Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
вступна та резолютивна частини
м. Миколаїв.
12:50 год.
13 червня 2013 року справа № 814/2550/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представників позивача: Сугацького О.М., Литвинчука І.М.,
представника відповідача: Вакули І.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
довідділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області, вул. Декабристів, 41/23, оф. 800, м. Миколаїв, 54020
третя особаТОВ "Ранг", вул. 7 Поперечна, 3/4, м. Миколаїв, 54010
проскасування постанови від 01.06.13 р.
керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 38081782, прийняту 1 червня 2013 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Вакулою І.А., в частині накладення арешту на майно, яке перебуває в податковій заставі згідно акту опису майна № 10/19-027 від 14 січня 2013 р., скасувати.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз
Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв.
12:50 год.
13 червня 2013 року справа № 814/2550/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представників позивача: Сугацького О.М., Литвинчука І.М.,
представника відповідача: Вакули І.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
довідділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області, вул. Декабристів, 41/23, оф. 800, м. Миколаїв, 54020
третя особаТОВ "Ранг", вул. 7 Поперечна, 3/4, м. Миколаїв, 54010
проскасування постанови від 01.06.13 р.
Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - позивач, ДПІ) звернулась з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач, ДВС), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Ранг" (далі - третя особа), в якому просить суд скасувати постанову відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині арешту майна, яке знаходиться в податковій заставі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі його заяви, відповідачем накладено арешт на все майно третьої особи, при цьому, відповідач не врахував, що частина майна третьої особи знаходиться в податковій заставі, про що ДПІ повідомляла відповідача в заяві про відкриття виконавчого провадження. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що арешт всього майна, накладений відповідачем, перешкоджає йому самостійно звернути стягнення на майно третьої особи, яке перебуває в податковій заставі.
Відповідач позов не визнав, подав заперечення, в яких навів такі доводи. Під час виконання виконавчого листа, стягувачем за яким є ДПІ, ним було накладено арешт на все майно третьої особи. Зазначає, що в будь-якому разі за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, в першу чергу будуть погашатись вимоги податкового заставодержателя, яким є ДПІ. Вважає, що Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає часткового арешту майна боржника - державний виконавець, на думку відповідача, зобов'язаний арештувати все майно боржника. Крім того зазначає, що внесений позивачем запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна не дозволяє ідентифікувати об'єкт обтяження (а. с. 24-25).
Третя особа подала суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та клопотала про розгляд справи за відсутності її представника (а. с. 21).
Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує наступне.
27 лютого 2013 р. постановою Миколаївського окружного адміністративного суду з третьої особи стягнуто на користь ДПІ податковий борг в сумі 3028186,50 грн. На підставі вказаної постанови судом видано виконавчий лист (а. с. 26).
Відповідно до ст. 14 п. 14.1.155. Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави. За нормами ст. 88 п. 88.1., 88.2. ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Стаття 95 п. 95.1. ПК України покладає на ДПІ обов'язок здійснити за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
14 січня 2013 р. позивач здійснив опис майна третьої особи, що оформлено актом № 10/19-027, згідно якого в податкову заставу були описані транспортні засоби третьої особи на загальну суму 800905,86 грн. (а. с. 9-10). 16 січня 2013 р. ДПІ внесла відповідний запис за № 11 про обтяження майна третьої особи до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а. с. 14, 30).
2 квітня 2013 р. постановою Миколаївського окружного адміністративного суду ДПІ надано дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна третьої особи, яке перебуває в податковій заставі (а. с. 15).
Одночасно, 20 травня 2013 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив відкрити виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з третьої особи податкового боргу в сумі 3028186,50 грн. В своїй заяві позивач клопотав перед ДВС накласти арешт на все майно третьої особи, окрім майна, яке знаходиться в податковій заставі, згідно акту опису майна від 14 січня 2013 р. № 10/19-027 (а. с. 7-8).
24 травня 2013 р. відповідач прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з третьої особи 3028186,50 грн., а 1 червня прийняв спірну постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а. с. 4, 27). Про це обтяження до державного реєстру внесено запис від 4 червня під № 13 (а. с. 38 зворот).
