ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.10.2015Справа №910/23408/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг»
Про стягнення 200 759,38 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Герасимчук І.А. представник за довіреністю № 79 від 01.10.15.
Від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» (далі - відповідач) про стягнення 200 759,38 грн., а саме: 189 235,50 грн. заборгованості за кредитом, 6 938,52 грн. заборгованості зі сплати процентів, 3 906,11 грн. пені, 567,63 грн. штрафу.
Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 258/Ю від 05.11.13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.15. порушено провадження у справі № 910/23408/15 та призначено її до розгляду на 24.09.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.15. на підставі ст. 77 ГПК України за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 13.10.15.
В судовому засіданні 13.10.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 13.10.15. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, проте 13.10.15. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи № 910/23408/15, яке обґрунтовано тим, що відповідач звернувся з позовом до Господарського суду Донецької області про визнання недійсними пунктів кредитного договору № 258/Ю від 05.11.13., проте Товариству з обмеженою відповідальністю «Український Лізинг» невідомі результати розгляду вказаної позовної заяви.
Позивач проти відкладення розгляду справи заперечував.
Розглянувши в судовому засіданні 13.10.15. клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
В клопотанні не вказано жодних причин відсутності повноважного представника відповідача в судовому засіданні 13.10.15., а подання позовної заяви до іншого суду не є підставою для відкладення розгляду справи.
Суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/23408/15.
В судовому засіданні 13.10.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.11.13. між позивачем (далі - банк) та відповідачем (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 258/Ю (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування (далі - кредит) у сумі 416 000,00 грн. на придбання основних засобів та супунті витрати по ним, строком до 30.10.16. зі сплатою 21% річних. Ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (додаток № 1). Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку застосовується умовно 360 днів у році.
Відповідно до п. 3.1 Договору банк зобов'язується відкрити відповідачу рахунок для обліку заборгованості за кредитом № 20631321973132.980.1 та рахунок для обліку нарахованих процентів № 20686321973132.980.1.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що позичальник зобов'язується щомісячно, не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок № 37390321373132 суму процентів за користування кредитом у відповідності до договору. У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.
Позичальник зобов'язується погашати наданий банком кредит згідно з графіком погашення, наведеним у додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору (п. 4.5 Договору).
Згідно з п. 4.6 Договору, у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього Договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 30.10.16. включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.
Відповідно до п. 4.7 Договору позичальник зобов'язаний кошти у погашення будь-якої заборгованості за цим Договором направляти на рахунок № 37390321373132 для розподілу у наступній послідовності: прострочена заборгованість за комісіями; прострочена заборгованість за процентами; прострочена заборгованість за кредитом; комісії строк сплати яких настав; проценти, строк сплати яких настав; поточна заборгованість за кредитом.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.12 Договору з дня підписання і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за Договором.
Додатковою угодою № 1 від 14.10.14. до Договору сторони внесли зміни до п. 1.1 Договору та п. 4.6 Договору та виклали їх в наступній редакції:
« 1.1 банк за наявності вільних грошових коштів надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування (далі - кредит) у сумі 416 000,00 грн. на придбання основних засобів та супутні товари по ним, строком до 30.10.16. зі сплатою: в період з 05.11.13. до 30.09.14. включно 21% річних; в період з 01.10.14. по 30.10.16. включно 15% річних. Ліміт кредитування зменшується відповідно до графіку погашення (додаток № 1). Проценти за користування кредитом нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку застосовується умовно 360 днів у році»;
« 4.6 у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього Договору а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування з графіком погашення та/або невиконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до 30.10.16. включно, позичальник сплачує банку проценти у розмірі: в період з 05.11.13. до 30.09.14. включно 50% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення; починаючи з 01.10.14. 15% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення».
На виконання умов Договору позивач надав відповідачу кредит в загальній сумі 416 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 823_26 від 05.11.13.
В свою чергу відповідач, в порушення умов Договору свої зобов'язання щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав, в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість з повернення кредиту в сумі 189 235,50 грн. та зі сплати відсотків за користування кредитними коштами в сумі 6 938,52 грн. Розмір заборгованості підтверджується банківською випискою за період з 05.11.13. по 21.09.15., оригінал якої залучений до матеріалів справи.
Позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу № 3800 від 17.07.15., в якій банк вимагав сплатити грошові кошти за Договором, яку відповідач отримав 28.07.15., про що свідчить підпис представника відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Проте відповідач зазначені вимоги не виконав, заборгованість не сплатив, відповіді на вимогу не надіслав, що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтування своєї правової позиції в справі не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є кредитним договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач отримав відповідні кредитні кошти, однак у встановлений строк їх не повернув та порушив зобов'язання зі сплати процентів, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
За наявними матеріалами справи та враховуючи наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 189 235,50 грн. заборгованості за кредитом, 6 938,52 грн. заборгованості зі сплати процентів, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Позивач, посилаючись на п. 5.10 Договору просить суд стягнути з відповідача 3 906,11 грн. пені.
При порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кредитом (п. 5.10 Договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю, внаслідок чого з відповідача на корись позивача підлягає стягненню 3 906,11 грн. пені.
Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 567,63 грн. з посиланням на п. 5.4 Договору, суд відзначає наступне.
Пунктом 5.4 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного повернення кредиту у строки, вказані в п. 4.5 Договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити банку штраф в розмірі 2% від суми заборгованості за основним боргом на дату пред'явлення вимоги.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Здійснивши перерахунок штрафу, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 567,63 грн. штрафу, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній станом на день звернення позивача з даним позовом до суду - 31.08.15. відповідно до відбитку календарного поштового штемпеля на конверті, яким позовну заяву № 4860 від 28.08.15. було направлено до суду), уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача та стягується в доход спеціального фонду Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" (03680, м. Київ, вул. Предславинська, б. 13, офіс 211; ідентифікаційний код 38291386) на користь Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк" (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 125; ідентифікаційний код 19388768) 189 235 (сто вісімдесят дев'ять тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 50 коп. заборгованості за кредитом, 6 938 (шість тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 52 коп. заборгованості зі сплати процентів, 3 906 (три тисячі дев'ятсот шість) грн. 11 коп. пені, 567 (п'ятсот шістдесят сім) грн. 63 коп. штрафу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Лізинг" (03680, м. Київ, вул. Предславинська, б. 13, офіс 211; ідентифікаційний код 38291386) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 4 015 (чотири тисячі п'ятнадцять) грн. 19 коп. судового збору.
4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19.10.15.
Суддя Т.М. Ващенко