Справа № 515/985/15-ц
Провадження № 2/515/1348/15
Татарбунарський районний суд Одеської області
16 жовтня 2015 року м.Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:
головуючої - судді Чебан А.П.
за участі:
секретарів Дечевої І.І., Комерзан Л.І.
представника позивачки - адвоката Паюл Т.І.
відповідачки ОСОБА_2
представника відповідачки - адвоката Ковпака О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Татарбунари справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: нотаріус Колісник Дмитро Юрійович, Білоліська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, секретар Білоліської сільської ради ОСОБА_6, про встановлення заповіту нікчемним та визнання свідоцтв про спадщину недійсними,
08 червня 2015 року позивачка звернулась до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер дідусь позивачки, ОСОБА_7, який був батьком її
матері, ОСОБА_8, та відповідачки по справі, ОСОБА_2.
На момент відкриття спадщини ОСОБА_7 мав право на 7/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01.04.2000 року, згідно якого ОСОБА_7 успадкував 3/8 частини відповідного домоволодіння після смерті дружини ОСОБА_9, 1/8 частину вищевказаного будинку успадкувала її матір ОСОБА_8 Позивачка стверджує, що 1/2 частина цього домоволодіння належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Татарбунарської міської ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області від 06.09.1984 року. Крім того, ОСОБА_7 на момент відкриття спадщини належала земельна ділянка, розташована на території Татарбунарської міської ради масив НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2, площею 4,51 га.
Після смерті ОСОБА_7, мати позивачки, ОСОБА_8 вчасно, а саме 15.03.2008 року, подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Позивачка вказує, що на момент смерті ОСОБА_7, ОСОБА_8 виповнилось 60 років та вона була непрацездатною пенсіонеркою за віком - з ІНФОРМАЦІЯ_6. Фактично ОСОБА_8 спадщину після смерті батька за життя не оформила, не одержала свідоцтва про право на спадщину, але фактично її прийняла як за заявою, так і з тих підстав, що проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_8 померла, після її смерті позивачка є спадкоємицею за законом в порядку першої черги. Позивачка зазначає, що вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_8, оскільки постійно проживала з нею на час відкриття спадщини, та не заявляла про відмову від неї в належний спосіб.
На погляд ОСОБА_4, до складу спадщини, після смерті ОСОБА_8 крім 1/8 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, яка зазначена у відповідному свідоцтві про право на спадщину за законом від 01.04.2000 року, належить частина від 7/8 частки цього ж домоволодіння, а також відповідна частка земельного паю, розміром 4,51 га, на які мала право її матір після смерті ОСОБА_7
Проте в березні 2015 року їй стало відомо, що 29.10.2014 року відбулась державна реєстрація права власності відповідачки, ОСОБА_2, на 7/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, а також на нерухоме майно у вигляді земельної ділянки (паю) площею 4,51 га. Вищезгадана реєстрація відбулася на підставі свідоцтв про право на спадщину НОМЕР_3,НОМЕР_4, які видав нотаріус на підставі заповіту складеного дідом позивачки 18.02.2000 року ОСОБА_7 Заповіт був посвідчений секретарем Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ОСОБА_6, проте повноваження щодо вчинення нотаріальних дій на території Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області у 2000 році їй не надавались.
Позивачка стверджує, що про існування відповідного заповіту їй стало відомо лише у березні 2015 року.
У зв'язку з вищенаведеним, а також тим, що своїми діями відповідачка порушила права позивачки як спадкоємиці за законом, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх спадкових прав.
У судовому засіданні представник позивача, адвокат Паюл Т.І., посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві, підтримала позов та просила його задовольнити. Вказала на те, що суду надано достатньо доказів, які підтверджують той факт, що секретарю сільської ради, ОСОБА_6, не надавалося повноважень щодо вчинення нотаріальних дій у період 2000 року на території Білоліської сільської ради і це є грубим порушенням Інструкції порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, наслідком чого має бути встановлення нікчемності відповідного заповіту та визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними.
Також представник звернула увагу на те, що державним нотаріусом при оформленні свідоцтва НОМЕР_3 про право на спадщину за заповітом від 29.10.2014 року на ім'я ОСОБА_2 щодо спадкування нерухомого майна у вигляді 7/8 частини житлового будинку та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтва НОМЕР_4 про право на спадщину за заповітом від 29.10.2014 року на ім'я ОСОБА_2 щодо спадкування нерухомого майна у вигляді земельної ділянки (паю) площею 4,51 га (масив НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2) за адресою: Татарбунарська міська рада Одеської області, не враховано заяву ОСОБА_8 про прийняття спадщини від 15 березня 2008 року (а.с.31), якою вона прийняла всю спадщину після смерті ОСОБА_7, що також підтверджує порушення прав позивачки по справі, яка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8 по закону, беручи до уваги той факт, що оформлення спадщини за змістом ст.1298 ЦК України можливо після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини та не обмежується будь-яким строком після цього.
