"20" жовтня 2015 р. Справа № 922/3494/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Медуниця О.Є.,суддя Ільїн О.В., суддя Шепітько І.І.
при секретарі Довбиш А.О.
за участю представників сторін:
позивача - Ященко Р.Ю. (довіреність №14-135 від 13.05.2014 року),
відповідача - Закаблуков А.С. (довіреність від 30.09.2013 року),
розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх.4770Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року
за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м.Київ
до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт.Борова
про стягнення коштів,
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся з позовом до відповідача - Борівського комунального підприємства теплових мереж, про стягнення суми основного боргу, що складає 1465575,93 грн., пеню в розмірі 213312,65 грн., інфляційні витрати в розмірі 178627,85 грн., 3% річних в розмірі 50451,78 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року у справі №922/3494/14 (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача пеню в розмірі 13427,45 грн., 3% річних в сумі 34148,48 грн., інфляційні втрати в розмірі 55644,59 грн. В частині стягнення основного боргу в розмірі 1465575,93 грн. провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що частина основного боргу була сплачена відповідачем на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині нарахування на вказані суми штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат. Також відповідач зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання рішення, суд об'єктивно оцінив даний випадок та прийняв до уваги причини неналежного виконання зобов'язання. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
28.12.2012 року між ПАТ НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Борівським комунальним підприємством теплових мереж (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2659-БО-32 (далі-договір) (а.с.10 т.1).
Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Пунктом 2.1. договору визначено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 1017 тис. куб. м.
Ціну за 1000 куб. м природного газу сторони обумовили в п. 5.1-5.2 договору.
Згідно п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві, у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Порядок здійснення оплати передбачений пунктом п. 6.1 договору, відповідно до якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно із п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє у частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на виконання п.2.1 договору позивачем протягом січня - грудня 2013 року передано відповідачу природний газ на загальну суму 4057562,16 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.03.2013 року, від 30.04.2013 року, від 31.10.2013 року, від 30.11.2013 року, від 31.12.2013 року.
Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством (а.с.16-22 т.1).
Як зазначає позивач, відповідач за поставлений природний газ сплатив частково, на суму 2591986,23 грн., про що свідчить довідка позивача (а.с.30-31 т.1), внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 1465575,93 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 213312,65 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати поставленого природного газу, інфляційних нарахувань - 178627,85 грн. та 3% річних у сумі 50451,78 грн.
Як свідчать матеріали справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач самостійно сплатив частину заборгованості за поставлений природний газ на загальну суму 432427,29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №114 від 10.09.2014 року на суму 5649,04 грн., №116 від 29.09.2014 року на суму 21448,80 грн., №2061 від 21.07.2015 року на суму 40000 грн., №109 від 11.08.2014 року на суму 13873,21 грн., № 111 від 21.08.2014 р. на суму 16851,53 грн., № 112 від 27.08.2014 р. на суму 20724,93 грн., № 2097 від 30.07.2015 р. на суму 199332,40 грн., а також виписками АТ «Ощадбанк» від 20.05.2015 р. на загальну суму 43820,05 грн., від 10.06.2015 р. на загальну суму 52695,75 грн., від 24.06.2015 р. на загальну суму 18031,58 грн. (а.с.37,52-64 т.2).
Також 11.12.2014 року між Борівським комунальним підприємством теплових мереж та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" укладено договір про організацію взаєморозрахунків №1215/30, за умовами якого відповідач зобов'язався перерахувати позивачу 647583,64 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 року №13/2659-БО-32 (а.с.30 т.2).
26.12.2014 року між Борівським комунальним підприємством теплових мереж та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" укладено договір про організацію взаєморозрахунків №1639/30, відповідно до якого відповідач зобов'язався перерахувати позивачу 385565 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 року №13/2659-БО-32 (а.с.34 т.2).
На виконання вказаних договорів про організацію взаєморозрахунків відповідач сплатив позивачу заборгованість за поставлений природний газ на загальну суму 1033148,64 грн., про що свідчать платіжні доручення №10 від 16.12.2014 року та №15 від 30.12.2014 року (а.с.33,36 т.2).
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.48 т.2) просив суд першої інстанції припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 79038,08 грн., інфляційних втрат в сумі 122983,26 грн. та 3% річних в розмірі 16303,30 грн., зменшити розмір пені на 90% та відстрочити виконання рішення суду до 31.12.2015 року.
Колегія суддів враховує наступне.
