перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на думку позивача, є безпідставним та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 17.06.2015 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 02.07.2015.
У судове засідання представники сторін не прибули.
Ухвалою від 02.07.2015 за клопотаннями сторін провадження у справі було зупинено до 08.09.2015.
Ухвалою від 08.09.2015 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 08.09.2015.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 16.09.2015.
У судове засідання 16.09.2015 представники сторін не прибули.
Ухвалою від 16.09.2015 за клопотаннями сторін провадження у справі було зупинено до 05.10.2015.
Ухвалою від 05.10.2015 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 05.10.2015.
У судове засідання 05.10.2015 представники сторін не прибули.
Ухвалою від 05.10.2015 за клопотанням позивача провадження у справі було зупинено до 19.10.2015.
Ухвалою від 19.10.2015 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 19.10.2015.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що для віднесення сум ПДВ по податкового кредиту позивачем було дотримано всіх законодавчо встановлених вимог: придбання послуг з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності; настання дати виникнення права на податковий кредит виходячи з правила першої події - або на дату списання коштів в оплату таких товарів, або на дату отримання податкової накладної постачальника, що підтверджує факт придбання товарів; наявність оригіналів податкових накладних постачальника, що підтверджують суму податкового кредиту, оформлені належним чином та складені зареєстрованим платником ПДВ. Постачальник позивача у повній відповідності до норм Податкового кодексу України оформлював по закінченню робіт або наприкінці календарного місяця (в залежності від стадії виконання) акти виконаних робіт (окремо на кожні види робіт), відповідно на кожен акт як підтвердження факту виконання робіт та виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість виписані податкові накладні. Зазначив, що наявність податкових накладних, виписаних однією датою, є об'єктивною, відповідає вимогам чинного законодавства та не пов'язана з ухиленням від реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Вважає, що будь-які порушення порядку формування податкового кредиту з боку позивача відсутні, а відповідно доводи відповідача є необґрунтованими. З навчених підстав складене податкове-повідомлення рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому просив позов задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що у вересні ТОВ «Укрбудівниця» в адресу позивача виписано 45 податкових, що не перевищує 10 тис. грн., жодна з яких не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, так як не перевищує 10 тис. грн. Зазначив, що продавець не має права при одній поставці товару виписувати декілька податкових накладних на одну партію товару, цим самим продавець ухиляється від реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, вбачається штучне подрібнення податкових накладних в один день та в рамках одного договору з метою ухилення від реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Укрбудівниця» у вересні 2014 року базуються на можливості отримання податкової вигоди у вигляді первинних документів на надання послуг з будівельних робіт без настання реальних господарських операцій пов'язаних з продажем послуг та по яким неправомірно формується податковий кредит, та як наслідок не підтверджено суми ПДВ віднесенні до складу податкового кредиту позивачем. Тому, вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні 19.10.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,
На підставі довідки від 26.11.2014 №13/08-30-04-068, наказу відповідача від 08.12.2014 №63, у період з 08.12.2014 по 12.12.2014, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Укрбудівниця» за вересень 2014 року.
За результатами перевірки відповідачем було складено ОСОБА_3 перевірки, відповідно до якого відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог ст. 1, п. 2 ст. 3, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», пп. 1.1 п. 1, пп. 1.2 п. 1, п. 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 05.06.1995 №168/704, п.п. 14.1.181 п. 14.1 п. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1 та 200.2 ст. 200, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у вересні 2014 року на загальну суму 480833,00 грн.
Позивачем на зазначений ОСОБА_3 перевірки було подано заперечення від 29.01.2015 №20/01, проте згідно відповіді про результати розгляду заперечень від 02.02.2015 №925/10/08-30-22-02 заперечення позивача були залишені без розгляду.
На підставі ОСОБА_3 перевірки 31.01.2015 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення: №0000212202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 721249,50 грн., в тому числі за основним платежем на суму 480833,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 240416,50 грн.
Не погодившись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки ОСОБА_3 перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.
Відповідач в ОСОБА_3 перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем, серед іншого, вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 п. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1 та 200.2 ст. 200, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 п. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.
Платник податку має право зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.
Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.
У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.
За приписами п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.
Відповідно до п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.
Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.
Судом встановлено, що позивачем задекларовано податкового кредиту за вересень 2014 року на загальну суму 554728,00 грн., в тому числі 480833,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Укрбудівниця».
