04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" жовтня 2015 р. Справа№ 910/5926/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ільєнок Т.В.
суддів: Куксова В.В.
Яковлєва М.Л.
при секретарі судового
засідання: Колеснік М.П.
за участі представників сторін:
позивача Івасів Ю.Ю. - дов. №5197 від 15.12.14;
відповідача-1 Смиковський В.П. - дов. №5-135/1001 від 07.08.15;
відповідача-2 Харабет О.І. - дов. №11/15 від 05.05.15.
розглянувши матеріали
апеляційної скарги ПАТ "Укрсоцбанк"
на Рішення Господарського суду міста Києва
від 02.07.2015
у справі № 910/5926/15-г (суддя: Борисенко І.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
до відповідачів 1. ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар";
2. ПрАТ "Страхова компанія "Мега-Поліс"
про визнання договору про надання поворотної
фінансової допомоги недійсним
ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним з моменту укладення Договору №244 від 28.12.2011 про надання поворотної фінансової допомоги, який укладений між ПАТ "Криворізький Турбінний завод "Констар" та ПрАТ "Страхова компанія "Мега-Поліс".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 № 910/5926/15-г у задоволенні позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано.
Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, позивач ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 № 910/5926/15-г скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким задовольнити позов, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідач-1 та відповідач-2 у своїх Відзивах на апеляційну скаргу від 06.10.2015 просили колегію суддів залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 № 910/5926/15-г залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.
Ухвалою КАГС від 20.08.2015 № 910/5926/15-г порушено апеляційне провадження за скаргою позивача (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л.) та призначено судове засідання.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу позивача ПАТ "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2011 року між ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" (далі - Позичальник) та ПрАТ "Страхова компанія "Мега-Поліс" (далі - Позикодавець) було укладено Договір №244 про надання поворотної фінансової допомоги (надалі - Договір), згідно з умовами Договору відповідач-2 зобов'язався надати відповідачеві-1 поворотну фінансову допомогу в національній валюті в розмірі 500 000,00 гривень, а відповідач-1 зобов'язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором (пункти 1.1., 2.1. Договору), фінансова допомога за Договором надається на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 23 лютого 2012 року.
В подальшому відповідач-1 та відповідач-2 неодноразово вносили зміни в Договір в частині зміни термінів повернення фінансової допомоги, згідно з Додатковими угодами №1 від 22.02.2012 року, №2 від 29.12.2012 року, №3 від 29.03.2013 року, №4 від 27.06.2013 року, №5 від 31.12.2013 року, №6 від 31.03.2014 року та №7 від 30.06.2014 року. Згідно з останньою додатковою угодою до Договору сторони погодили термін повернення фінансової допомоги до 31.12.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" посилався на те, що укладений між відповідачами Договір було вчинено з порушенням ст.ст. 2, 31 ЗУ "Про страхування", тобто з недотриманням ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним. На думку позивача, відповідач-2 має обмежену цивільну дієздатність, зокрема може вести виключно діяльність визначену вказаним Законом та щодо вказаних видів діяльності має право укладати договори (виключна правоздатність). Спірний Договір є договором про надання поворотної фінансової допомоги, тоді як ЗУ "Про страхування" не допускає вчинення страховими компаніями таких правочинів. При цьому, позивач зауважував на тому, що останній хоч і не є стороною оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою в контексті ст.ст. 215, 216 ЦК України, оскільки укладення спірного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача за Договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії №120/092/06 від 26.12.2006 боржником за яким є ПАТ "Криворізький трубний завод "Констар".
Відповідач-1 проти позову заперечував, оскільки, за його оцінкою, за своєю правовою природою, Договір №244 від 28.12.2011 по надання повторної фінансової допомоги є договором позики. Цивільний кодекс України не встановлює обмежень для юридичних осіб відносно можливості бути позикодавцем. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, незалежно від їх правового статусу. Таким чином, позивач вказав, що оспорюваний Договір та додаткові угоди до нього відповідають загальним, передбаченим ст. 203 ЦК України вимогам, додержання яких є необхідним для їх чинності.
