"20" жовтня 2015 р.Справа № 916/2191/15
За позовом: Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв;
До відповідача: Приватного підприємства "АРТЕК-СОЮЗ";
про стягнення
Головуючий - Оборотова О.Ю.
Судді - Желєзна С.П.
Цісельський О.В.
За участю представників:
Від прокуратури: Радзілевич Л.В. на підставі посвідчення №033849 від 15.06.2015р.
Від позивача Міністерства оборони України: Дубчак Д.В. - довіреність від 08.06.2015р.;
Від позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв Мартинюк К.В. - довіреність від 06.05.2015р.
Від відповідача: Теплицький М.І. - довіреність від 26.01.2015р.;
Суть спору: Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного підприємства "АРТЕК-СОЮЗ" про стягнення 878 279,05грн., яка складається з суми оснвоної заборговансоті 723 841,11грн., пені 69 312,99грн., інфляційні витрати 81 659,30грн., 3% річних 3465,65грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.06.2015р. порушено провадження у справі №916/2191/15.
15.07.2015р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву.
15.07.2015р. до господарського суду Одеської області від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло клопотання про призначення економічної експертизи.
27.07.2015р. до господарського суду Одеської області від позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло заперечення на клопотання про призначення економічної експертизи.
27.07.2015р. до господарського суду Одеської області від позивача Міністерства оборони України надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2015р. продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів до 13.08.2015р.
06.08.2015р. до господарського суду Одеської області від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 993 738,89грн., яка складається з суми оснвоної заборгованості у розмірі 737 463,34грн., пені 148 040,23грн., 3% річних 7401,99грн., інфляційних втрат 100 833,33грн.
07.08.2015р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшло письмове пояснення.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.08.2015р. призначено справу №916/2191/15 до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.
Розпорядженням керівника апарату суду від 13.08.2015 року № 1133 „Щодо автоматичного визначення складу колегії суддів” справу № 916/2191/15 було призначено до автоматичного розподілу для визначення складу колегії суду.
Згідно з автоматизованим розподілом справ, в порядку ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, по справі № 916/2191/15 був визначений наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Оборотова О.Ю., суддя Цісельський О.В., суддя Панченко О.Л.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2015р. прийнято справу №916/2191/15 на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Оборотова О.Ю., суддя Цісельський О.В., суддя Панченко О.Л.
30.09.2015р. до господарського суду Одеської області від військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 993 738,89грн., яка складається з суми оснвоної заборгованості у розмірі 737 463,34грн., пені 148 040,23грн., 3% річних 7401,99грн., інфляційних втрат 100 833,33грн.
05.10.2015р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
Розпорядженням керівника апарату суду від 06.10.2015 року № 1495 „Щодо автоматичної зміни складу колегії суддів” справу № 916/2191/15 було призначено до повторного автоматичного розподілу для визначення складу колегії суду.
Згідно з автоматизованим розподілом справ, в порядку ст. 2-1 Господарського процесуального кодексу України, по справі № 916/2191/15 був визначений наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Оборотова О.Ю., суддя Желєзна С.П., суддя Цісельський О.В.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.10.2015р. прийнято справу №916/2191/15 на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Оборотова О.Ю., суддя Желєзна С.П., суддя Цісельський О.В.
20.10.2015р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
У судовому засіданні 06.08.2015р. було оголошено перерву до 13.08.2015р., 30.09.2015р. до 06.10.2015р.
У судовому засіданні 20.10.2015р. після виходу колегії суддів з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила.
01.10.2014 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв (сторона 1) та Приватним підприємством „Артек-Союз” (сторона 2) укладено договір № 146 про надання послуг з постачання теплової енергії (КЕКВ 2271).
Відповідно до п. 1.1 договору від 01.10.2014р. КЕВ м. Миколаїв (сторона 1) забезпечує ПП „Артек-Союз” (сторону 2) тепловою енергією для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України.
Пунктом 1.2. договору від 01.10.2014р. визначено, що ПП „Артек-Союз” (сторона 2) відшкодовує КЕВ м. Миколаїв (стороні 1) вартість теплової енергії (згідно розрахунків), спожитої в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі договору про закупівлю послуг з харчування № 286/2/13/10 від 24.04.2013р. та додаткових угод до нього для кожної військової частини.