01.07.2014 між позивачем та ТОВ «Долинський комбікормовий завод» було укладено договір підряду №16/07, відповідно до якого позивач зобов'язався на власний ризик, у встановлені строки в межах договірної ціни власними та задіяними силами та засобами виконати роботи на об'єкті будівництва: «Реконструкція та добудова комплексу будівель під зберігання та переробку масляничних культур території ТОВ «Долинський комбікормовий завод».
З метою виконання зобов'язань за цим договором позивачем було залучено субпідрядну організацію ТОВ «Укрбудівниця».
05.08.2014 між позивачем та ТОВ «Укрбудівниця» було укладено субпідрядний договір №25/08-Д, відповідно до якого позивач доручив, а ТОВ «Укрбудівниця» зобов'язався на власний ризик, у встановлені строки в межах договірної ціни власними та задіяними силами та засобами виконати роботи з виготовлення та монтажу металоконструкцій на об'єкті будівництва «Реконструкція та добудова комплексу будівель під зберігання та переробку масляничних культур території ТОВ «Долинський комбікормовий завод».
Згідно додатку №1 до Договору договірна вартість робіт складає 1050717,13 грн., в тому числі ПДВ 175119,52 грн.
До зазначеного договору між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 06.08.2014, відповідно до якої було внесено зміни до п. 2.1 Договору, а саме: позивач доручив, а ТОВ «Укрбудівниця» зобов'язався на власний ризик, у встановлені строки в межах договірної ціни власними та задіяними силами та засобами виконати роботи з виготовлення та монтажу металоконструкцій, конструкції залізобетонні (РВО) КЖЗ отм. + 6.000, архітектурно-будівельні (2 АР). Крім того, було внесено зміни до п. 3.1 Договору щодо договірної ціни робіт, яка згідно змін складає 3595717,94 грн., в тому числі ПДВ - 599286,32 грн.
ТОВ «Укрбудівниця» на загальну суму 2545000,04 грн., в тому числі ПДВ 424166,67 грн. виписало 45 податкових накладних від 30.09.2014.
За наслідками виконання робіт було складено та підписано ОСОБА_3 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2014 року та довідки про вартість будівельних робіт та витрати за вересень 2014 року.
25.07.2014 між позивачем та ПАТ «Олієжиркомбінат» було укладено договір підряду №351, відповідно до якого позивач зобов'язався на власний ризик виконати роботи з капітального ремонту обладнання УПППСП ПАО «ЗМЖК» та ЦГЛ ПАО «ЗМЖК», згідно Технічних завдань.
З метою виконання зобов'язань за цим договором позивачем було залучено субпідрядну організацію ТОВ «Укрбудівниця».
28.07.2014 між позивачем та ТОВ «Укрбудівниця» було укладено субпідрядний договір №22/07-14, відповідно до якого позивач доручив, а ТОВ «Укрбудівниця» зобов'язався на власний ризик, у встановлені строки в межах договірної ціни власними та задіяними силами та засобами виконати роботи з виготовлення та монтажу металоконструкцій на об'єкті будівництва «Капітальний ремонт УПППСП ПАО «ЗМЖК».
Згідно додатку №1 до Договору договірна вартість робіт складає 340000,00 грн., в тому числі ПДВ 56666,67 грн.
ТОВ «Укрбудівниця» на загальну суму 340000,00 грн., в тому числі ПДВ 56666,67 грн. виписало податкові накладні від 12.09.2014 №155, від 08.09.2014 №154, від 22.09.2014 №157, від 19.09.2014 №156, від 30.09.2014 №207, від 28.09.2014 №158.
За наслідками виконання робіт було складено та підписано ОСОБА_3 надання послуг від 08.09.2014 №1, від 12.09.2014 №2, від 19.09.2014 №3, від 22.09.2014 №4, від 28.09.2014 №5, від 30.09.2014 №6.
Суд зазначає, що в матеріалах справи в повному обсязі наявні податкові накладні, які оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Укрбудівниця».
Також, судом встановлено, що всі податкові накладні було відображено позивачем в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за вересень 2014 року, що підтверджується наданим позивачем реєстром виданих та отриманих податкових накладних.
