06 жовтня 2015 рокусправа № 804/9127/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Портненко М.В.
за участю представників:
позивача: - Семченко В. В. (дов. від 28.03.2015 р.)
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року
у справі № 804/9127/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Каскад»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю фірми «Каскад» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 17.03.2015 №0000581501.
Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства при відображенні в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Гранд Ішим». Реальність господарської операції з вказаним контрагентом підтверджується належним чином складеними первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відповідають вимогам чинного законодавства, а проведені операції вплинули на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, що є свідченням того, що вказана господарська операція є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства став акт ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва №173/14-02-22-01/38969270 від 08.09.2014 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «Гранд Ішим», проте вказаний акт не встановлює реальність або відсутність здійснення господарських відносин суб'єкта господарювання з його контрагентами, а встановлює, лише факт неможливості проведення такої звірки щодо суб'єкта господарювання, тому не може вважатись доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2015 адміністративний позов задоволено.
Постанову суду мотивовано тим, що з наданих позивачем доказів вбачається, що укладені ТОВ фірмою «Каскад» правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Також судом враховано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2015 у справі №804/4761/15, в якій за аналогічними правовідносинами між ТОВ фірмою «Каскад» та ТОВ «Гранд Іншим» встановлено наявність у підприємств всіх необхідних первинних документів, на підставі яких задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість. Складені документи відповідали вимогам законодавства України, а придбані товари та послуги були використані у власній господарській діяльності.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що позивачем не надано до перевірки кошторис №7 щодо виконання робіт по обробці металопрокату, акт приймання-передачі векселя від 25.07.2014 щодо погашення позивачем заборгованості по Договору №21/03/14-У від 21.03.2014, журнал реєстрації виданих векселів, докази вивезення ТОВ «Гранд Іншим» металопрокату для обробки від позивача, видаткові накладні, звіти щодо фактичного виконання робіт (послуг) до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), докази транспортування металопрокату після виконання металообробки від ТОВ «Гранд Іншим» на адресу позивача, що в сукупності свідчить про відсутність документального підтвердження правомірність формування податкового кредиту за травень, червень 2014 року по операціях з придбання робіт (послуг) у ТОВ «Гранд Іншим». Відповідач також вказує, актом ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 08.09.2014 №173/14-02-22-01/38969270 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гранд Іншим» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків за червень-липень 2014 року не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Гранд Іншим» контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за червень-липень 2014 року, а відтак, вказане свідчить про відсутність факту реального вчинення Позивачем господарських операцій з придбання робіт (послуг) у ТОВ «Гранд Іншим» у травні, червні 2014 року.
Представник позивача в судовому засіданні просить залишити без змін постанову суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ фірми «Каскад» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Гранд Ішим» за період з 01.04.2015 по 30.04.2015, з 01.06.2015 по 30.06.2015, за результатами якої складено акт №31/22-05/23934596 від 26.01.2015.
Перевіркою встановлено факт не підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Гранд Ішим» за період, що перевірявся, у зв'язку з чим встановлено порушення абз. «б» п.185.1 ст.185, абз. «а» п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 984102 грн., у тому числі по декларації за травень 2014 року на суму 491310 грн., по декларації за червень 2014 року на суму 492792 грн.
Висновки відповідача ґрунтуються на отриманому листі Криворізької центральної ОДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки від 06.01.2015 №15/7/22-01 та акті ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 08.09.2014 № 173/14-02-22-01/38969270 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гранд Ішим» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків за червень-липень 2014 року».
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000581501 від 17.03.2015, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1476153,00 грн., в тому числі за основним платежем - 984102,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 492051,00 грн.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704, згідно якому первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що 21.03.2014 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Гранд Ішим» (Виконавець) укладено договір №21/03/14-У, за умовами якого Виконавець зобов'язується виконати роботи з обробки металопрокату Замовника згідно заявок, наданих Замовником, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи в порядку та обсягу, визначених цим договором. Відповідно до п.3.1 договору по закінченні виконання робіт, визначених цим договором, сторони підписують акт виконаних робіт. Оплата за виконані роботи здійснюється безготівковим шляхом на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 80 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт. Оплата вважається здійсненою, якщо Замовник здійснить розрахунок будь-яким іншим способом, передбаченим діючим законодавством України (п.3.3 - 3.4 договору). Згідно з п.1.2 договору при необхідності вивезення металопрокату для обробки, транспортування здійснюється Виконавцем.
Фактичне виконання цього договору підтверджується наступними первинними документами: кошторисом №1 від 30.04.2014р., кошторисом №2 від 23.05.2014р., кошторисом №3 від 26.05.2014р., кошторисом №4 від 27.05.2014р., кошторисом №5 від 28.05.2014р., кошторисом №6 від 29.05.2014р., кошторисом №7 від 30.05.2014р., кошторисом №8 від 23.06.2014р., кошторисом №9 від 26.06.2014р., кошторисом №10 від 27.06.2014р.; рахунками-фактурами №515 від 27.06.2014 р., №514 від 26.06.2014 р., №513 від 23.06.2014 р., №74 від 30.04.2014 р., №180 від 23.05.2014 р., №181 від 26.05.2014 р., №182 від 27.05.2014 р., №183 від 28.05.2014 р., №184 від 29.05.2014 р., №185 від 30.05.2014 р.; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №513 від 23.06.2014р., №74 від 30.04.2014р., №514 від 26.06.2014р., №515 від 27.06.2014р., №180 від 23.05.2014р., №181 від 26.05.2014р., №182 від 27.05.2014р., №183 від 28.05.2014р., 184 від 29.05.2014р., №185 від 30.05.2014р.; податковими накладними: №260 від 27.06.2014 р. на загальну суму 987216,00 грн., в т. ч. ПДВ 164536,00 грн., №259 від 26.06.2014 р. на загальну суму 972816,00 грн., в т. ч. ПДВ 162136,00 грн., №258 від 23.06.2014 р. на загальну суму 996720,00 грн., в т. ч. ПДВ 166120,00 грн., №69 від 30.04.2014 р на загальну суму 2947860,00 грн., в т. ч. ПДВ 491310,00 грн., №86 від 30.05.2014 р. на загальну суму 833148,00 грн., в т. ч. ПДВ 138858,00 грн., №85 від 29.05.2014 р. на загальну суму 999720,00 грн., в т. ч. ПДВ 166620,00 грн., №84 від 28.05.2014 р. на загальну суму 995328,00 грн., в т. ч. ПДВ 165888,00 грн., №83 від 27.05.2014 р. на загальну суму 996960,00 грн., в т. ч. ПДВ 166160,00 грн., №82 від 26.05.2014 р. на загальну суму 998976,00 грн., в т. ч. ПДВ 166496,00 грн., №81 від 23.05.2014 р. на загальну суму 993192,00 грн., в т. ч. ПДВ 165532,00 грн., векселем від 25.07.2014р. та актом приймання-передачі векселя від 25.07.2014.
Обробка металу здійснювалась на території позивача і транспортування металопродукції до місця обробки не відбувалось. В подальшому, оброблений ТОВ «Гранд Ішим» метал був реалізований позивачем підприємствам та фізичним особам, що відображено позивачем в бухгалтерському обліку по рахунку 361.
Наявність приміщень, необхідних для здійснення позивачем господарської діяльності підтверджується договором оренди землі від 30.01.2006, укладеним з Дніпропетровською міською радою, відповідно до якого позивач орендує земельну ділянку за адресою вул.Гаванська, 4-Л, м.Дніпропетровськ, з цільовим використанням земельної ділянки - підприємства іншої промисловості.
Наявність необхідних трудових ресурсів підтверджується даними штатного розкладу позивача, відповідно до якого на підприємстві працює 79 осіб.
Доводи відповідача щодо відсутності кошторису №7 щодо виконання робіт по обробці металопрокату та акту приймання-передачі векселя від 25.07.2014 спростовуються наявністю вищеозначених документів у матеріалах справи, а посилання податкового органу на відсутність доказів вивезення ТОВ «Гранд Ішим» металопрокату для обробки від позивача та доказів транспортування металопрокату після виконання металообробки від ТОВ «Гранд Іншим» на адресу позивача спростовуються тим, що обробка металу здійснювалась на території позивача, що свідчить про відсутність необхідності у відвантаженні та транспортуванні металопродукції до місця обробки.
Отже, виходячи із змісту вказаних вище документів, якими позивач підтверджує виконання договору з ТОВ «Гранд Ішим», вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з виконання робіт, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.
Податкові накладні, на підставі якої позивачем сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту, складені ТОВ «Гранд Ішим» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.
Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємства матеріали справи не містять.
На момент укладення та виконання означеного вище договору контрагент позивача ТОВ «Гранд Ішим» мав зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, був зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Отже з огляду на надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений з ТОВ «Гранд Ішим» договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Сторонами господарських відносин дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит.
Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентом дотримані. Також господарські зобов'язання з виконання робіт не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами) або нікчемності, як про те зазначає відповідач.
Податковим органом з цього приводу не враховано, що правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесені законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом, а, як встановлено судом, доказів наявності відповідних судових рішень відповідачем суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що укладений позивачем з зазначеним вище підприємством договір відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим.
Дії позивача та його контрагента, вчинені на виконання умов договору підряду, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів такого виду. Фактична реалізація мети, з якою укладений вказаний вище договір, настання правових наслідків, обумовлені цими договорами, підтверджено належним чином складеними первинними документами, зазначеними вище.
Стосовно посилань податкового органу на акт ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва №173/14-02-22-01/38969270 від 08.09.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гранд Ішим» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків за червень-липень 2014 року» як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт стосовно іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.
Крім того, слід зазначити, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гранд Ішим» лише є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки. Законодавством України не надано право органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки співставляти дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Крім того, наслідком відсутності платника податків за юридичною адресою на час проведення податковим органом перевірки згідно податкового законодавства не може бути застосування штрафних санкцій та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість для контрагента такого платника податків.
Отже зазначені відповідачем обставини щодо контрагента позивача не є законодавчо встановленими підставами для позбавлення позивача права на податковий кредит з операцій поставки товару.
Відповідачем в ході проведення перевірки позивача не наведені та не встановлені докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару меті та задачам діяльності платників податків, збитковості таких операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Крім того, позиція податкового органу, яка базується на виявлених податковим органом порушеннях, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентом позивача, суперечить вимогам чинного законодавства.
Із змісту вищенаведених правових норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками (виконавцями), в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку до бюджету.
До того ж, ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Також колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).
Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено суду наявності законних підстав для збільшення оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у справі № 804/9127/15 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко