копія
06 жовтня 2015 р. Справа № 818/3403/15
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соп'яненка О.В.
суддів Бондаря С.О., Павлічек ВО.,
за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом, який, уточнивши позовні вимоги, мотивує тим, що він є громадянином Афганістану та прибув до України у 2015 році, не може повернутися на батьківщину через переслідування, яких він може там зазнати. Позивачем було подано до УДМС в Сумській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 01.09.2015 р. позивач отримав повідомлення УДМС в Сумській області № 77 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, складене на підставі наказу УДМС в Сумській області від 01 вересня 2015 р. № 152, яким відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення позивач вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Зазначає, що відповідачем не вивчалась належним чином ситуація в Афганістані та надані ним пояснення. Просить визнати протиправним наказ управління ДМС в Сумській області від 01.09.2015 року № 152 та зобов'язати відповідача переглянути рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, зазначив, що підставою для надання статусу біженця позивач зазначив загрозу його життю з боку угрупування "Талібан", які погрожують забрати його до своїх лав. При цьому, згідно з останньою інформацією по Республіці Афганістан, на території провінції Джаузан та в місті Шибарган, де проживав позивач немає територій, які контролюються талібами. Інформація по країні походження спростовує твердження про існування відносно нього реальної загрози примусового вербування талібами. В ході перевірки встановлено, що обгрунтовані підстави вважати, що в разі повернення до Афганістану буде існувати загроза життю, безпеці та свободі позивача, відсутні. Факти, повідомлені позивачем, не є підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що позивач нелегально прибув на територію України в 2015 році. 26.07.2015 р. позивача виявлено в м. Конотоп Сумської області у складі групи з 10 громадян Афганістану (а.с. 30-32).
11.08.2015 р. позивач звернувся до УДМС в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.25-29). Підставою звернення позивача за захистом в Україні стали погрози з боку представників угрупування "Талібан" відносно вербування його до своїх лав.
Наказом УДМС в Сумській області від 11.08.2015 р. № 130 було надано дозвіл на прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.33).
01.09.2015 року завідувачем сектору у справах біженців та соціальної інтеграції складено висновок, відповідно до якого встановлено відсутність вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Афганістану буде існувати загроза життю, безпеці, свободі та фізичній недоторканості заявника та інші суттєві порушення прав людини. У зв'язку з цим рекомендовано відмовити позивачу у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 54-56). Наказом УДМС в Сумській області від 01.09.2015 р. № 152 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.57). Правовою підставою для прийняття спірного рішення стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з наступного.
Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється стати жертвою переслідувань. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати докази цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за вказаними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторони. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
При цьому слід зазначити, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, не надані при розгляді УДМС в Сумській області заяви позивача про визнання його біженцем чи особи, яка потребує додаткового захисту.
Позивач взагалі не надав відповідачу доказів того, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що він змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, відсутні.
Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв'язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.
Від час проведення співбесіди в управлінні Державної міграційної служби та у судовому засіданні позивач зазначив, що зі свого міста проживання - м. Шибарган Ісламської Республіка Афганістан - він виїхав 20 березня 2015 року до Узбекистану та згодом автомобільним транспортом їхав до України. 26.07.2015 року був затриманий в м. Конотоп Сумської області. Зазначив, що хотів жити лише в Україні, тому до представників влади країн, через які їхав до України, із заявою про захист не звертався, в подальшому вони нелегально перетнули кордон та були затримані правоохоронними органами України.
Відповідно до ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. У даному випадку позивач перебував у двох безпечних країнах: в Республіці Узбекистан та в Російській Федерації.
Згідно з даними, що містяться в заяві про визнання біженцем, протоколі співбесіди, та наданими поясненнями в судовому засіданні позивач виїхав з країни без будь-яких перешкод, що також свідчить про відсутність будь-якого переслідування в країні його громадянської належності.
Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він має, щоб залишитися в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації та можливої економічної міграції.
Як вбачається з протоколу співбесіди, основною підставою визнання біженцем позивач зазначав, що в разі повернення в Афганістан його можуть вбити або примусити стати терористом - смертником, оскільки до його батька надходили листи від угруповання "Талібан" з вимогою приєднатися до них (а.с.34-41, 42,43).
Проте всупереч ч. 7 ст. 7 Закону доказів на підтвердження факту погроз або інших протиправних дій позивач не надав. До правоохоронних органів позивач не звертався
Згідно інформації з країни походження представника ісламістського руху Талібан не вербують примусово людей, а місцевість, в якій проживав позивач, контролюється урядовими військами. Зі слів позивача, ніяких погроз, крім цих листів, адресованих його батьку, ні він особисто, ні його родина не отримувала. Позивач не навів жодного відомого йому прикладу, коли таліби примушували приєднатись до свого руху або застосовували примусові заходи щодо людей, які відмовились на це.
У судовому засіданні позивач також не надав жодних доказів та обґрунтувань того, що в разі повернення в Афганістан його можуть вбити, оскільки особисто з цими погрозами до нього ніхто не звертався. У його рідному місті під час виїзду з Афганістану бойові дії не відбувалися, місто контролювалося урядом, особисто його таліби не переслідували і країну він покинув добровільно та безперешкодно.
З аналізу зазначених норм законодавства та беручи до уваги, що позивач без будь-яких перешкод з боку влади країни походження покинув її територію, не звертався за захистом до органів влади безпечних для позивача країн, до яких потрапив, де відповідно до пояснень позивача, наведених в протоколах позивача, його ніхто не переслідував, позивач не підпадає під ознаки поняття "біженець", встановлені п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а письмовий висновок відповідача відповідає фактичним обставинам справи щодо позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ УДМС в Сумській області від 01.09.2015 р. № 152 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому підстав для його скасування та зобов'язання переглянути рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування наказу "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" № 152 від 01 вересня 2015року та зобов'язання вчинити дії -відмовити в зв'язку з необгрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя (підпис) О.В. Соп'яненко
судді (підпис) С.О. Бондар
(підпис) В.О. Павлічек
З оригіналом згідно
Суддя О.В. Соп'яненко