Справа № 379/1354/15-ц
2/379/451/15
19.10.2015 року
Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого: Василенка О.М.
при секретарі: Сальник О.Л.,
з участю адвоката: Диби І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Таращі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
Позивачка звернулася до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала і просить суд стягнути з відповідача на її користь борг в розмірі 40 000 грн. та понесені нею судові витрати.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, будучи допитаною, як свідок, суду пояснила, що 16.04.2015 року між нею та відповідачем по справі було укладено договір позики (складено розписку), згідно якої, останній одержав у борг суму в розмірі 40 000 грн. та зобов'язався повернути його до 01.07.2015 року.
В зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання, до зазначеної в розписці дати, не виконав, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вважаючи розписку відповідача належним та допустимим доказом по даній справі, та, враховуючи практику Верховного Суду України, який висловив свою позицію про те, що письмова форма доовору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Проти стягнення з нього на користь позивачки боргу в розмірі 40 000 грн., відповідно до договору позики (розписки) від 16.04.2015 року, - заперечує.
Будучи допитаним як свідок, суду пояснив, що 16.04.2015 року між ним та позивачкою ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу торгового місця з пересувним вагончиком (павільйоном, як вказано в розписці), які знаходяться у лісі на виїзді з міста Таращі Київської області, за адресою: АДРЕСА_1 поблизу автодороги Тараща - Біла Церква на території Улашівського лісництва, на суму в розмірі 70 000 грн..
Того ж дня відповідач передав позивачці 30 000 грн. за пересувний вагончик, а решту 40 000 грн. він мав намір передати після надання останньою документів на пересувний вагончик та дозволи Держлісгоспу на право торгівлі на його території, про що й написав відповідну розписку від 16.04.2015 року.
Починаючи з квітня місяця 2015 року, він користується цим пересувним вагончиком, здійснюючи там підприємницьку діяльність, та проводить плату за використану ним електроенергію.
Відповідач стверджує, що насправді грошей від позивачки у розмірі 40 000 грн. він не отримував, а сума зазначена ним в розписці, свідчить про те, що він мав лише намір доплатити вказану суму коштів за куплене торгове місце, після передачі позивачкою відповідних дозвільних документів на торгове місце та пересувний вагончик. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача позицію відповідача підтримала та просить в задоволенні позову - відмовити в повному обсязі.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду показала, що їй відомо зі слів відповідача ОСОБА_3 про придбання у позивачки ОСОБА_2 навесні 2015 року торгового вагончика, розташованого на узліссі, поблизу автодороги Тараща - Біла Церква.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показав, що йому відомо, про те, що відповідач віддав ОСОБА_2 30 000 грн. за пересувний вагончик, розташований поблизу Улашівського лісництва.
Судом встановлено, що 16 квітня 2015 року між сторонами було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від позивачки кошти в розмірі 40 000 грн., які він зобов'язувався повернути в повному обсязі до 01.07.2015 року.
Факт укладення договору та отримання відповідачем коштів в розмірі 40 000 грн. підтверджується розпискою від 16.04.2015 року.
Відповідач в зазначений строк, а саме до 01.07.2015 року, кошти не повернув, в зв'язку з чим, позивачка і звернулася до суду з даним позовом.
Посилання відповідача про те, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Надані відповідачем квитанції про оплату за використану електроенергію, не підтверджують факту купівлі-продажу останнім торгового пересувного павільйону і судом сприймається критично, оскільки даний факт може бути підтверджений належним чином укладеним договором купівлі-продажу, який не був наданий суду, а тому суд не визнає їх як належні докази.
Дане встановлено з матеріалів справи, досліджених в судовому засіданні, пояснень сторін та показів свідків.
За ст. 1046, ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики, згідно ст. 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язанням має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи дані обставини та, виходячи з того, що за ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, та, беручи до уваги, що відповідачем борг не повернено, суд вважає, що даний позов необхідно задовольнити.
Понесені позивачкою судові витрати за ч.1 ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 15, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294-296 ЦПК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ЗУ «Про судовий збір», суд,-
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 16.04.2015 року борг в розмірі 40 000 грн. (сорок тисяч гривень 00 коп.) та судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено 22.10.2015 року.
Головуючий:О. М. Василенко