29 вересня 2015 рокусправа № 804/12397/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.
за участю представників:
позивача: - Сиромятников Е. О. (дов. від 04.09.2014 р.)
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року
у справі № 804/12397/14
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю промислова компанія «Лідер»
до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю промислова компанія «Лідер» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.07.2014 №0000582203 про сплату податку на додану вартість в загальному розмірі 160635,45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Широко». На момент укладення та виконання договору з ТОВ «Широко» останній мав належну правосуб'єктність, реальність господарських операцій з поставки товару посвідчується відповідними первинними документами, які в повному обсязі були надані контролюючому органу. Жодним нормативним законодавчим актом не передбачено обов'язку покупця перевіряти весь ланцюг походження товару, який він бажає придбати та відповідність документів чинному законодавству при його придбанні або виготовленні. Також, позивач зазначає, що придбана у ТОВ «Широко» сировина не підлягає обов'язковій сертифікації, а відтак вимога податкового органу щодо наявності сертифікату відповідності на придбаний товар є незаконною. Крім того, висновки акту ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Широко» не спростовують факту реальності господарської операції позивача із цим суб'єктом господарювання, оскільки, позивач, як платник податків, не несе жодної відповідальності за порушення іншими платниками податків законодавчих вимог, а, отже, не може бути позбавлений права на формування податкового кредиту.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 адміністративний позов задоволено.
Постанову суду мотивовано тим, що факт здійснення реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Широко» підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, також підтверджено факт в використання придбаного товару у власність господарській діяльності позивача. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів недійсності, нікчемності укладеного позивачем з вказаним контрагентом договору, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладеної угоди з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або за інші податкові правопорушення.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідач зазначає, що позивачем не надано первинних документів - договорів, податкових та видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, що підтверджують факти транспортування товарів від постачальника до покупця. Також відповідач вказує, що актом ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №297/26-53-22-04-15-37293733 від 22.05.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Широко» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків продавцями за період з 01.10.2013 по 30.04.2014 та постачальниками 01.10.2013 по 30.04.2014 не підтверджено взаємовідносин між ТОВ «Широко» та позивачем за лютий 2013 року, а відтак подані позивачем документи не є первинними, оскільки фактично господарської операції між позивачем та ТОВ «Широко» не відбулися.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000582203 від 25.07.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 160635,45 грн., в тому числі за основним платежем - 107090,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 53545,45грн.
Підставою для прийняття означеного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу, зроблені в ході проведеної документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Широко» за період з 01.02.2014 по 28.02.2014 (акт перевірки №1790/04-62-22-3/1342720 від 04.07.2014 - а.с.12) та розгляду поданих позивачем заперечень на акт перевірки від 04.07.2014 (лист ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 22.07.2014 № 20154/10/04.62-22-3 - а.с.23).
Так податковим органом встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 107090,90 грн., а саме у лютому 2014 року на суму 107090,90 грн.
Суть виявленого порушення полягає в тому, що проведеним аналізом наданих до перевірки первинних документів встановлено факти, що вказують на юридичну дефектність первинних документів, зокрема, не простежується походження придбаного позивачем у ТОВ «Широко» товару (поліетилен), відвантаження та отримання товару саме за вказаною товарно-транспортній накладній адресою, товарно-транспортна накладна не містить обов'язкових реквізитів, первинні документи не містять в собі інформації щодо вантажно-розвантажувальних робіт у місці відправки та у місці прибуття товару. Крім того, позивачем не надано жодного первинного документу, який би підтверджував якість реалізованого товару чи сертифікату відповідності заводу-виробника.
Виходячи з вказаних обставин, відповідачем зазначено, що подані позивачем первинні документи не можуть бути достатніми для підтвердження придбання від ТОВ «Широко» товару, які замовник може використати в діяльності, що приносить дохід.
Також відповідачем використана інформація, що міститься в акті ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №297/26-53-22-04-15-37293733 від 22.05.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Широко» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків продавцями за період з 01.10.2013 по 30.04.2014 та постачальниками з 01.10.2013 по 30.04.2014, відповідно до якого не підтверджено проведені взаємовідносини між ТОВ «Широко» та ТОВ ПК «Лідер» за лютий 2013 року
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704, згідно якому первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2013 між позивачем (Покупець) та ТОВ «Широко» (Продавець) укладено договір №11/12-2013, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити відповідно до рахунків-фактур, що є невід'ємною частиною цього договору, полімерну сировину, номенклатура, якість, кількість, строки поставки й ціна яких визначені даним договором та товаросупроводжувальними документами. Відповідно до п.3.2 договору загальна орієнтовна кількість товару, що поставляється за даним договором становить 250000,00 кг. Згідно з п.4.1.4 договору (відповідно до протоколу узгодження розбіжностей від 11.12.2013 - а.с.103) продавець здійснює поставку товару самостійно або із залученням стороннього автоперевізника на умовах DDP у відповідності з правилами «ІНКОТЕРМС 2000». Ціна товару визначена у відповідних рахунках-фактурах (п.5.1 договору). Згідно з п.6.1 договору Покупець здійснює оплату товару відповідно до виставлених рахунків-фактур з відстроченням платежу до моменту закінчення строку дії договору.