На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", Кабінетом Міністрів України 29.01.2014р. було прийнято постанову № 30 "Про затвердження порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування".
Відповідно до п. 4 вказаної постанови, підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншим учасникам розрахунків з погашення заборгованості.
На виконання приписів постанови КМУ № 30 між Борівським комунальним підприємством теплових мереж та ПАТ НАК "Нафтогаз України" укладено договори про організацію взаєморозрахунків №1215/30 від 11.12.2014 року, №1639/30 від 26.12.2014 року, за умовами яких відповідач зобов'язався перерахувати позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 року №13/2659-БО-32.
Так, відповідно до п.7 договору №1215/30 Борівське комунальне підприємство теплових мереж (сторона четверта) перераховує на рахунок НАК «Нафтогаз України» (сторона п'ята ) 647583,64 грн. за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 року №13/2659-БО-32 (а.с.30 т.2).
На виконання вказаного договору відповідач перерахував позивачу 647583,64 грн., про що свідчить платіжне доручення №10 від 16.12.2014 року (а.с.33 т.2).
Відповідно до п.7 договору №1639/30 Борівське комунальне підприємство теплових мереж (сторона четверта) перераховує на рахунок НАК «Нафтогаз України» (сторона п'ята ) 385565 грн. за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012 року №13/2659-БО-32 (а.с.34 т.2).
В матеріалах справи міститься платіжне доручення №15 від 30.12.2014 року, що свідчить про перерахування відповідачем на рахунок позивача грошових коштів в сумі 385565 грн. для погашення заборгованості за поставлений природний газ (а.с.36 т.2).
Крім того, інша частина заборгованості у розмірі 432427,29 грн. за поставлений природний газ сплачена відповідачем самостійно, поза межами порядку та строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №114 від 10.09.2014 року на суму 5649,04 грн., №116 від 29.09.2014 року на суму 21448,80 грн., №2061 від 21.07.2015 року на суму 40000 грн., №109 на суму 13873,21 грн., № 111 від 21.08.2014 р. на суму 16851,53 грн., № 112 від 27.08.2014 р. на суму 20724,93 грн., № 2097 від 30.07.2015 р. на суму 199332,40 грн., а також виписками АТ «Ощадбанк» від 20.05.2015 р. на загальну суму 43820,05 грн., від 10.06.2015 р. на загальну суму 52695,75 грн., від 24.06.2015 р. на загальну суму 18031,58 грн. (а.с.37,52-64 т.2).
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі на підставі пп.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1465575,93 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 213312,65 грн., 3% річних у сумі 50451,78 грн. та 178627,85 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за поставлений природний газ протягом січня-грудня 2013 року.
Колегія суддів враховує, що заборгованість, на яку нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати частково погашена відповідачем на суму 1033148,64 грн. на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків №1215/30 від 11.12.2014 року та №1639/30 від 26.12.2014 року.
Однак, інша частина боргу у розмірі 432427,29 грн. сплачена відповідачем самостійно, поза межами порядку та строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, що підтверджується платіжними дорученнями: №114 від 10.09.2014 року на суму 5649,04 грн., №116 від 29.09.2014 року на суму 21448,80 грн., №2061 від 21.07.2015 року на суму 40000 грн., №109 на суму 13873,21 грн., № 111 від 21.08.2014 р. на суму 16851,53 грн., № 112 від 27.08.2014 р. на суму 20724,93 грн., № 2097 від 30.07.2015 р. на суму 199332,40 грн., а також виписками АТ «Ощадбанк» від 20.05.2015 р. на загальну суму 43820,05 грн., від 10.06.2015 р. на загальну суму 52695,75 грн., від 24.06.2015 р. на загальну суму 18031,58 грн. (а.с.37,52-64 т.2).
Колегія суддів приймає до уваги наступне.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про застосування до відповідача наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та неустойки у вигляді сплати пені за порушення строків внесення платежів за договором купівлі-продажу природного газу №13/2659-БО-32 від 28.12.2012 року.
За змістом приписів статті 549, 625 ЦК України обов'язковою умовою стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є встановлений факт прострочення боржником виконання такого зобов'язання.
Колегія суддів вважає, що уклавши договори №1215/30 від 11.12.2014 року та №1639/30 від 26.12.2014 року про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за поставлений природний газ за періоди, на які були нараховані суми 3% річних, інфляційних та пені, що є предметом розгляду у даній справі.