Таким чином, фактично в даному спорі має місце конкуренція виконання - стягнення одного і того самого боргу з третьої особи здійснюється як позивачем, так і відповідачем, при цьому кожна із сторін керується різними нормативними актами - ПК України та Законом України "Про виконавче провадження" відповідно, які наділяють сторін різними за своїм обсягом правами для виконання покладених на них обов'язків - ДПІ, отримавши дозвіл суду, за межами виконавчого провадження самостійно здійснює дії спрямовані на погашення податкового боргу, шляхом продажу майна, яке перебуває в податковій заставі, як це передбачено ст. 95 п. 95.1. ПК України і в той же час, ДВС, в рамках виконавчого провадження, вчиняє виконавчі дії для виконання рішення суду про стягнення всього боргу.
Системний аналіз Закону України "Про виконавче провадження" дозволяє дійти висновку про те, що виконання ДВС виконавчого документа характеризується певною системністю, послідовністю виконавчих дій, які врегульовані Законом України "Про виконавче провадження". Цей Закон наділяє державного виконавця і сторін виконавчого провадження чітко визначеними правами, обов'язками та їх гарантіями. Стягувач є особою, зацікавленою в повному, швидкому та ефективному виконанні рішення і має встановлені Законом права, які дозволяють йому впливати на вчинення державним виконавцем виконавчих дій. Так, ст. 12 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження" надає позивачу право заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження. Наявність у заяві ДПІ про відкриття виконавчого провадження вимоги про накладення арешту на майно боржника за виключенням майна, на яке розповсюджується податкова застава, і є клопотанням в розумінні ст. 12 ч. 1 Закону, яке відповідач повинен був врахувати. Заперечення останнього про те, що Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає часткового арешту майна боржника суперечать приписам цього Закону, адже ст. 57 ч. 3 передбачає, що арешт може бути накладений на все майно боржника або на окремі предмети. Отже, Закон допускає накладення арешту не на все майно боржника, а тому у відповідача не було підстав для відмови ДПІ в накладенні арешту на майно за виключенням того, яке знаходиться в податковій заставі. Як вбачається із заяви про відкриття виконавчого провадження, до неї додавався акт опису майна у податкову заставу, в якому міститься перелік майна, на яке розповсюджується податкова застава та його індивідуальні ознаки, що спростовує доводи відповідача про те, що він не міг відокремити майно, яке перебуває в податковій заставі, від іншого майна, яке підлягає арешту.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, всупереч волі стягувача наклав арешт на все майно боржника, хоча мав би врахувати факт перебування частини майна боржника в податковій заставі та наявність у ДПІ наміру на самостійну реалізацію предмета податкової застави.
З приводу посилань обох сторін на норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", суд зазначає таке. Позивач посилається на цей Закон, як на підставу для задоволення своїх вимог, оскільки він встановляє пріоритет зареєстрованого раніше публічного обтяження у вигляді податкової застави, над зареєстрованим пізніше обтяженням у вигляді арешту, накладеного ДВС. Суд вважає, що норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, з огляду на таке.
Як вже зазначалось судом вище, і позивач і відповідач діють на стягнення одного і того ж самого боргу, встановленого постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 р. Після опису майна у податкову заставу та її реєстрації, ДПІ набула статус обтяжувача майна третьої особи в розумінні названого Закону. Одночасно, у виконавчому провадженні ДПІ має такий самий статус обтяжувача того самого майна, набутий внаслідок накладення ДВС арешту на майно боржника. В той же час, за змістом Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", його призначенням є врегулювання правовідносин, які виникають у зв'язку із зверненням стягнення декількома обтяжувачами на одне й те саме майно. Так, в ст. 2 цього Закону термін "пріоритет" визначений, як переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на одне і теж саме рухоме майно (визначення термінів "вищий пріоритет" і "нижчий пріоритет" так само дано через перевагу прав одного обтяжувача на звернення стягнення над правом іншого обтяжувача). Далі в ст. 12 ч. 2 Закону зазначено, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами. Оскільки в спорі сторін ДПІ має статус обтяжувача в обох випадках і з одного і того ж боржника стягується один і той самий борг, Закон, змістом якого є визначення пріоритетності задоволення вимог різних обтяжувачів, не може діяти в даному випадку, адже неможливо стверджувати, що ДПІ має пріоритет над собою.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 38081782, прийняту 1 червня 2013 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Вакулою І.А., в частині накладення арешту на майно, яке перебуває в податковій заставі згідно акту опису майна № 10/19-027 від 14 січня 2013 р., скасувати.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова у повному обсязі складена
14 червня 2013 р.
Суддя А. О. Мороз