Судом встановлено, що ТОВ «Укрбудівниця» має ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України Серія АЕ №181528 від 12.09.2012, строком дії до 12.09.2017, на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури. Отже, ТОВ «Укрбудівниця» мало право в перевіряємий період виконувати будівельні та монтажні роботи, згідно укладених із позивачем субпідрядних договорів.
Стосовно штатної чисельності працівників станом на вересень 2014 року та обґрунтування необхідності залучення для виконання будівельних робіт субпідрядної організації, позивач надав додаткові пояснення.
Відповідно до зазначених пояснень у вересні 2014 року штатні працівники позивача виконували роботи, згідно укладених восьми договорів. З наведених підстав у позивача була відсутня можливість здійснення монтажно-будівельних робіт за договорами власними силами, у зв'язку з чим виникла необхідність залучення субпідрядної організації. На підтвердження зазначених доводів позивачем було надано штатний розпис працівників позивача станом на 01.09.2014.
В обґрунтування висновків ОСОБА_3 перевірки відповідач зазначає, що згідно АІС «Податковий Блок» ТОВ «Укрбудівниця» не подало декларацію з ПДВ за вересень 2014 року. Водночас підприємства-покупці формують податковий кредит по податковим накладним виписаним ТОВ «Укрбудівниця».
Суд зазначає, що позивачем до суду було надано копію податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Укрбудівниця» за вересень 2014 року, що подавалася до податкового органу 20.10.2014.
З наведених підстав, зазначені посилання відповідача є необґрунтованими.
В ОСОБА_3 перевірки відповідач зазначає, що відповідно до реєстру отриманих податкових накладних по яким сформовано податковий кредит ТОВ «Укрбудівниця» було виписано в адресу позивача у вересні 2014 року 45 податкових накладних в один день 30.09.2014 в сумі ПДВ до 10000 грн., які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Суд зазначає, що відповідно до п. 11 Підрозділу 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року.
Отже, оскільки в податкових накладних виписаних ТОВ «Укрбудівниця» позивачу у вересні 2014 року сума податку на додану вартість в одній податковій накладній менша ніж 10000,00 грн., то ТОВ «Укрбудівниця» не зобов'язаний був реєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідач зазначає, що продавець не має права при одній поставці товару виписувати декілька податкових накладних на одну партію товару, а отже продавець шляхом штучного подріблення податкових накладних ухиляється від реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. На підставі зазначених тверджень відповідач робить висновок, що взаємовідносини між підприємствами у вересні 2014 року базуються на можливості отримання податкової вигоди у вигляді первинних документів на надання послуг з будівельних робіт без настання реальних господарських операцій пов'язаних з продажем послуг та по яким неправомірно формується податковий кредит, та як наслідок не підтверджено суми ПДВ віднесенні до складу податкового кредиту позивача.
Судом встановлено, що ТОВ «Укрбудівниця» оформлював по закінченню робіт або наприкінці календарного місяця ОСОБА_3 виконаних робіт (окремо на кожні види робіт) та на кожен ОСОБА_3 виконаних робіт виписував податкові накладні.
Слід зазначити, що відповідачем не було надано нормативного обґрунтування позиції щодо заборони при одній поставці товару виписувати декілька податкових накладних на одну партію товару. Чинним законодавством, зокрема Податковим кодексом України, зазначена заборона не передбачена.
З наведених підстав, наявність податкових накладних, виписаних однією датою не суперечить вимогам податкового законодавства та не пов'язана з ухиленням від реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Укрбудівниця».
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в ОСОБА_3 висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентом правочинів.
Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Укрбудівниця».
Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та його контрагентом порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямований на заволодіння майном держави.
Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
Судом встановлено, що ТОВ «Укрбудівниця» у перевіряємий період мав статус платника податку на додану вартість, а відтак мав право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім послуг, який надавався цим підприємством. Крім того, зазначене підприємство декларувало свої зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем.
Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ТОВ «Укрбудівниця» господарських операцій.
З наведених вище підстав суд доходить висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення рішення, а відтак про необхідність його скасування, через що визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №4533 від 13.02.2015 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 487,20 грн.
Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Інтерпроектмонтажбудсервіс» до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області від 31.01.2015 №0000212202, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «НВО «Інтерпроектмонтажбудсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 721249,50 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 480833,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 240416,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВО «Інтерпроектмонтажбудсервіс» судовий збір у сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.В. Кисіль