Отже, санкції, передбачені пунктом 7.2 договору, підлягають застосуванню лише у разі здійснення оплати поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.
Аналогічна правова думка міститься в постановах Верховного суду України від 30.09.2014 року у справі №922/2339/13, від 09.09.2014 року у справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012, від 16.09.2014 року у справі №5011-42/1230-2012-69/542-2012.
При цьому, відповідач у строки, встановлені договорами про організацію взаєморозрахунків, повністю розрахувався з позивачем за поставлений природний газ, що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи. Позивач прийняв кошти, чим визнав виконання зобов'язань по сплаті за природний газ на умовах, передбачених договорами про організацію взаєморозрахунків.
Умовами укладених сторонами договорів про взаєморозрахунки передбачено, що після виконання договору сторони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.
Отже, враховуючи встановлені по справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України у зв'язку з відсутністю прострочення оплати за поставлений природний газ у строки, встановлені договорами про організацію взаєморозрахунків.
При цьому, вартість природного газу, яка сплачена відповідачем самостійно, поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, була здійснена з порушенням строків, визначених в п.6.1 договору купівлі-продажу природного газу.
Отже, враховуючи наявність встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 134274,57 грн., 3% річних в розмірі 34148,48 грн. та 55644,59 грн. інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу, що сплачена відповідачем самостійно, поза межами договорів про організацію взаєморозрахунків.
При цьому, відповідач звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення розміру пені до 90 % та відстрочення виконання рішення суду на один рік (а.с.70 т.1).
Обґрунтовуючи заявлені клопотання, відповідач посилається на збитковість підприємства та те, що фінансова база відповідача залежить від коштів, виділених Державним бюджетом України, отже затримка бюджетних фінансувань на покриття збитків теплопостачання також впливає на своєчасне погашення боргу за договором. Відповідач вказує, що основними причинами тяжкого фінансового стану підприємства є невідповідність тарифів на послуги теплопостачання економічно обґрунтованим, заборгованість споживачів, низький рівень їх розрахунків за надані послуги з теплопостачання, додаткове податкове навантаження.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року клопотання відповідача задоволено, зменшено розмір нарахованої пені на 90%.
Судом першої інстанції враховано, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів, у тому числі державних органів, в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання, а тому своєчасні розрахунки за газ можливі тільки у разі, якщо своєчасно розраховуються за послуги теплопостачання вищевказані суб'єкти.
Суд також звернув увагу на те, що знаходження відповідача у тяжкому фінансовому стані викликане передусім неплатежами з боку бюджетних установ, державних та комунальних підприємств, невідповідністю тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво. Так, заборгованість бюджетних установ перед відповідачем за послуги теплопостачання складає 2329,802 тис. грн., заборгованість населення - 435,447 тис. грн. Не можливість своєчасно погашати борг перед позивачем без отримання належних відповідачу субвенцій з Державного бюджету підтверджує Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації у листах № 09-02/1137 від 05.09.2014 р. та № 03-08/247 від 17.07.2015 року.
Тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджується висновком судово-економічної експертизи №125 від 23.06.2015 р., проведеної НДЕКЦ ГУМВС України в Харківській області, в якій, зокрема, зазначено про те, що фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища, розрахуватися підприємство за договором про закупівлю природного газу № 13/2659-БО-32 від 28.12.2012 року без зовнішнього фінансування не може, крім того у підприємства в обігу знаходиться більше позикових коштів, ніж власних, і це співвідношення стає все більше вагомим.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів оцінює даний випадок як винятковий, оскільки зобов'язання відповідача перед позивачем не виконувались з об'єктивних причин, зокрема, у зв'язку з складною економічною ситуацією та внаслідок невиконання бюджетними установами зобов'язань за надані послуги.
Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновком суду першої інстанції в частині надмірного зменшення розміру пені, з огляду на таке.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено виняткової сукупності обставин, які б свідчили про настільки тяжкий фінансово-економічний стан, який би вимагав зменшення розміру стягуваної неустойки саме на 90%, оскільки таке зменшення штрафних санкцій є надмірним та жодним чином не стимулює боржника до подальших своєчасних розрахунків за спожитий газ.
Надані суду апеляційної інстанції звіти про фінансові результати підтверджують негативні тенденції фінансового становища підприємства, проте не є доказом того, що сума штрафних санкцій значно перевищує розмір завданих позивачу збитків.
Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ст.617 ЦК України випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, в розумінні ст.617 ЦК України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (споживачами послуг з теплопостачання) чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Зокрема, це стосується посилань суду першої інстанції в обґрунтування підстав зменшення розміру неустойки на значну суму дебіторської заборгованості відповідача, зокрема, в частині заборгованості населення та бюджетних організацій перед підприємством за послуги теплопостачання.
Крім того, відповідно до ст.42 та абзацу 5 ст.44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.
З огляду на наведене, колегія суддів не виключає наявність підстав вважати, що наведені боржником обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось об'єктивних та незалежних від боржника обставин.
Судова колегія також зазначає, що суд першої інстанції не врахував матеріальні інтереси позивача, фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, що завдає значних збитків з огляду на несвоєчасні розрахунки відповідача за природний газ, спожитий згідно умов укладеного між сторонами договору.
Апелянт в обґрунтування своєї позиції зазначає, що як закупівля так і постачання природного газу споживачам позивачем відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Крім того, позивач не здійснює видобуток природного газу самостійно, про що свідчить Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.04.2013р. №327-р «Про затвердження прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу в Україні на 2013 рік», а саме відсутність позивача у списку газодобувних підприємств.
Також апелянт зазначає, що є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів та несе обов'язок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами.
Таким чином, зменшення суми пені до 10 % від заявленої суми, за відсутності обґрунтування неспіврозмірності розміру збитків кредитора із розміром заявлених штрафних санкцій, з посиланням на складний майновий стан відповідача та без врахування майнового стану та статусу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", є порушенням вимог наведеного вище положення статті 233 Господарського кодексу України та положення ст. 42 ГПК України, якою встановлений принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Таке зменшення є неспіврозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача.
Колегія також враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки (постанови ВГСУ від 29.05.2014 у справі №921/186/13-г, від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г, від 12.05.2015 року у справі №922/1286/14).
При цьому, колегія суддів зазначає, що зменшення суми пені на 50% є адекватною мірою відповідальністю за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також як спосіб стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а не як засіб використання пені у якості інструменту отримання безпідставних доходів.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50%, а саме з 134274,57 грн. до 67137,26 грн.
Стосовно клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 1 рік, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.6 ст. 83 та ст.121 ГПК України господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
У відповідності до пункту 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, …стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Судова колегія приймає до уваги, що відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є задоволення потреб населення у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Основним фінансовим джерелом відповідача, з якого проводиться оплата за спожитий природний газ є грошові кошти від реалізації теплової енергії споживачам, платіжна дисципліна яких є незадовільною.
У даному випадку, відповідачем було зазначено та доведено наявність обставин, що можуть ускладнити виконання рішення у зв'язку з тяжким економічним становищем відповідача, яке виникло через невідповідність тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво; невиконанням платників за поставлене тепло своїх зобов'язань перед відповідачем (про вказане свідчать, зокрема, надані суду звіти про фінансові результати за 2012-перше півріччя 2014 рр., розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію за аналогічні роки).
Таким чином, скрутне фінансове становище підприємства відповідача, велика дебіторська заборгованість, обов'язок товариства забезпечувати безперебійне та безаварійне надання послуг, утримувати газові мережі, на думку колегії суддів, ускладнюють та роблять неможливим відповідачу на цей час негайно виконати рішення суду та сплатити утворену заборгованість в повному обсязі, оскільки стягнення усієї суми боргу одразу може призвести до зупинки діяльності підприємства, що виключить надалі можливість розрахунку з позивачем.
За таких обставин, відстрочка виконання рішення суду до 31.12.2015 року була надана відповідачу господарським судом Харківської області правомірно.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, у зв'язку з чим апеляційна скаргу підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року у справі №922/3494/14 - зміні.
Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2015 року у справі №922/3494/14 змінити в частині суми пені, що підлягає стягненню з відповідача.
Стягнути з Борівського комунального підприємства теплових мереж (63801, Харківська область, Борівський район, смт.Борова, вул.Поштова,3, МФО 350147) на користь Публічного акціонерного товариства Національна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 67137,26 грн.
Стягнути з Борівського комунального підприємства теплових мереж (63801, Харківська область, Борівський район, смт.Борова, вул.Поштова,3, МФО 350147) на користь Публічного акціонерного товариства Національна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 32435,45 грн. судового збору за подання позовної заяви та 839,45 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.
Повний текст постанови складено 22.10.2015 року.
Головуючий суддя Медуниця О.Є.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Шепітько І.І.