Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
18 листопада 2011 р. № 2-а- 11394/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Панова М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,
представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,ОСОБА_2.
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
Науково-виробничої корпорації "Харківекологія"
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення ,
До Харківського окружного адміністративного суду звернулась Науково-виробнича корпорація "Харківекологія", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив суд визнати неправомірним і скасувати повністю податкове повідомлення рішення від 10 травня 2011 року № НОМЕР_1, прийняте Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова на підставі акта перевірки від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344.
У судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував в повному обсязі. Надав письмові заперечення в яких виклав свою позицію.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.
Згідно із п 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.
При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що на підставі Наказу від 11.04.2011 року № 831 та відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та ст..79 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Науково-виробничої корпорації "Харківекологія" з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Едан плюс» за період з 01.08.2009 року по 01.06.2010 року, результати перевірки оформлені актом від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Науково-виробнича корпорація «Харківекологія» з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Едан Плюс» за період з 01.08.2009 року по 01.06.2010 року.
Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення НВК «Харківекологія»:
- ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст.. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Едан плюс» з НВК «Харківекологія»;
- п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями в результати чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 8697,00 грн. у тому числі по періодах: вересень 2009 року завищена сума податкового кредиту на 2337,00 грн.; листопад 2009 року завищена сума податкового кредиту на 1000,00 грн.; березень 2010 року завищена сума податкового кредиту на 1475,00 грн.; квітень 2010 року завищена сума податкового кредиту на 1050,00 грн.; травень 2010 року завищена сума податкового кредиту на 2835,00 грн.
На підставі висновків акту від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки Науково-виробнича корпорація «Харківекологія» з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ «Едан Плюс» за період з 01.08.2009 року по 01.06.2010 року Державної податкової інспекції у Дзержинскому районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення рішення від 10 травня 2011 року № НОМЕР_1 про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт , послуг) на загальну суму - 10871,25 грн. за основним платежем у розмірі - 8697,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -22174,25грн.
В порядку апеляційного оскарження, НВК «Харківекологія» звернулося до Відповідача зі скаргою, рішенням ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 31.05.2011 року № 2337/10/25-203 було продовжено строк розгляду скарги. 14.07.2011 року рішенням ДПА у Харківській області скарга була залишена без задоволення.
Повторна скарга на податкове повідомлення-рішення була подана 22 липня 2011 року НВК «Харківекологія» до ДПА України, що була залишена без задоволення рішенням від 05.08.2011 року № 14204/6/25-0115.
Судом встановлено, що між позивачем НВК «Харківекологія» та ТОВ «Едан Плюс» були укладені господарські договори № 270 від 1.09.2009р., та № 55 від 1.03.2010р., копії яких містяться у матеріалах справи. Зміст договорів зафіксований на паперових носіях, вимогам законодавчих та нормативних актів відповідає. Згідно цих договорів НВК «Харківекологія» є замовником, а ТОВ "Едан Плюс" виконавцем. Виконавец приймає на себе зобов'язання виконати: розрахунок розсіювання викидів забруднюючих речовин в атмосферу повітря від стаціонарних джерел підприємств міста Харкова та Харківської області; визначити розрахунковими методами кількісних та якісних характеристик викидів забруднюючих речовин в атмосферу повітря міста Харкова та Харківської області: розрахунок матеріального балансу, визначених кількісних та якісних характеристик промислових відходів для проведення інвентаризації, паспортизації, складання реєстрових карт об'єктів освіти, обробки та утилізації відходів підприємств міста Харкова та Харківської області.
Відповідно статті 179 Господарського кодексу України, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як вбачається з акту перевірки від 26.04.2011 року № 1321/1800/24478344 відповідачем встановлено факти здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом без мети настання реальних наслідків та відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч.1, 5 ст. 203 ЦК України визначено їх нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з їх недійсністю.
Дана позиція ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова базується на листі ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова щодо неможливості фактичного здійснення ТОВ «Едан плюс» господарських операцій. Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення правочинів, що розглядаються, додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, договори підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору на виконання робіт, а саме: предмет договору, зобов'язання сторін, вартість робіт та порядок розрахунків, умови та строк виконання робіт, відповідальність сторін, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали виконані роботи, що підтверджується їх наявністю, сплатили за них грошові кошти та підписали акти здачі - приймання виконаних робіт.
Отже, твердження про нікчемність правочинів не підтверджується тими даними, фактами та нормами діючого законодавства, на які посадові особи особисто посилаються в акті.
Також, в акті перевірки зроблено висновок, що підприємством в порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у загальному розмірі 8697,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, в тому числі за вересень 2009 року на суму 2337,00 грн., листопад 2009 року на суму 1000.00 грн., березень 2010 року на суму 1475,00 грн., квітень 2010 року на суму 1050,00 грн., травень 2010 року на суму 2835,00 грн.
В результаті встановленого завищення податкового кредиту за період з 01.08.2009 по 01.06.2010 року виявлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у розмірі 8 697,00 грн., що є порушенням пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97 -ВР, із змінами і доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 ЗУ "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно п.п. 7.4.5. п. 7 ст. 7 вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про ПДВ» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закон України «Про ПДВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Контрагентам були виписані податкові накладні. Податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість .
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про податок додану вартість" передбачає єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.
В той же час чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Статтею 1 Закону від 16.07.99р. №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти виконаних робіт, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що наслідки в бухгалтерському, і, відповідно в податковому обліку платника, створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку правочинах. Тобто у разі безтоварності операцій визначення податкового кредиту слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, доказів сплати продавцеві (виконавцю) вартості товару (робіт, послуг) з ПДВ, а також наявність оформлених податкових накладних.
У матеріалах справи містяться копії податкових накладних, рахунки-фактури, акти здачі -прйняття виконаних робіт, платіжні доручення, банківськи виписки за операціями згідно господарських договорів НВК «Харківекологія» з ТОВ «Едан Плюс», а також звіти про виконані роботи та докази їх використання у власній господарській діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у НВК «Харківекологія» були всі визначені законодавством підстави для включення сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Едан Плюс» до складу податкового кредиту, тому що ці правові відносини відображені у бухгалтерському та податковому обліку підприємства на підставі належним чином оформлених первинних документів.
Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентом позивача приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та його контрагентом, визнані судом недійсними.
Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними «є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.»
Наведений вище перелік ознак нікчемності правочину є вичерпним, усі інші порушення не є такими, що порушують публічний порядок, отже - не призводять до нікчемності. Та на жодну з наведених вище ознак порушення публічного порядку посадові особи в акті не посилаються. Вони тільки цитують ст. 228 ЦК України про нікчемність, а потім, не наводячи ніяких доказів нікчемності, перераховуючи тільки ознаки, за якими правочин може бути визнаний недійсним, без будь-якої логічної послідовності зазначають про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом.
Отже, твердження про нікчемність правочинів не підтверджується тими даними, фактами та нормами діючого законодавства, на які посадові особи особисто посилаються в акті.
Відповідно до ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіркою виконання цих вимог норми процесуального закону з боку відповідача, дотримання вимог щодо обґрунтованості висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваних рішень встановлено не виконання відповідачем п.п. 1, 3-6, 9 зазначеної норми.
Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем до суду не надано.
Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду справи, то поданий НВК «Харківекологія»позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Науково-виробничої корпорації "Харківекологія" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.
Визнати неправомірним і скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 10 травня 2011 року № НОМЕР_1 .
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанова виготовлена 23 листопада 2011 року.
Суддя Панов М.М.