номер провадження справи 10/115/15
21.10.2015 Справа № 908/4678/15
за позовом Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сінтегро”, м. Запоріжжя
про визнання договору недійсним
Суддя: Алейникова Т.Г.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився.
У судовому засіданні було прийнято рішення.
До господарського суду Запорізької області звернулось Публічне акціонерне товариство “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ із позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сінтегро”, м. Запоріжжя про визнання договору недійсним.
Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., відповідно до протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 25.08.2015 р., справу 908/4678/15 передано на розгляд судді Алейниковій Т.Г.
Ухвалою господарського суду від 27.08.2015 р. порушено провадження у справі № 10/115/15, її розгляд призначено на 28.09.2015 р.
Представник позивача у судовому засіданні 28.09.2015 р. підтримав свої вимоги викладені в позові. Відповідач у судове засідання не з'явився, направив відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує. Також надав клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника відповідача.
У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Статтею 77 ГПК України встановлено, що нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, є підставою для відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України.
У зв'язку із наданим клопотанням відповідача та для отримання всіх необхідних документів по справі, судом було відкладено розгляд справи на 21.10.2015 р. о 10:30 год.
Представники сторін у судове засідання 21.10.2015 р. не з'явилися, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Ніяких додаткових заяв та клопотань на адресу суду не направили
Статтею 64 ГПК України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам спору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Таким чином, відповідач є повідомленим належним чином, про час і місце розгляду справи судом.
Згідно п. 3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” з наступними змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка сторін не перешкоджала вирішенню спору, у судовому засіданні 21.10.2015 р., розгляд справи був закінчений, судом прийнято рішення.
Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши докази надані сторонами по справі, суд
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.01.2014 року між ПАТ «Енергомашспецсталь» (далі - Позивач), як замовником, та ТОВ «Сінтегро» (далі Відповідач), як виконавцем, був укладений договір № 53/188.
Укладений сторонами договір був підписаний та скріплений печатками сторін, повністю відповідає за формою та змістом діючому законодавству України.
Згідно умов вищевказаного договору на замовлення замовника виконавець зобов'язався виконати послуги які вказуються сторонами у відповідних додатках до договору. Замовник в свою чергу зобов'язався прийняти виконані послуги та сплатити їх вартість.
Сторони належним чином виконували умови укладеного договору.
Документами, які підтверджують виконання договору сторонами, є: рахунки, виставлені для сплати робіт;
- акти приймання-передачі виконаних послуг; податкові накладні; платіжні доручення.
Таким чином, виконані ТОВ «Сінтегро» послуги та сплата їх вартості викликали зміни у структурі активів та зобов'язань, а також потягли за собою реальні зміни майнового стану підприємства.
Позивач зазначає, що до нього надійшла інформація щодо сумнівності реального здійснення господарської діяльності відповідача. Під час перевірки відповідача податковими органами, встановлено відсутність необхідних умов для його господарської діяльності. Позивач вважає, що реальність фінансово-господарської діяльності відповідача поставлена податковим органом під сумнів.
Позивач звертає увагу суду на той факт, що зазначені вище обставини можуть суттєво вплинути на використання позивачем прав, передбачених податковим законодавством та автоматично призвести до його порушення, оскільки на підставі спірного договору нами формуються податкові кредити, валові витрати.
Позивач не має наміру продовжувати господарські відносини з відповідачем, оскільки є ризик пасивної участі позивача у схемі ухилення від сплати податків. На думку позивача, сумнівна діяльність відповідача також може вплинути на репутацію позивача його підприємства.
Вказаний договір породжує не ті правові наслідки, на котрі розраховував позивач під час його укладення. Замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається, є підставою вважати спірний договір недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України «Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться».
Аналогічні вимоги до виконання зобов'язань містяться і в статті 526 ЦК України: «Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».
Враховуючи вищевикладене, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ст. 173 Господарського Кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання: нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доводи позивача викладені у позовній заяві є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
27.01.2014 року між ПАТ «Енергомашспецсталь» та ТОВ «СІНТЕГРО» було укладено договір № 53/188.
Згідно зазначеного договору ТОВ «СІНТЕГРО» впродовж 2014 - 2015 року надавало ПАТ «Енергомашспецсталь» послуги з повного сервісного обслуговування обладнання Хегох, що підтверджується Актами виконаних робіт. Згідно Договору та на підставі Актів виконаних робіт позивач здійснював оплату послуг Відповідача, що підтверджується Випискою з банківської установи.
З моменту укладення Договору та на час подання позову до суду позивач не звертався до відповідача з претензіями, щодо обсягу або якості наданих послуг та виконаних робіт. Акти виконаних робіт поверталися відповідачеві без будь-яких зауважень або заперечень.
Таким чином, послуги надавались позивачеві у повному обсязі та належної якості у повній відповідності до умов Договору, а сам Договір укладався сторонами з метою виконання умов Договору обома сторонами угоди.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, щ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені:
- частинами першою - третьою статті 203 цього Кодексу (1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також: інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.)
- п'ятою статті 203 цього Кодексу (Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.)
- шостою статті 203 цього Кодексу (Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено наступне:
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсцістю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «Енергомашспецсталь».
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені у справі позивачем не були підтверджені належними доказами.
Заперечення відповідача суд до уваги приймає, так як вони знайшли своє нормативне та документальне підтвердження, а також були обґрунтовані належними доказами наданими до суду відповідачем.
Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані докази, суд відмовляє в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сінтегро”, м. Запоріжжя про визнання договору № 53/188 від 27.01.2014 р. недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається повністю на позивача, внаслідок неправильних дій якого виник спір у суді.
Керуючись ст. 22, 44, 49, 82, 84, ГПК України, суд
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Енергомашспецсталь” м. Краматорськ до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сінтегро”, м. Запоріжжя про визнання договору № 53/188 від 27.01.2014 р. недійсним відмовити.
Суддя Т.Г. Алейникова
Рішення підписане 23.10.2015 р.