Відповідач-2 заперечуючи позовні вимоги банку, наголошував на безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог. Зокрема вказував, що позивач не є стороною спірного Договору і не є заінтересованою особою, адже права позивача не порушені, то відповідно до ст. 215 ЦК України позивач не має законних підстав для звернення до суду з заявленими вище позовними вимогами. Зазначав, що позивач є кредитором у справі про банкрутство відповідача-1 та має право на захист в межах справи про банкрутство №904/5722/14. За Ухвалою Господарського суд Дніпропетровської області №904/5722/14 від 10.12.2014 визнано грошові вимоги відповдіача-2 до відповідача-1 на суму в розмірі 3 160 167,62 грн., з яких 500 000,00 грн. - вимоги, що ґрунтуються на Договорі про надання поворотної фінансової допомоги №244 від 28.12.2011. Вважав, що обмеження, які містяться в статтях 2 та 31 ЗУ "Про страхування" стосуються не будь-якої господарської діяльності страховика, а виключно діяльності страховика у сфері страхування. Отже, відповідач-2, як суб'єкт господарювання, має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а також ті види господарської діяльності на які має відповідні ліцензії, як страховик. Крім того, відповідач-2 наголошував на тому, що Договір про надання поворотної фінансової діяльності не містить ознак кредитної діяльності, оскільки проценти за користування коштами не нараховуються, що виключає можливість отримання прибутку від позики, що є ознакою фінансової послуги.
За змістом ст. 2 ЗУ "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.
Відповідно до ст. 31 ЗУ "Про страхування" страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви). Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на поточному рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації, іпотечні сертифікати; цінні папери, що емітуються державою; права вимоги до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України; банківські метали; кредити страхувальникам - фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.
Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний правочин по даній справі є Договором про надання поворотної фінансової допомоги, який регулюється нормами ст.ст. 1046-1053 ЦК України та за своєю суттю договором позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень для юридичних осіб відносно мо жливості бути позикодавцем. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб'єкти ци вільного права, незалежно від їх правового статусу.
Судом першої інстанції, посилання банку на укладення Договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 244 від 28.12.2011 та Додаткових угод до нього відповідачем-2 в зв'язку з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) визнано помилковими, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1, 2 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з п. 3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини. Здійснення певних видів підприємницької діяльності потребує відповідного ліцензування.
Правоздатність відповідачів рішенням суду не обмежувалась, в зв'язку з чим останні мають право укладати будь-які правочини, які не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до п. 4.4 ст. 5 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулю вання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяль ністю з надання фінансових послуг.
У частинах 1, 2 ст. 2 вказаного Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
У п. 7 ст. 1 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг.
Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 вищевказаного Закону, до яких зокрема, належать надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Судом першої інстанції зазначено, що аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6,7 ст. 4 ЗУ "Про фінан сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 553, 1046 ЦК Украї ни дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (на приклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг, а також юридичними осо бами, які за своїм статусом не є фінансовим установами, але і фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Якщо ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан сових послуг" регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то ре гулювання відносин між іншими суб'єктами підприємницької діяльності, а також між фізич ними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України (ст.ст. 553-559, 1046-1053).
Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення право відносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок яких одержання встановлю ється договором (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Мета - отримання прибутку, або збереження реальної вартості фінансових акти вів, в даному випадку відсутня, оскільки позика відповідачем-2 надана безоплатно.
Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, платність надання позики не передбачена, що виключає можливість отримання прибутку від такої позики, що є ознакою фінансової позики.
Відповідно до ЗУ "Про страхування" страхова діяльність підлягає ліцензуванню і його дія поширюється на відносини у сфері страхування.
Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Закон України "Про страхування" є спеціальним законом, який регламентує страхові послуги як окремий вид фінансових послуг, що надаються страховиками та особливості здійснення ними кредитної діяльності як фінансової послуги, проте цей закон не регламентує здійснення страховиками іншої діяльності, яка не є фінансовими послугами, і не забороняє її здійснення.
Стаття 6 Господарського кодексу України визначає загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а згідно зі ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Судом першої інстанції, посилання позивача у своєму позові на положення ЗУ "Про страхування" визнано хибним, оскільки оспорюваний Договір є договором безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері страхування.