Представник відповідачки, адвокат Ковпак О.В. та відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнали, вважають, що жодних порушень законодавства під час оформлення відповідачкою спадщини не було. Крім того позивачкою втрачений строк позовної давності, в межах якого позивачка могла звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, у зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.
Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно копії заповіту від 18.02.2000 року (а.с.10), ОСОБА_7 заповів все своє майно ОСОБА_2. Заповіт засвідчено секретарем Білоліської сільської ради Татарбунарського району ОСОБА_6
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.28), ОСОБА_7 помер у м.Татарбунари Одеської області ІНФОРМАЦІЯ_5.
Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 12.02.2010 року (а.с.81), підтверджується, що ОСОБА_8 померла у м.Татарбунари Одеської області ІНФОРМАЦІЯ_7.
Копією домової книги для прописки (а.с.а.с.77-80) та відміткою у своєму паспорті (а.с.7 «зворот») позивачка підтверджує факт проживання за однією адресою зі своєю матір'ю ОСОБА_8 на час відкриття спадщини. Цими ж документами підтверджується і сумісне проживання з ОСОБА_7 її та її матері.
З копії свідоцтва про право на спадщину за законом серії НОМЕР_7 від 01.04.2000 року (а.с.8), вбачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 стали її чоловік ОСОБА_7, який успадкував 3/8 частки житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, та дочка ОСОБА_8, яка успадкувала 1/8 частки відповідного житлового будинку.
Відповідно до довідки №1020/06 від 13.05.2015 року (а.с.11), виданої управлінням пенсійного фонду України у Татарбунарському районі Одеської області, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно перебувала на обліку в управлінні пенсійного фонду України у Татарбунарському районі Одеської області та отримувала пенсію за віком з ІНФОРМАЦІЯ_6. У зв'язку зі смертю пенсіонерки ІНФОРМАЦІЯ_7 виплата пенсії припинена.
Згідно копії заяви про прийняття спадщини від 15 квітня 2008 року (а.с.27), ОСОБА_2 прийняла всю спадщину згідно заповіту ОСОБА_7, який був посвідчений Білоліською сільською радою Татарбунарського району Одеської області 18 лютого 2000 року за реєстром №214.
Як випливає із копії заяви про прийняття спадщини від 15 березня 2008 року (а.с.31), ОСОБА_8, прийняла всю спадщину після смерті ОСОБА_7
Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 від 07.03.1968 року (а.с.84) позивачка підтверджує, що її матір'ю є ОСОБА_10, яка 01.06.1979 року уклала шлюб з ОСОБА_11, змінивши своє прізвище на ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 01.06.1979 року серії НОМЕР_9 (а.с.83).
Зміну свого прізвища з ОСОБА_10 на ОСОБА_4 позивачка підтверджує копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_10 від 26.04.1986 року (а.с.82)
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 від 02.09.1951 року (а.с.29) батьками ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_12 від 18.10.1977 року (а.с.32), батьками ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_7 та ОСОБА_9.
Як видно з копії витягу з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.10.2014 року (а.с.9), власником 7/8 частки житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серія та номер НОМЕР_3 виданого 29.10.2014 року.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом за НОМЕР_3 (а.с.36), спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 є його дочка ОСОБА_2, спадщина складається з 7/8 часток житлового будинку НОМЕР_13 з господарськими будівлями і спорудами, на земельній ділянці площею 1383 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1
Як випливає з копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом НОМЕР_4 (а.с.38), спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 є його дочка ОСОБА_2 спадщина складається з земельної ділянки, розташованої на території Татарбунарської міської ради, масив НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2 Одеської області, площею 4,51 га. у межах згідно з планом, належної спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_14, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією Одеської області 03.08.2004 року, на підставі розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області від 20.04.2004 року №183/А-2004 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на змелю за НОМЕР_16, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_15.
Згідно п. п. 5 п. б ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», чинної на час виникнення правовідносин, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про нотаріат», чинної на час виникнення правовідносин, у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.
Відповідно ч. 1 до ст. 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.
За правилами ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Згідно ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Пунктом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25.08.1994 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.1994 року за № 256/466, яка була чинна на час посвідчення оспорюваного заповіту передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.
