Справа № 815/4615/15
12 жовтня 2015 року м.Одеса
У залі судових засідань №29
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Харченко Ю.В.
При секретарі Гаврилюк І.С.
Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015р. №466-15,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 30.06.2015р. №466-15.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона не набула статусу власника або землекористувача частини земельної ділянки, де знаходиться належне їй нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху №415, загальною площею 884кв.м., що розташоване в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим не є платником земельного податку.
Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області у судове засідання 12.10.2015р. не з'явився, незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, заперечення на позов не надав, у зв'язку з чим справу розглянуто на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, з урахуванням того, що відповідач - Державна податкова інспекція у Київському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області до суду не з'явився, а також зважаючи на відсутність потреби у витребуванні додаткових доказів, виклику у судове засідання свідка, експерта, судом ухвалено рішення щодо розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.6 ст.128 КАС України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного податкового законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 30.06.2014р. Державною податковою інспекцією у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області згідно з п.54.3.3. п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, та відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України, ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у загальному розмірі 10940,51грн., у зв'язку з чим винесено податкове повідомлення рішення від 30.06.2015р. №466-15.
Не погодившись із означеним податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 30.06.2015р. №466-15, ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про його скасування.
Так, на думку суду, оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 30.06.2015р. №466-15, винесено податковим органом неправомірно, безпідставно та у порушення положень чинного податкового законодавства України, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 (до зміни прізвища - ОСОБА_1.) згідно договору купівлі-продажу від 12.11.2010року, та договору дарування від 02.07.2009року на праві спільної сумісної власності належить нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху №415, загальною площею 884кв.м., яке розташоване в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2.
01.10.2012р. між ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_1) (Споживач) та КП ЖКС «Вузівський» (Виконавець) був укладений Договір №453 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, відповідно до п.1 якого предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень; прибирання прибудинкової території в погодних умовах, які не відносяться до умов надзвичайного природного характеру, характерних для даної місцевості; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньобудинкових мереж; освітлення місць загального користування, у будинку №12 по вул.Краснова, а споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленим тарифом 1,25 з ПДВ у строки та на умовах, передбачених договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Довідки Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» від 29.08.2014р. №608/01-14, за підписом в.о. директора Барбул А.Р., будівля яка розташована за адресою: м.Одеса, вул.Краснова,12, перебуває на балансі КП «ЖКС «Вузівський» і нараховує 12 поверхів.
Зокрема, судом встановлено, що оскаржувану суму земельного податку було визначено ОСОБА_1 як власниці 1/16 частини нежитлового вбудованого приміщення підвалу та першого поверху №415, загальною площею 884кв.м.., розташованого у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно зі ст.269 Податкового кодексу України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Згідно з п.287.8 ст.287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п.286.1 ст.286 означеного Кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст.58 цього Кодексу.
Згідно зі ст.14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (п.п.14.1.42 п.14.1 цієї статті);
- "земельний податок" - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (п.п.14.1.72 п.14.1 цієї статті);
- "землекористувачі"- юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п.п.14.1.73 п.14.1 цієї статті).
Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 3 означеного кодексу передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Згідно зі ст.42 Земельного кодексу України, (Земельні ділянки багатоквартирних жилих будинків) земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Таким чином, платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними житловими будинками є особи, яким такі земельні ділянки передаються у постійне користування або у власність відповідно до норм Земельного кодексу України, а саме - підприємства, установи і організації, що здійснюють управління цими будинками, а також об'єднання співвласників.
Так, як вбачається із Довідки Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» від 29.08.2014р. №608/01-14, за підписом в.о. директора Барбул А.Р., будівля яка розташована за адресою: м.Одеса, вул.Краснова,12, перебуває на балансі КП «ЖКС «Вузівський» і нараховує 12 поверхів.
Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 не є ані власником ані землекористувачем частини земельної ділянки, де знаходиться належне їй нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху №415, загальною площею 884кв.м., розташоване у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2.
Також, судом з'ясовано, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2014р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014р., по справі №815/4642/14, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №5388-15 від 30.06.2014року.
Зокрема, в межах розгляду означеної справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не набула статусу власника або землекористувача частини земельної ділянки, де знаходиться належне їй нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху №415, загальною площею 884кв.м., що розташоване в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Згідно з приписами ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України, а невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що оскаржуване позивачем - ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 30.06.2015р. №466-15, винесено податковим органом безпідставно, та у порушення вимог чинного законодавства України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.ч.1,4 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно з ч.3 ст. 105 КАС України позивач, у тому числі має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 правомірні, документально підтверджені та обґрунтовані, базуються на положеннях чинного податкового законодавства, отже підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, відповідно до приписів ч.1 ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 4, 7-9, 11, 12, 69, 71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015р. №466-15, задовольнити.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 30.06.2015р. №466-15.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (65082, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 244(двісті сорок чотири)грн.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому приписами ст.254 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.