Таким чином, обмеження, які містяться в ст. 2 та 31 ЗУ "Про страхування" стосуються не будь-якої господарської діяльності страховика, а виключно діяльності страховика у сфері страхування.
Отже враховуючи вищезазначене, ПрАТ "СК "Мега-Поліс", як суб'єкт господарювання, має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, а також ті види господарської діяльності на які має відповідні ліцензії, як страховик.
Між тим, оспоюваний договір не містить ознак кредитної діяльності, забороненої ст. 31 Закону України "Про страхування", оскільки проценти за користування коштами не нараховуються, що виключає можливість отримання прибутку від позики, що є ознакою фінансової послуги.
Таким чином, чинне законодавство не містить заборон чи обмежень щодо укладення відповідачем-2 спірного Договору.
За таких обставин, судом першої інстанції визнано безпідставними посилання позивача на положення ЗУ "Про страхування".
Серед іншого, позивач наголошував і на тому, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора у справі про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар".
Однак, місцевий господарський суд такі ствердження позивача визнав помилковими, в силу того, що Договір було укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2 28.12.2011, а справа про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" була порушена Господарським судом Дніпропетровської області - 12.08.2014, тобто значно пізніше, а відтак, укладення спірного правочину не порушувало права позивача, як кредитора третьої особи.
Станом на дату порушення справи про банкрутство ПАТ "Криворізький Турбінний завод "Констар" (12.08.2014), відповідач-1 не повернув відповідачу-2 грошові кошти, отримані на підставі оспорюваного Договору.
Цей факт встановлено за Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2014 №904/5722/14, якою визнано грошові вимоги відповідача-2 до відповідача-1 на суму 3 160 167,62 грн., з яких 500 000,00 грн. вимоги, які ґрунтуються на оспорюваному правочину.
Одночасно, цією ж Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 №904/5722/14 вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" були також визнані та включені до реєстру вимог кредиторів третьої особи (1 218,00 грн. - до 1 черги, 48 316 829,63 грн. та 2 177 763,14 грн. - до 4 черги, 10 365 963,65 грн. до 6 черги, 29 379 707,86 грн. - позачергово).
Враховуючи наведене, за оцінкою місцевого господарського суду, посилання позивача на те, що укладення спірного Договору спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача, не підтверджено належними та допустимими доказами у даній справі.
Судом першої інстанції визнано необґрунтованими і посилання ПАТ "Укрсоцбанк" на п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, які викладені у Додаткових поясненнях №08.42-186/85-1262 від 15.04.2015, з огляду на таке.
Так, за змістом п. 1 ч. 1 ст.83 ГПК України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Однак, передбачене право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині відбувається в тому випадку, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.
У даному випадку, предметом розгляду вимог банку є визнання Договору про надання поворотної фінансової допомоги №244 від 28.12.2011 недійсним, що виключає можливість застосування п.1 ч.1 ст.83 ГПК України.
Між тим, судом першої інстанції враховано норми ст. 204 ЦК України, в яких встановлена презумпція правомірності правочину.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Судом першої інстанції зазначено, що позивач під час розгляду даної справи не надав суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови оспорюваного Договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Таким чином, місцевим господарським судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним оспорюваного Договору про надання поворотної фінансової допомоги №244 від 28.12.2011 відсутні.
Відповідно до п. 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
У даному випадку позивач мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного Договору про надання поворотної фінансової допомоги №244 від 28.12.201. В свою чергу, позивачем належними засобами доказування не доведено порушення його прав та в чому ці порушення полягають з боку відповідачів щодо укладення спірного Договору.
Колегія суддів, враховуючи вищенаведене, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача, щодо визнання недійсним Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 244 від 28.12.2011 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
ПАТ "Укрсоцбанк" у доводах апеляційного оскарження наголошує на тому, що прийняте Рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає скасуванню. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема приписів статей 91, 92, 203, 215, Цивільного кодексу України, статей 207, 353 Господарського кодексу України та статті 2 Закону України "Про страхування". За ствердженням банку, спірний Договір є договором про надання поворотної фінансової допомоги, тоді як ЗУ "Про страхування" не допускає вчинення страховими компаніями таких правочинів. При цьому, позивач зауважував на тому, що останній хоч і не є стороною оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою в контексті ст.ст. 215, 216 ЦК України, оскільки укладення спірного правочину спрямовано на невиконання кредиторських вимог позивача за Договором про надання мультивалютної відновлювальної кредитної лінії №120/092/06 від 26.12.2006, боржником за яким є ПАТ "Криворізький трубний завод "Констар".
