Провадження №8/447/4/14
Справа №2-977/11
12.10.2015 року Миколаївський районний суд Львівської області
в складі: головуючого -судді Карбовнік І. М.
секретаря Данилів О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном та виселення з приватного житлового будинку без надання іншого житла ,-
Позивач, звернувся в суд з позовом про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном та виселення з приватного житлового будинку без надання ішого житла. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що після смерті матері ОСОБА_6, а саме 20.01.2008 року, ним був успадкований житловий будинок разом з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,377 гектара, надана для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.
Вказане нерухоме майно належить позивачу на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку. Після смерті матері та отримання її будинку у власність, позивач шляхом усної домовленості надав відповідачам по справі дозвіл проживати у вказаному будинку терміном не більше трьох років, оскільки вони розпочали будівництво власного житлового будинку. Однак, після отримання згоди на тимчасове проживання відповідачі припинили будівництво свого будинку та розпочали перевлаштування та реконструкцію будинку позивача без його згоди. На його неодноразові звернення з проханням укласти договір найму житла відповідачі відмовлялися та ухилялися від його укладення. Крім цього, вони створюють позивачу перешкоди у користуванні вказаним будинком.
У судове засідання позивач не з»явився, однак надіслав до суду заяву, в якій просив справу слухати у його відсутності, позов підтримав та просив такий задоволити в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 позов не визнали та пояснили, що станом на день смерті ОСОБА_6 були зареєстровані у спірному житловому будинку і з цього часу по сьогоднішній день продовжують в ньому проживати, будь - яких перешкод, щодо користування вказаним житловим приміщенням позивачу не чинять.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак, згідно поданої заяви, просив проводити розгляд справи у його відсутності. Проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, однак, згідно поданої заяви, просив проводити розгляд справи у його відсутності. Проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, хоч належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення відповідачки та її представника, дослідивши подані докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких мотивів.
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_1. На підставі рішення виконкому Миколаївської районної Ради народних депутатів від 18.12.1989 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок НОМЕР_1 від 19.10.1989 року.
ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_6 успадкував належні їй житловий будинок разом з господарськими будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,377 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку. Будинок та господарські споруди належать на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 21.07.2008 року державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори.
У відповідності до витягу з погосподарської книги Крупської сільської ради Миколаївського району Львівської області №381 від 22.02.2012 року житловий будинок по АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року рахувався за гр. ОСОБА_6 На час скасування колгоспного двору в даному будинку проживали і були постійно прописані наступні особи: ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5
Як роз»яснено у п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Таким чином з часу передачі прийняття виконкомом Миколаївської районної ради Львівської області 13 жовтня 1989 року рішення НОМЕР_1 про передачу житлового будинку ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності двір перестав бути колгоспним і лише після цього відповідачі зареєструвалися в житловому будинку.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України.
Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними та допустимими, як це передбачено ст.ст.58-59 ЦПК України.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування у відповідачів на його користь нерухомого майна - житлового будинку разом з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0.377 гектара, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Крупсько Миколаївського району Львівської області, усунення перешкод у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком разом з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0.377 гектара, наданої для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться в с. Крупсько Миколаївського району Львівської області шляхом зобов'язання відповідачів повернути йому самовільно зайняті ними житловий будинок разом з господарськими будівлями і земельною ділянкою, не чинити будь-яких перешкод у вселенні та проживанні з сім'єю у спірному будинку і користуванні земельною ділянкою, а також виселення відповідачів з спірного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без надання їм іншого житла, не підлягають до задоволення, у зв'язку з недоведеністю.
Відтак, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 8,10,57,58,60,88,174,175,208,209,212,215 ЦПК України, ст.ст. 317,319, 321,383,387,391,526,785,810,811-813,815-826 ЦК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном та виселення з приватного житлового будинку без надання іншого житла - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.
Суддя : Карбовнік І. М.