Справа № 296/6165/15-ц
2/296/2313/15
(заочне)
"15" жовтня 2015 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді - Маслак В.П. ,
за участю: секретаря судового засідання Стефанюк О.М.,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Житомирського міського центру зайнятості про розірвання трудового договору, зобов'язання відповідача зняти з реєстрації трудовий договір, стягнення оплати за лікарняний лист та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом і згідно уточнених позовних вимог просила суд розірвати трудовий договір, укладений між нею та ОСОБА_2 04.03.2011р., зареєстрований 04.03.2011р. Житомирським міським центром зайнятості за №06501100935, у відповідності до ст.38 КЗпП України - за власним бажанням; зобов'язати Житомирський міський центр зайнятості зняти з реєстрації трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04.03.2011р., зареєстрований 04.03.2011р. Житомирським міським центром зайнятості за №06501100935; стягнути з відповідачки оплату за лікарняний лист за період з 27.07.2015р. по 26.11.2015р. в розмірі 4859,77 грн. та моральної шкоди у розмірі 10 000грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.03.2011р. між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено трудовий договір. 11.03.2015р. позивачка направила відповідачці заяву про розірвання трудового договору. Фактично трудові відносини були припинені у вересні 2011 року, оскільки позивачка перебувала у декретній відпустці. 22.05.2015р. позивачка направила повторну заяву про звільнення з посади бухгалтера та розірвання трудового договору. Однак, відповідачка вказані листи не виконала. Оскільки трудовий договір досі не припинений, позивачка просить стягнути з відповідачки 4859,77 грн. по лікарняному листку непрацездатності від 23.07.2015р. за період з 27.07.2015р. по 26.11.2015р.
В судовому засіданні позивачка уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить суд розірвати трудовий договір з 26.11.2015р. на підставі ст.38 КЗпП України.
Представник Житомирського міського центру зайнятості в судовому засіданні щодо вирішення спору зіслався на розсуд суду.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, судова повістка, направлена на її адресу, зазначену в довідці адресно-довідкового підрозділу ДМС та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, повернена відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Враховуючи вищевикладене, у відповідності до ч. 4 ст.169, ст.224 ЦПК України, беручи до уваги наявні у справі дані про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2011р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - трудовий договір), згідно якого ОСОБА_1 була прийнята на посаду бухгалтера з 04.03.2011р.(а.с.3-4).
31.07.2012р. ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на «ОСОБА_1», що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.5).
Як вказує позивачка, з вересня 2011 року вона перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною, на підтвердження чого надала свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 (а.с.50-51, 53).
11.03.2015р. позивачка направила відповідачці заяву про звільнення за угодою сторін з 16.03.2015р., яка отримана відповідачкою 12.03.2015р. (а.с.7).
22.05.2015р. позивачка надіслала відповідачці заяву про звільнення за власним бажанням згідно ст.38 КЗпПУ та просила з'явитися до Житомирського міського центру зайнятості для вирішення питання про розірвання трудового договору (а.с.8, 9).
Відповідно до ст.24 КзпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001 року № 260, укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою у трьох примірниках фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи. Відповідальна особа центру зайнятості на підставі запису про реєстрацію трудового договору, зробленого в книзі реєстрації трудових договорів, робить на трьох примірниках трудового договору запис. У разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору.
Аналіз частини 2 ст.38 КЗпП України свідчить, якщо після закінчення двох тижнів після письмового попередження працівником власника про розірвання трудового договору працівник не був звільнений, продовжує працювати і не наполягає на звільненні, власник не вправі звільнити його відповідно до раніше поданої заяви.
Як вже зазначалося, позивачка 22.05.2015р. направила відповідачці заяву про звільнення. Однак, в матеріалах справи відсутні докази розірвання через 2 тижні трудового договору та зняття його з реєстрації у Житомирському міському центрі зайнятості. Крім того, відсутні докази того, що після закінчення 2-ох тижнів з моменту попередження позивачка зверталася до відповідачки та наполягала на звільненні. Отже, трудовий договір не припинив свою дію.
Щодо вимоги позивачки про розірвання трудового договору з 26.11.2015р. на підставі ст.38 КЗпП України, то слід вказати, що рішення суду не може поширюватися на правовідносини або спір, які виникнуть в майбутньому. Для застосування ст.38 КЗпП України і розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника обов'язковою умовою є попередження власника письмово за два тижні до звільнення, в даному випадку, за два тижні до 26.11.2015р. Однак, такі дії позивачка ще має вчинити.
За вказаних обставин позовні вимоги є передчасними та необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Щодо вимог про стягнення оплати за лікарняним листом за період з 27.07.2015р. по 26.11.2015р., то дані вимоги суд вважає безпідставними з урахуваннням наступного.
Відповідно до ст.33 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці", який набрав чинності з 01.01.2015р. під час обчислення середньої заробітної плати працівника для забезпечення допомогою враховуються усі види заробітної плати (доходу) у межах максимальної суми місячної зарплати, на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженої постановою КМУ №1266 від 26.09.2001р. та вищевказаного Закону розмір допомоги по тимчасовій втраті працездатності залежить від страхового стажу застрахованої особи, розміру середньої заробітної плати, кількості робочих днів непрацездатності, наявності пільг.
Відповідно до пунктів 7 та 9 вказаного Порядку визначено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку (для розрахунку допомоги по безробіттю - реєстрації особи в державній службі зайнятості як безробітної). Якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку (доходу, грошового забезпечення), середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день розірвання трудового договору, припинення підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з одержанням доходу безпосередньо від такої діяльності - для страхування на випадок безробіття, на день настання страхового випадку для добровільно застрахованих осіб за страхуванням з тимчасової втрати працездатності та на день настання права на страхову виплату для добровільно застрахованих осіб за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
З пояснень позивача вбачається, що з вересня 2011р. трудові відносини з відповідачем фактично припинено, заробітної плати вона не отримувала, відповідно відсутня довідка про заробітну плату позивача. Підстави передбачені п.9 Порядку для обчислення середньої заробітної плати виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - відсутні, оскільки трудовий договір не розірвано.
З урахуванням зазначеного, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача оплати за лікарняним листом серії АГТ №949186.
Також безпідставними є вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000грн., оскільки позивачем не надано достатніх доказів порушення відповідачем її трудових прав.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57 - 60, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м.Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення суду, протягом того ж строку з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто Корольовським районним судом м. Житомира за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
.
Суддя В. П. Маслак