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, вважає за необхідне зазначити, що наведені доводи апеляційного оскарження позивача базуються на тих же доказах та поясненнях, що надавалися у суді першої інстанції, яким вже надана належна правова оцінка за оскарженим Рішенням.
До судового засідання від 20.10.2015 представником банку було надано Акт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг "Про правопорушення законодавства, вчиненні ПрАТ "Страхова компанія "Мега-Поліс" на ринку фінансових послуг" від 09.06.2015 № 355/13-15/13/7 та два Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг від 25.06.2015 за № 1546:
- Розпорядження "Про застосування заходу впливу до "ПрАТ Страхова компанія "Мега-Поліс".
- Розпорядження "Про закриття справи про порушення "ПрАТ Страхова компанія "Мега-Поліс" законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг".
В обґрунтування підстав залучення вищевказаних документів під час судового засідання від 20.10.2015 представником банку було надано пояснення, що у зв'язку з порушенням ПрАТ "Страхова компанія "МЕГА-ПОЛІС" умов ведення ліцензійної діяльності в сфері страхування та ст. 2 ЗУ "Про страхування" ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до Нацкомфінпослуг з відповідною заявою від 27.04.2015 № 08-42-186/7947. На вказану вимогу було проведено позапланову перевірку, в результаті якої Нацкомфінпослуг у своєму Акті від 09.06.2015 № 355/13-15/13/7 про правопорушення законодавства, вчинені ПрАТ "Страхова компанія "Мега-Поліс", прийшла до висновку, що оспорюваний Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 244 від 28.12.2011 за своєю цивільно-правовою природою є позикою, а отже фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").
Враховуючи вищенаведене, банк наголошує про те, що Нацкомфінспослуг встановило, що ПрАТ "СК "Мега-Поліс" порушено вимоги законодавства про фінансові послуги, а саме ч. 14 ст. 2 ЗУ "Про страхування" та п. 2.11 Розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 40, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.09.2003 року за № 805/8126, відповідно до яких предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
За оцінкою скаржника, вищевказаний Акт Нацкомфінпослуг та два Розпорядження Нацкомфінпослуг слугують підставою для визнання недійсним Договору про надання поворотної фінансової допомоги №244 від 28.12.2011.
В обґрунтування необхідності залучення вказаних документів в якості доказу на стадії апеляційного провадження, представником банку зазначено, що судове рішення по даній справі прийнято 02.07.2015, а копію вказаних Розпоряджень Нацкомфінпослуг разом з Актом про порушення законодавства, було надіслано на адресу представника банку - адвоката Людмили Петровської-Караченцевої лише 27.07.2015, а тому ПАТ "Укрсоцбанк" не мало можливості подати дані докази в суді першої інстанції, оскільки отримав їх вже після того, як судом було прийнято Рішення по даній справі.
В свою чергу, представники відповідачів заперечували проти залучення названих документів в якості доказу, наголошували на їх необґрунтованості. При цьому, стверджували про те, що такі документи жодним чином не є підставою для скасування судового рішення та визнання недійсним оспорюваного Договору.
Колегія суддів, оглянувши названі документи та дослідивши їх зміст, вважає за необхідне зазначити, що вони не містять обґрунтованих та законних доводів у відповідності до чинного законодавства, які б слугували підставою для визнання недійсним Договору про надання поворотної фінансової допомоги №244 від 28.12.2011 та, як наслідок, скасування оскарженого Рішення. Слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено, що висновок спеціального органу державної влади, у даному випадку, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг, є підставою у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України визнання договору недійсним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку, скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги позивача ПАТ "Укрсоцбанк" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу позивача ПАТ "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.
Рішення Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 № 910/5926/15-г залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 № 910/5926/15-г набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 № 910/5926/15-г може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.
Матеріали справи № 910/5926/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Т.В. Ільєнок
Судді В.В. Куксов
М.Л. Яковлєв