Отже, аналізуючи вищенаведені нормативно-правові акти, які діяли на час виникнення правовідносин, слід зазначити, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, на яку за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих нотаріальних дій.
Як випливає з довідки №63 від 28.05.2015 року (а.с.12), виданої Білоліською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, розпорядження Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області «Про надання секретарю Білоліської сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій на території Білоліської сільської ради у 2000 році» не видавалось.
Згідно копії архівної довідки №127 від 16.07.2015 року (а.с.51), була вивчена архівна документація Білоліської сільської ради із 1998 року по 2000 рік у тому числі. Питання про покладання обов'язків вчинення нотаріальних дій на секретаря Білоліської сільської ради протягом 1999-2000 року не розглядалося, рішення не приймалося.
Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року "Про практику у справах про спадкування" заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із ст. 1257 ч. 1 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст. 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. Однак, за змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
В судовому засіданні належними доказами доведено, що секретар Білоліської сільської ради під час посвідчення оскаржуваного заповіту не мала повноважень на вчинення нотаріальних дій, в тому числі по посвідченню заповітів, оскільки питання про покладення обов'язків вчинення нотаріальних дій на секретаря Білоліської сільської ради не розглядалося та рішення не приймалося, що суперечить вимогам вищенаведених нормативно-правових актів.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідач всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надала суду відповідного рішення виконавчого комітету Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про покладення на секретаря Білоліської сільської ради ОСОБА_6, яка склала оспорюваний заповіт, вчинення нотаріальних дій щодо посвідчення заповітів, то суд вважає, що даний заповіт складений і посвідчений 18 лютого 2000 року не уповноваженою на це посадовою чи службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, яка не мала на це права.
Тому даний заповіт є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 1257 ЦК України і згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
В той же час згідно роз'яснень пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Враховуючи наявність спору між сторонами щодо дійсності заповіту, суд прийшов до висновку про необхідність зазначення в резолютивній частині рішення про нікчемність правочину, а не про визнання його нікчемним.
Згідно ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Оскільки оспорювані свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 НОМЕР_3, НОМЕР_4 є похідними відносно заповіту ОСОБА_7, який у судовому засіданні встановлено нікчемним, суд вбачає правові підставі для визнання оспорюваних свідоцтв про спадщину недійсними.
Щодо посилання відповідачки та її представника про сплив строку позовної давності суд звертає увагу на наступне.
У позовній заяві та у судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 та її представник зазначали, що про наявність заповіту ОСОБА_7 від 18.02.2000 року позивачка дізналася лише у березні 2015 року. Судом встановлено, що мати позивачки ОСОБА_8 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 15 березня 2008 року (а.с.31). Згідно змісту заяви, ОСОБА_8 прийняла всю спадщину після смерті ОСОБА_7, однак до своєї смерті спадщину не оформила. Суд вважає, що фактично про порушене право позивачка могла дізнатися в березні 2015 року, як вона стверджує, оскільки вона постійно проживала у будинку по АДРЕСА_1, де фактично проживали та були зареєстровані до смерті і ОСОБА_8 та ОСОБА_7, натомість ОСОБА_2 в цьому будинку не була зареєстрована і не проживала та жодних претензій до цього часу з приводу правомірності проживання за цією адресою позивачці не пред'являла. Відтак, оскільки жодних належних заперечень вищевказаним фактам відповідачем та її представником суду не надано, суд вважає, що строк позовної давності позивачкою не втрачено, зважаючи на момент (березень 2015 року) коли позивачка довідалася про порушення свого права, згідно змісту норм ст. 261 ЦК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відтак, на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір з відповідачки у розмірі 243, 60 грн., сплата якого документально підтверджена (а.с.1).
На підставі ст.ст. 215,1233,1257 ЦК України, керуючись ст.ст. 3,5,10,11,60,88,212-215,294 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення заповіту нікчемним та визнання свідоцтв про спадщину недійсними - задовольнити.
Встановити нікчемність заповіту ОСОБА_7, складеного 18 лютого 2000 року на ім'я ОСОБА_2 та посвідченого секретарем Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №214.
Визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_3 про право на спадщину за заповітом від 29.10.2014 року на ім'я ОСОБА_2 щодо спадкування нерухомого майна у вигляді 7/8 частини житлового будинку та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1.
Визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_4 про право на спадщину за заповітом від 29.10.2014 року на ім'я ОСОБА_2 щодо спадкування нерухомого майна у вигляді земельної ділянки (паю) площею 4,51 га (масив НОМЕР_1, ділянка НОМЕР_2) за адресою: Татарбунарська міська рада Одеської області.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 243,60 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів с дня отримання копії цього рішення.
Суддя Чебан