Згідно п. 2.2.2. договору від 01.10.2014р. КЕВ м. Миколаїв (сторона 1) зобов'язується своєчасно забезпечувати тепловою енергією протягом дії договору прийняті ПП „Артек-Союз” (сторона 2) об'єкти харчування, що задіяні у наданні послуг згідно із договором про харчування, дотримуючись норм споживання та технічних правил користування.
Згідно п. 2.3.2 договору від 01.10.2014р. ПП „Артек-Союз” зобов'язався здійснювати оплату вартості за спожиту теплову енергію здійснювати згідно виставлених тарифів (Додаток 1). Площа приміщення їдальні корегується згідно Наказу від 05.01.2011р. №5, телеграми від 13.08.2012р. №303/22/3/918 та наданою Стороною 2 щомісячно 20 числа довідки про кількість особового складу, якому надається послуга з харчування.
Згідно п. 2.3.3 договору від 01.10.2014р. ПП „Артек-Союз” (Сторона 2) зобов'язався після отримання від КЕВ м. Миколаїв рахунку-фактури, акту виконаних робіт, протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за спожиту теплову енергію на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки КЕВ м. Миколаїв.
Згідно п. 2.3.6 договору від 01.10.2014р. у разі звільнення ПП „Артек-Союз” (Стороноа 2) займаного приміщення, реорганізації, ліквідації (у тому числі шляхом банкрутства), відчуження в будь-який спосіб займаного приміщення відповідач зобов'язаний повідомити КЕВ за 20 діб і в цей самий термін здійснити сплату усіх видів платежів, передбачених цим договором, а КЕВ м. Миколаїв зобов'язаний припинити постачання теплової енергії з дня звільнення ПП „Артек-Союз” (Стороною 2) приміщення
Відповідно п. 6.1. договору від 01.10.2014р. облік теплоенергії, спожитою ПП „Артек-Союз” (сторона 2), здійснюється згідно засобів обліку або (до їх встановлення) на підставі розрахунків, виконаних КЕВ м. Миколаїв (сторона 1).
Згідно п. 6.5. договору від 01.10.2014р. щомісячно до 30 числа КЕВ м. Миколаїв (сторона 1) та ПП „Артек-Союз” (сторона 2) на підставі норм лімітів споживання теплової енергії, які визначаються згідно із діючим законодавством і тарифами, що вствновлені уповноваженим органом чи відповідними підприємствами та згідно з показниками (засобів обліку або розрахунку) складають та підписують акт виконаних робіт в двох примірника. Щомісячно до 30 числа КЕВ м. Миколаїв (сторона 1) надає ПП „Артек-Союз” (сторона 2) рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, які є підставою для проведення оплати по даному договору (п. 6.6 договору).
В п. 9.1 договору від 01.10.2014р. сторони дійшли згоди, що договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк з 01 жовтня 2014року до 31 грудня 2014року.
Додатковою угодою №1 від 20.03.2015 р. сторони продовжили термін дії договору до 31.03.2015 р.
Як зазначається прокурором, позивачем - КЕВ м. Миколаїв на виконання умов договору від 01.10.2014р. забезпечив ПП „Артек-Союз” тепловою енергією за період з жовтня 2014року - по березень 2015 року включно на загальну суму 723 841,11грн., що підтверджується наданими актами виконаних робіт та рахунками. КЕВ м. Миколаїв свої зобовязання з вказаного договору виконав у повному обсязі та забезпечив ПП „Артек-Союз” тепловою енергією на загальну суму 723 841,11грн.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Так, укладений між сторонами по справі договір про відшкодування вартості теплової енергії є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В супереч п. 2.3.2. договору №146 від 01.10.2014р. відповідач не надавав довідки про кількість особового складу, тому позивач нараховува заборгованість без корегувань.
Як свідчать матеріали справи, з боку КЕВ м. Миколаїв протягом жовтня 2014 року - березня 2015 року забезпечувалось постачання теплової енергії на об'єкти харчування у відповідний військових частинах, в яких відповідач надав послуги КЕВ м. Миколаїв з харчування. Так, позивачем були складені відповідні акти, які були направлені відповідачу на підписання, відповідачем вказані акти не були підписані.
Так, в силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, забезпечення позивачем на об'єкти харчування постачання теплової енергії, є підставою для покладення на відповідача зобов'язання відшкодувати вартість спожитої теплової енергії відповідно до умов чинного договору № 146 від 01.10.2014р. та чинного законодавства, що не було здійснено відповідачем.
Однак, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній, не зважаючи на отримання рахунків на оплату вартості теплової енергії, не здійснив відповідної оплати, тим самим порушив умови цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Таким чином, згідно наданий уточнень до позовної заяви у відповідача існує зобов'язання по оплаті вартості теплової енергії за жовтень 2014 р. в сумі 27 471,39 грн., за листопад 2014р. в сумі 134 128,36грн., за грудень 2014 року в сумі 140 560,34 грн.; за січень 2015 року в сумі 140 560,34 грн.; за лютий 2015 року в сумі 140 560,34 грн., за березень 2015 року в сумі 140 560,34 грн., з квітня 2015р. - серпень 2015р. 13 622,23грн., всього 737 463,34 грн.
Наявність вказаної суми заборгованості відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні, хоча відповідачем не оспорено факт забезпечення позивачем об'єктів харчування тепловою енергією. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З огляду на вищенаведене та враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2014 року по серпень 2015 року включно в сумі 737 463,34 грн.
Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості спожитої теплової енергії) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Згідно п. 4.2.1 договору від 01.10.2014р. за порушення термінів оплати вартості спожитої теплоаої енергії Сторона 2 сплачує Стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Так, з огляду на те, що обов'язок по оплаті вартості спожитої теплової енергії виник у відповідача після отримання кожного рахунку, відповідно прострочення такого виконання почалось після спливу 10 банківських днів з дати отримання рахунку.
Отже, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором № 146 від 01.10.2014р. щодо оплати спожитої теплової енергії в процесі надання послуг з харчування, колегія суддів вважає правомірним нарахування пені на суму боргу за період прострочення. Дослідивши та перевіривши доданий прокурором до заяви про збільшення позовних вимог розрахунок суми пені в розмірі 148 040,23 грн., колегія суддів вважає його вірним та обгрунтованим, у звязку з чим підлягає задоволенню.
Щодо вимог прокурора про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 146 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості спожитої теплової енергії за договором № 146, колегія суддів вважає, що відповідачу цілком правомірно нараховано 3% річних на відповідну суму боргу. Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума 3% річних в розмірі 7401,99 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).
У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Отже, загальна сума інфляційних втрат складає 100 833,33 грн., що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 993 738,89грн., яка складається з суми оснвоної заборгованості у розмірі 737 463,34грн., пені 148 040,23грн., 3% річних 7401,99грн., інфляційних втрат 100 833,33грн.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, що міститься в частині другій статті 2 ГПК України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
15.07.2015р. до господарського суду Одеської області від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшло клопотання про призначення економічної експертизи.
Колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання відповідача про призначення економічної експертизи по справі слід відмовити з огляду на таке.
Так, господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань (ст. 41 ГПК України).
Як зазначається у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30.05.1997 року, неприпустимо призначати судову експертизу у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, також неприпустимим є порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду.
У пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання призначення судових експертиз" від 27.11.2006 р. N 01-8/2651 вказується на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні положення вказані в п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи”.
Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для проведення економічної експертизи, оскільки для встановлення даних, що входять до предмета доказування, не потрібні спеціальні знання.
Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України від 08.07.2011 р. „Про судовий збір” (зі змінами і доповненнями), який набрав чинності 01 листопада 2011 р.
Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява, тобто у 2015 році - 1218,00 грн.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Як зазначено в п. 4.6 Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” (із змінами та доповн.), приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.
Враховуючи вищенаведене та те, що рішення відбулось на користь позивача, який звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам .
Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 50, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства „Артек-Союз” (65069, м. Одеса, Хвойний провулок, буд. 3; код ЄДРПОУ 30741489) на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (54056, м. Миколаїв, пр-т. Миру, 62-А; код ЄДРПОУ 08029523) заборгованість за договором від 01.10.2014 р. № 146 -993 738,89грн., яка складається з суми оснвоної заборгованості у розмірі 737 463,34грн., пені 148 040,23грн., 3% річних 7401,99грн., інфляційних втрат 100 833,33грн.
3. Стягнути з Приватного підприємства „Артек-Союз” (65069, м. Одеса, Хвойний провулок, буд. 3; код ЄДРПОУ 30741489) на користь державного бюджету (рахунок № 31210206783008; отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район, код ЄДРПОУ 38016923; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) судовий збір в сумі 14 906,08грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23 жовтня 2015 р.
Головуючий - О.Ю. Оборотова
Суддя С.П. Желєзна
Суддя О.В. Цісельський