Справа № 304/1666/14-ц
Іменем України
09 жовтня 2015 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :
головуючої : Готра Т.Ю.,
суддів : Кожух О.А., Леска В.В.,
при секретарі : Волощук В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Тур'я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області, відділу Держземагенства у Перечинському районі Закарпатської області, 3-ї особи ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,-
Представник відповідача ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2015 року, яким позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 площею 0,2100 га., кадастровий номер НОМЕР_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, виданий ОСОБА_3 19 січня 2010 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243,60 грн.
У апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 відмовити. Вказує на те, що позивачем не доведено факт порушення його прав, і у матеріалах справи відсутні докази щодо накладення земельних ділянок.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали.
Представник позивача ОСОБА_6 та 3-я особа ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнали, просили таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_2 та представники Тур'я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області та відділу Держземагенства у Перечинському районі Закарпатської області у судове засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка згідно ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2, згідно договору дарування житлового будинку від 15.06.2007 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого районним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Перечинської районної ради 23.06.2007 року, є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.8-10).
Рішенням 14-ї сесії 5-го скликання Тур»я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області від 16 листопада 2007 року №194/11 позивачу ОСОБА_2 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,14 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_1 (а.с.11). Згідно п.2 цього рішення ОСОБА_2 повинен виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку за власний рахунок.
Однак, виготовити державний акт на право власності на вказану земельну ділянку позивач ОСОБА_2 не може, оскільки відповідачка ОСОБА_3, яка є суміжним землекористувачем, оформила державний акт на право власності на земельну ділянку від 19 січня 2010 року площею 0,2100 га., що розташована у АДРЕСА_2, до якої включено частину переданої йому в приватну власність земельної ділянки (а.с.45).
Дана обставина стверджується висновком експерта №173/08-15 судової земельно-технічної експертизи, складеного 21 серпня 2015 року судовим експертом Колчар В.Д. на виконання ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 05.05.2015 року, з якого слідує, що фактичні межі користування будинковолодіння по АДРЕСА_2 не відповідають тим, що зазначені в державному акті на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 19 січня 2010 року, який був виданий ОСОБА_3 на цю земельну ділянку (п.2 висновку).
Згідно п.3 висновку земельні ділянки у АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 мають спільну межу між собою.
Земельна ділянка площею 0,21 га., розташована у АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, фактично накладається на земельну ділянку площею 0,14 га., розташовану у АДРЕСА_1, яка була надана у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Накладення є наявним в трьох місцях, які з'єднані між собою спільними точками, і мають таку площу: 11,83 м.кв., 0,17 м.кв. та 7,38 м.кв. При цьому експертом зазначено, що накладення площею 11,83 м.кв., яке має складну форму наближену до трикутної, частково накладається на будівлю літньої кухні ОСОБА_2 (п.п.4,5 висновку).
Таким чином, зазначеним висновком встановлено факт накладення земельної ділянки, що належить ОСОБА_3, на земельну ділянку ОСОБА_2 в трьох місцях площею 11,83 м.кв., 0,17 м.кв. та 7,38 м.кв., в тому числі частково і на будівлю літньої кухні позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачці ОСОБА_3 на підставі рішення 18 сесії 3 скликання від 24.11.2001 року Тур'я-Пасіцької сільської ради Перечинського району Закарпатської області видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1 від 19 січня 2010 року, площею 0,2100 га., для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у АДРЕСА_2.
Позивач оспорює зазначений державний акт, як такий, що виданий відповідачці з порушенням вимог земельного законодавства, та який порушує його права на приватизацію наданої йому земельної ділянки та користування нею.
Оспорюваний державний акт - це офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання такого акта є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який його видав. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів сторін у справі. Підставою для задоволення позову повинного бути встановлення судом факту такого порушення.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3, 4 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року чинній на момент передачі земельної ділянки ОСОБА_3) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім»ї.
Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими), землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Як вбачається з матеріалів справи технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) ОСОБА_3 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована у АДРЕСА_2, - державним підприємством «Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» була виготовлена у 2009 році (т.1 а.с.115-132). А державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 був виданий 19 січня 2010 року (а.с.45).
Відповідно до ст.55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.
Відповідно до п.2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43 (далі - Інструкція, чинна на час виготовлення спірного державного акта), межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.
Згідно з п.2.4 Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі земельної ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.
Однак, спірний державний акт був виготовлений з порушенням зазначеної Інструкції, що призвело до накладення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку позивача в трьох місцях.
Крім цього, колегія суддів констатує, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності. Погодження меж є допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок.
Однак, з наявної у матеріалах справи технічної документації слідує, що межі із суміжними землекористувачами при виготовленні державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 не погоджувались. Позивач заперечує погодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 Не є таким доказом наявний у матеріалах справи акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_3, в якому зазначено, що суміжними землевласниками та землекористувачами претензій існуючих меж не заявлено, оскільки такий не містить дати його складання і в ньому відсутні погодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 із суміжними землекористувачами (т.1 а.с.124).
Отже судом встановлено, що при виготовленні зазначеної технічної документації не було погоджено меж із суміжними землевласниками та землекористувачами, зокрема позивачем ОСОБА_2 що призвело до накладення земельної ділянки відповідачки на земельну ділянку позивача в трьох місцях, в тому числі і на літню кухню позивача, що вказує на порушення його земельних прав.
Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено статтею 152 ЗК України, відповідно до ч.2 та 3 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку відповідачкою ОСОБА_3 був виготовлений з порушенням вимог земельного законодавства, які перешкоджають позивачу у здійсненні права на приватизацію землі та користування нею, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку виданого ОСОБА_3
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 відхиленню, оскільки судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 березня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча :
Судді :