Фактичне виконання цього договору підтверджується наступними первинними документами: рахунком-фактурою №171 від 28.02.2014 на загальну суму 642545,40 грн., накладною №171 від 28.02.2014 на загальну суму 642545,40 грн., податковою накладною №132 від 28.02.2014 на загальну суму 642545,40 грн., в т. ч. ПДВ 107090,90 грн., товарно-транспортною накладною №37 від 28.02.2014, банківською випискою за 08.04.2014, платіжними дорученнями №10414 від 09.04.2014, №10412 від 09.04.2014, №10434 від 14.04.2014, №10436 від 15.04.2014, №10414 від 09.04.2014, №10435 від 15.04.2014.
В подальшому придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності для виробництва тари з пластмас, що підтверджується документами бухгалтерського обліку, статистичної звітності, копії яких знаходяться в матеріалах справи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, (а.с.45-102).
Наявність власного виробничого приміщення з виробництва полімерної тари підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.11.2005, виданим виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення №4819 від 17.11.2005, право власності зареєстроване комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» за №11290495, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №9071662 від 25.11.2005; договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 04.08.2004, зареєстрованим в Державному реєстрі правочинів за №6325130 відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів, право власності зареєстровано КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» за №24703251, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20230118 від 15.09.2008.
Посилання відповідача на недоліки, які мають документи, що підтверджують факт транспортування товару від ТОВ «Широко», колегія суддів вважає помилковим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, не спростовано відповідачем, перевезення товару відповідно до товарно-транспортної накладної №37 від 28.02.2014 здійснювалося за замовленням ТОВ «Широко» автопідприємством ТОВ «Український центр послуг», вантажовідправник - ТОВ «Широко», пункт навантаження: вул. Полева, 1В, с. Знаменовка, Новомосковський район, Дніпропетровська область; вантажоодержувач - ТОВ ПК «Лідер», пункт розвантаження: вул. Героїв Сталінграду, 162М, м. Дніпропетровськ; відпуск за довіреністю вантажоодержувача №82 від 28.02.2014 (а.с.38).
Розвантаження та зберігання отриманого товару здійснювалось за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Г.Сталінграду, 162М, а саме: на території майнового комплексу, який належить на праві приватної власності ТОВ ПК «Лідер» на підставі означених вище документів (а.с.125-145).
Розвантажування поставленого товару здійснювалася автопогрузчиками, які перебувають на балансі позивача як основні засоби відповідно до наданих інвентарних карток. Також позивачем надано довідки щодо наявності в штаті ТОВ ПК «Лідер» водіїв автопогрузчиків (а.с.146-149).
Отже, виходячи із змісту вказаних вище документів, якими позивач підтверджує виконання договору з ТОВ «Широко», вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.
Податкова накладна, на підставі якої позивачем сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту, складена ТОВ «Широко» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.
Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємства матеріали справи не містять.
На момент укладення та виконання означеного вище договору контрагент позивача ТОВ «Широко» мав зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, був зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Отже з огляду на надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений з ТОВ «Широко» договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Сторонами господарських відносин дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит.
Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентом дотримані. Також господарські зобов'язання з поставки товару не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами) або нікчемності, як про те зазначає відповідач.
Податковим органом з цього приводу не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом, а, як встановлено судом, доказів наявності відповідних судових рішень відповідачем суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що укладений позивачем з зазначеним вище підприємством договір відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим.
Дії позивача та його контрагента, вчинені на виконання умов договору поставки, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів такого виду. Фактична реалізація мети, з якою укладений вказаний вище договір, настання правових наслідків, обумовлені цими договорами, підтверджено належним чином складеними первинними документами, зазначеними вище.
Стосовно посилань податкового органу на акт ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №297/26-53-22-04-15-37293733 від 22.05.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Широко» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків продавцями за період з 01.10.2013 по 30.04.2014 та постачальниками з 01.10.2013 по 30.04.2014 як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт стосовно іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.
Крім того, слід зазначити, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Широко» лише є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки. Законодавством України не надано право органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки співставляти дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Крім того, наслідком відсутності платника податків за юридичною адресою на час проведення податковим органом перевірки згідно податкового законодавства не може бути застосування штрафних санкцій та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість для контрагента такого платника податків.
Отже зазначені відповідачем обставини щодо контрагента позивача не є законодавчо встановленими підставами для позбавлення позивача права на податковий кредит з операцій поставки товару.
Відповідачем в ході проведення перевірки позивача не наведені та не встановлені докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності платників податків, збитковості таких операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Крім того, позиція податкового органу, яка базується на виявлених податковим органом порушеннях, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентом позивача, суперечить вимогам чинного законодавства.
Із змісту вищенаведених правових норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування витрат та податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку до бюджету.
До того ж, ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Також колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).
Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено суду наявності законних підстав для збільшення оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі № 804/12397/14 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко