Справа № 458/654/15-ц 2/458/224/2015
15 жовтня 2015 року Турківський районний суд Львівської області в складі: головуючої, судді Строни Т.Г., при секретарі Сербін Г.Б., розглянувши в м.Турці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на 1/7 частки квартири,
встановив:
06.07.2015 року до суду із даною позовною заявою звернулася ОСОБА_1.
Посилається на те, що їй та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (прізвище "ОСОБА_5" змінено після розірвання шлюбу), ОСОБА_6 (прізвище "ОСОБА_6" змінено після укладення шлюбу), ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/7 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Однак ОСОБА_2 з 11.08.1998 р. в даній квартирі не проживає та знятий з реєстрації на проживання у вказаній квартирі, про що свідчить відмітка в його паспорті НОМЕР_1 на cтopінці 11. ОСОБА_2, дійсно, після одруження з її дочкою, ОСОБА_5, був зареєстрований з 24.10.1989р. по 11.08.1998р. у спірній квартирі, однак внаслідок його асоціальної поведінки, постійних сварок та скандалів, які відбувалися на ґрунті зловживання спиртним, вона вимушена була придбати іншу квартиру в АДРЕСА_2 і задля збереження сім'ї дочки запропонувала ОСОБА_2 з дочкою та дітьми жити в цій квартирі. Однак внаслідок того, що ОСОБА_2 продовжував зловживати спиртними напоями, постійно знущатися над її дочкою, ОСОБА_5, та їх дітьми, ОСОБА_6, ОСОБА_7, їх сім'я розпалася. Рішенням місцевого суду Турківського району Львівської області 23.05.2002р. у справі № 2-231 за 2002р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано. В подальшому квартиру АДРЕСА_2 нею було продано. А ОСОБА_2 з неї за рішенням суду виселено та знято з реєстрації. Після цього за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ніхто на проживання не реєстрував. Ні в період проживання в спірній квартирі, ні після зняття реєстрації на проживання в ній, ОСОБА_2 жодних витрат по утриманню квартири не ніс, не допомагав робити ремонт квартири, не сплачував комунальні послуги, вів аморальний спосіб життя, зловживав спиртними напоями, часто вчиняв скандали та бійки в сім'ї. Такий аморальний спосіб життя ОСОБА_2 веде по сьогоднішній день. Неодноразово, перебуваючи в нетверезому стані, останній вчиняв скандали з нею, її дочкою, ОСОБА_5, та її чоловіком, ОСОБА_3. Так, вироком Турківського районного суду Львівської області від 26.11.2014 р. у справі № 458/1412/14-к № 1-кп/458/107/2014 ОСОБА_2 було засуджено за скоєння відносно ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 1 ст.125 КК України, на 100 годин громадських робіт. Також ОСОБА_3 неодноразово звертався в Турківський РВ ГУ МВС України у Львівській обл. з письмовими заявами про погрозу йому ОСОБА_2 вбивством, зокрема таке звернення мало місце 27.11.2014р. та 28.10.2014р. Також ОСОБА_2 неодноразово погрожував фізичною розправою їй та її дочці, ОСОБА_5. Така аморальна та асоціальна поведінка ОСОБА_2 унеможливлює спільне проживання з ним в одній квартирі, оскільки це може призвести до непоправних наслідків, вони бояться за свої життя та здоров'я, реально сприймають погрози фізичною розправою з боку ОСОБА_2
Після подання ОСОБА_2 позову про вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні ним вона та її онуки, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, запропонували відповідачу виплатити грошима вартість його частки в квартирі. При цьому вони виходили з того, що спірна квартира знаходиться в комунальному багатоквартирному будинку і не може бути поділеною, а частка ОСОБА_2 в ній є незначною і не може бути виділена в натурі. Також і тому, що в трьох кімнатах житловою площею 37,9 кв. м. зареєстровано на проживання шість осіб, які на даний час також мають свої сім'ї, тобто фактично в квартирі проживає чотири сім'ї, а саме: вони з чоловіком, ОСОБА_3, ОСОБА_5 з дочкою, ОСОБА_7, син ОСОБА_4 з дружиною та неповнолітньою дитиною, та внучка, ОСОБА_6 з чоловіком.
Відповідно до положень ст. 47 ЖК України - норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу. На даний час, враховуючи лише зареєстрованих у спірній квартирі осіб, житлова площа складає 6,3 кв. м. на одну особу, а в разі заселення в квартиру ще і відповідача вона становитиме 2,7 кв. м. на одну особу, що значно погіршить умови проживання, і унеможливлює спільне проживання з відповідачем. Також відповідно до положень ч. 2 ст. 50 ЖК України при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя.
Треті особи за зустрічним позовом, а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, яким на праві спільної часткової власності належить по 1/7 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не заперечують у визнанні за рішенням суду за нею права власності на 1/7 частку квартири АДРЕСА_1, яка належить відповідачу ОСОБА_2.Окрім цього, відповідач не проживає у спірній квартирі з 1998р., ніколи не ніс та не несе жодних витрат по утриманню квартири, веде асоціальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями та погрожує їм фізичною розправою.
Також їй відомо, що ОСОБА_2 на даний час забезпечений житлом і проживає у будинку своєї рідної сестри за адресою: АДРЕСА_3. Сукупність зазначених обставин відповідно до ч. 1 ст. 365 Цивільного кодексу України є підставою для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільній квартирі за рішенням суду. Грошову суму, необхідну для виплати відповідачу вартості його частки у спірній квартирі, вона внесла на депозитний рахунок суду. Просить суд: припинити право гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на 1/7 частку кв. АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/7 частку квартири АДРЕСА_1, яка належить відповідачу ОСОБА_2; виплатити ОСОБА_2 24 005 грн., внесені нею на депозитний рахунок суду; стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.
