"09" жовтня 2015 р.Справа № 916/3353/15
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Волкова Р.В.,
при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" (м. Іллічівськ);
до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" (м.Іллічівськ)
про стягнення 1455,50грн.
За участю:
представника позивача: ОСОБА_2 (за довіреністю);
представник відповідача: ОСОБА_3 (за довіреністю);
Позивач, Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт" м. Іллічівськ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" м. Іллічівськ про стягнення 172,11 грн. 3% річних та 1283,9 грн. інфляційних.
В обґрунтування своїх вимог посилається на виставлення відповідачу рахунку № Пр/22 552 від 07.11.2014 на оплату товару на суму 67546,93 грн., отримання відповідачем товару за видатковою накладною № 22 552 від 07.11.2014 р., здійснення відповідачем оплати лише 16.12.2014 р. Вважає, що відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного Кодексу України у відповідача виник обов'язок оплатити товар протягом 7-ми днів від дня пред'явлення вимоги, якою позивач вважає рахунок. За прострочку платежу з 15.11.2014 р. по 15.12.2014 р. нарахував 172,11 грн. 3% річних та 1283,39 грн. інфляційних.
Відповідач вимоги позивача не визнав, посилаючись на недосягнення згоди сторін стосовно всіх істотних умов для правочинів такого виду, відсутність погодженої ціни, предмету та строку дії договору, вказує що рахунок-фактура не є первинним документом, відсутність у відповідача підстав сплатити отриманий товар у 7-ми денний строк, безпідставність посилань позивача з цього приводу на рахунок та видаткову накладну, та на інші вказані у відзиві на позовну заяву обставини.
Розглянувши матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Позивач згідно з видатковою накладною № 22 552 від 07.11.2014 р. передав відповідачу товар на суму 67546,93 грн. Накладна містить підписи та печатки сторін, факт передачі товару відповідачем не заперечується. Позивачем також до матеріалів справи надана довіреність відповідача № 297 від 07.11.2014 р. на отримання від позивача цінностей за рахунком фактурою № Пр/22 552.
Отриманий товар був повністю оплачений відповідачем платіжним дорученням № ЦБ000020174 від 16.12.2014 р.
Відповідно до п.1 ст.202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пункт 1 ст.205 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Пункт 2 цієї ж статті визначає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Позивач передав відповідачу певний товар, відповідач товар отримав його без заперечень та сплатив в подальшому повну вартість. Вказані обставини свідчать про виникнення між сторонами правовідносин, притаманних для договору поставки.
Так, згідно зі ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 Цивільного Кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як ст.655, так і ст.712 Цивільного Кодексу України передбачають виникнення у відповідача обов'язку оплатити отриманий товар.
Наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару . Згідно пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які у певних умовах ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України.
Виходячи з вказаних правових норм, визначення строку щодо обов'язку відповідача оплатити товар ґрунтується навіть не на вимозі в порядку ч.2 ст.530 Цивільного Кодексу України, а пов'язано з самим фактом та моментом отримання товару.
За вказаних обставин, суд вважає безпідставними твердження відповідача про ненастання строку виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про обґрунтованість та законність вимог про стягнення з відповідача 172,11 грн. 3% річних та 1283,39 грн. інфляційних за період з 15.11.2014 р. по 15.12.2014 р..
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального Кодексу України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.202,205,526,655,692,712 Цивільного Кодексу України, ст.ст.33,36,43,49,82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" м. Іллічівськ до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" м. Іллічівськ про стягнення 172,11 грн. 3% річних та 1283,39 грн. інфляційних - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" м. Іллічівськ (68000, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Транспортна, буд.20/1, код 21001601) на користь Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" м. Іллічівськ (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Праці,6, код 01125672) 172/сто сімдесят два/грн. 11 коп. 3% річних, 1283/одна тисяча двісті вісімдесят три/ грн. 39 коп. інфляційних, 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 09.10.2015 року.
Повний текст рішення складено 15 жовтня 2015 р.
Суддя Р.В. Волков