ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про повернення позовної заяви
12.10.2015Справа № 910/26602/15
Суддя Ломака В.С., розглянувши позовну заяву Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»
про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів.
Подана Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 позовна заява про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів не відповідає вимогам розділу VIII Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає поверненню з посиланням на ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Згідно з ч. 1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява підписується повноваженою посадовою особою позивача або його представником.
Частиною 5 статті 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.
Досліджуючи зміст позовної заяви, судом встановлено, що на п'ятому аркуші означеної позовної заяви міститься лише підпис особи, яка її підписала, без зазначення прізвища, ім'я та по-батькові означеної особи, що позбавляє суд дійти однозначного висновку, що позовна заява підписана особою, яка має право її підписувати.
При цьому, до позовної заяви не додано оформленої у порядку, встановленому чинним законодавством України, довіреності на представництво інтересів позивача в суді, як і відсутнє посилання на таку довіреність у тексті позовної заяви.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, зокрема необхідністю сплати судового збору, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого ст. 55 Конституції України.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно зі ст. 1 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим законом, і включається до складу судових витрат.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.
При цьому, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, від 14.05.1981 N R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України, що має беззаперечно виконуватись сторонами в разі необхідності реалізації цього права.
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, щодо сплати судового збору.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, а за поданні позовної заяви немайнового характеру - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з абзацом 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» з 1 січня 2015 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1 218 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлені вимоги про:
- зобов'язання відповідача здійснити платіжну операцію до Державного бюджету за платіжними дорученнями № 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30;
- зобов'язання відповідача вчиняти всі види операцій за рахунком № НОМЕР_1 відповідно до умов договору та вимог законодавства;
- зобов'язання відповідача при отриманні необхідної заяви закрити поточний рахунок № НОМЕР_1 і повернути залишок коштів;
- стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 1 200, 00 грн.;
- стягнення з відповідача грошової компенсації завданої моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.;
- стягнення з відповідача пені у сумі 6 270, 00 грн.;
- стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 940, 00 грн.
Таким чином, позивачем заявлено:
- майнову вимогу про зобов'язання відповідача здійснити платіжну операцію до Державного бюджету за платіжними дорученнями № 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30;
- немайнову вимогу про зобов'язання відповідача вчиняти всі види операцій за рахунком № НОМЕР_1 відповідно до умов договору та вимог законодавства;
- немайнову вимогу про зобов'язання відповідача при отриманні необхідної заяви закрити поточний рахунок № НОМЕР_1 і повернути залишок коштів;
- майнову вимогу про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 1 200, 00 грн.;
- майнову вимогу про стягнення з відповідача грошової компенсації завданої моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.;
- майнову вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 6 270, 00 грн.;
- майнову вимогу про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 940, 00 грн.
Так, з аналізу норм чинного в Україні законодавства та положень доктрини юридичної науки вбачається, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.
Натомість, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
З аналогічних підстав може заявлятись позов про визнання відсутності прав у особи або визнання особи такою, що втратила право.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.
Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Враховуючи те, що на підставі положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про банки та банківську діяльність" між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору № 15/155248 від 07.04.2011 р. на розрахунково-касове обслуговування, які носять майново-грошовий характер, а відтак в даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, від 01.04.2015 р. у справі № 910/9231/14 .
З урахуванням зазначеного, вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити платіжні операції до Державного бюджету України за платіжними дорученнями № 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30 є майновою вимогою, яка впливає на склад майна позивача, оскільки породжує підстави для змін його майнового стану.
Означеної правової позиції стосовно того, що заявлена позивачем вимога є вимогою саме майнового характеру, дотримується і Вищий господарський суд у постанові від 31.03.2015 р. у справі № 908/5141/14.
Таким чином, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 218, 00 грн. за п'ять позовних вимог майнового характеру, та 2 436, 00 грн. (1 218, 00 грн. х 2) за двома позовними вимогами немайнового характеру.
Проте, всупереч вищезазначених вимог чинного законодавства позивач до позовної заяви не додав жодних доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду порушено приписи п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
На стадії прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі суд має бути впевненим у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.
Оскільки судом встановлено ненадання позивачем доказів сплати судового збору за подання даного позову у встановленому порядку та розмірі, позовна заява підлягає поверненню позивачу без розгляду з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.
Крім того, приписами ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною другою статті 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі, або в належним чином засвідченій копії.
В силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
При цьому, згідно з п. 59 Правил надання послуг поштового зв'язку, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення.
Відповідно до п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
Таким чином, опис вкладення - це документ, який складається під час відправлення кореспонденції, а наявність на описі вкладення календарного штемпеля поштового відділення з номером поштового відправлення є доказами відправлення такого листа.
За таких обставин, належним доказом відправлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) надані в оригіналі, або належним чином засвідченій копії.
У постанові від 30.12.2014 р. у справі № 910/20291/14 Вищий господарський суд України також зазначив, що належним доказом надсилання відповідачу копії позовної заяви з додатками є опис вкладення у лист та квитанція поштового відділення, яка підтверджує прийняття листа на надіслання його за відповідною адресою.
Відповідно до відомостей інформаційного ресурсу https://usr.minjust.gov.ua юридичною адресою відповідача є: 04050, місто Київ, вулиця Артема, будинок 60 (код ЄДРПОУ 09807856).
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем в якості доказу відправлення відповідачу копій позовної заяви та доданих до неї документів подано лише незасвідчені належним чином копії фіскальних чеків № 6685 від 08.10.2015 р. та № 6684 від 08.10.2015 р. без опису вкладення в поштовий конверт, який в сукупності з фіскальним чеком є належними доказами відправлення відповідачу копій позовної заяви разом з доданими до неї документами.
Зазначене є порушенням норм Господарського процесуального кодексу України, та не дає можливості суду встановити дійсний зміст направлених відповідачу документів.
Дані обставини є суттєвими, оскільки нормами ст. 59 Господарського процесуального кодексу України передбачено право відповідача після одержання ухвали про порушення провадження у справі надіслати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач позбавляється можливості підготувати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, з урахуванням усіх обставин, на які посилається позивач та поданих ним доказів.
В силу п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Також, суд звертає увагу позивача на те, що при повторному зверненні з позовною заявою до суду, копії всіх документів, що додані до позовної заяви мають бути завірені належним чином відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації» (затверджена Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. № 55), яким визначено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «згідно з оригіналом», назви, посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту підпис.
Тоді як, відповідно до п. 3.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПУ щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України. Такі ж наслідки настають, в разі коли в позовній заяві відсутні відомості про прізвище та посаду керівника юридичної особи або до позовної заяви не додано належні документи на підтвердження повноважень особи, що підписала цю заяву як представник позивача в господарському суді (частини третя - шоста статті 28 ГПК), і на ці документи немає посилання в заяві.
Враховуючи вищевикладене та керуючись п. п. 1, 4, 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
Позовну заяву повернути без розгляду.
Звернути увагу позивача, що після усунення недоліків, які стали підставою повернення позовної заяви без розгляду, він може повторно звернутися до господарського суду міста Києва з позовом.
Суддя В.С. Ломака