В судовому засіданні позивачка та її представник, ОСОБА_8. позов підтримали та надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
В судовому засіданні відповідач позов не визнав і пояснив, що він поселився в спірну квартиру як чоловік доньки позивачки, ОСОБА_5, в 1989 році. Позивачка його прописала в даній квартирі. В спірній квартирі він проживав до 2002 року, однак зареєстрований в ній і по даний час. На даний час він є власником 1/7 частки квартири АДРЕСА_1. Оскільки він не має місця проживання, то бажає проживати в квартирі разом із позивачкою та її сім'єю. Вважає, що це можливо, оскільки він в добрих стосунках із позивачкою та іншими співвласниками. Також на запитання учасників судового розгляду відповів, що за квартиру він не оплачував, участі у проведенні до квартири тепла та води не приймав, проживав увесь цей час за кордоном, де працював, однак на даний час не має де жити, а тому хоче вселится в квартиру і проживати в ній. Вважає, що якщо позивачка та її сім'я не хочуть, щоби він жив із ними у одній квартирі, нехай куплять йому прийнятне житло, щоби він міг у ньому жити.
В судовому засіданні третя особа, ОСОБА_3, позов підтримав і пояснив, що позивач є його колишнім зятем, із яким він перебуває у вкрай неприязних стосунках, оскільки протягом спільного проживання у одній квартирі відповідач пиячив, скандалив із донькою та не давав їм спокійно жити, а тому його дружина купила окрему однокімнатну квартиру, де позивач із дружиною, його дочкою, проживав до часу розлучення їх у 2002 році. Із цього часу позивач у них не живе, однак ворогує із ними, наслідком чого було вчинення позивачем щодо нього злочину, за що останній був засуджений. Спільне проживання із відповідачем у одній квартирі неможливе, оскільки він побоюється за своє життя і здоров'я та життя і здоров'я своєї дружини.
В судове засідання треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_7., ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не з'явилися, про час розгляду справи повідомлені завчасно і належним чином. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтримали позов письмово.
Вислухавши сторони, третю особу ОСОБА_3, дослідивши обставини справи, всі наявні документи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, із таких підстав.
Судом встановлено, що сторони є колишніми зятем і тещею. В 1989 році відповідач одружився із дочкою позивачки, ОСОБА_5, та був зареєстрований позивачкою в квартирі АДРЕСА_1.
В подальшому ця квартира була приватизована і на даний час її власниками є: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Кожний є власником 1/7 частки квартири.
Відповідач проживав у спірній квартирі до 1998 року, коли він із дружиною, ОСОБА_5 та дітьми перейшли проживати в іншу квартиру, яку придбала позивачка. Із цього часу відповідач в спірній квартирі не проживає, за квартиру не оплачує, участі в ремонтах квартири, підведенні тепла, води до квартири, не брав. Із колишніми тещею і тестем, позивачкою, ОСОБА_1 та третьою особою, ОСОБА_3, перебуває у вкрай неприязних стосунках, а тому спільне проживання сторін є неможливим, оскільки позивачка та її сім'я побоюються за своє життя і здоров'я внаслідок протиправної поведінки відповідача щодо них. Частка відповідача у спільному майні є незначною, її реальне виділення є неможливим.
Наведені вище обставини підтверджуються: копією свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 від 03.07.2002 року; свідоцтвом про шлюб ОСОБА_9 та ОСОБА_6 серії НОМЕР_3 від 11.10.2014 року; технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1, інв. справа № 1573 від 24.06.2014 року; копією довідки про технічну характеристику квартири № 408 від 24.06.2015 року, видану начальником Самбірського МБТІ; копією талону-корінця № 393 від 27.11.2014 року; копією відповіді ст. слідчого Турківського РВ ГУ МВС України у Львівській області від 26.12.2014 року № 6266; копією вироку Турківського районного суду Львівської області від 26.11.2014 року; копією свідоцтва про право власності від 16.10.2003 року; копією витягу про реєстрацію № 1805824 від 23.10.2003 року витягом з рішення про розірвання шлюбу від 23.05.2002 року; матеріалами кримінального провадження № 12014140340000472 за ч. 1 ст. 129 КК України щодо ОСОБА_2; матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_10. до ОСОБА_2 та за зустрічним позовом № 2-74 за 2006 рік; кримінальною справою № 12014140340000418 про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України, згідно із якими відповідач засуджений за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 на сто годин громадських робіт.
Не довіряти даним доказам у суду підстав немає.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
В силу ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні сможе бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Враховуючи наведені вище обставини справи та вимоги закону, суд вважає можливим позов задовольнити, оскільки спільне проживання сторін вважає неможливим, а також враховуючи те, що частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди відповідачу та членам його сім'ї.
На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 4,10,11,60,212-215 ЦПК України, ст.ст. 365, 392 ЦК України, суд
вирішив:
позов задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Турки Львівської області, на 1/7 частку квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженкою м.Турки Львівської області, право власності на 1/7 частку квартири АДРЕСА_1.
Виплатити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м.Турки Львівської області, 24 005 (двадцять чотири тисячі п'ять) гривень, внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області 06.07.2015 року згідно із квитанцією № 0.0.405695550.1.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 243 грвн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Львівської області через Турківський районний суд Львівської області протягом 10 днів із дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлений 19.10.2015 р.
Головуюча -