13 жовтня 2015 року м. Київ К/800/65901/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
на постановуСумського окружного адміністративного суду від 15.08.2014
та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014
у справі № 818/8738/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтозапчастина»
доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтозапчастина» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001182202 від 15.11.2013.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального права.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні придбання та реалізації продукції, яка в подальшому була реалізована на експорт за період липень-грудень 2012 та січень-серпень 2013, за результатами якої складено акт №1562/2203/30175077/157 від 01.11.2013;
- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 943 634 грн.;
- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001182203 від 15.11.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 415 451 грн. (з яких: 943 634 грн. - основний платіж та 471 817 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Збільшення спірної суми грошового зобов'язання відповідач обґрунтовує тим, що операції платника податку з придбання товарів у постачальників ТОВ «Сумитекстильторг», ТОВ «Сєбо Плюс», ТОВ «Намтар», які в подальшому були реалізовані позивачем на експорт по договорам комісії з ПП «Суми-Руно», мають збитковий характер, а тому не спрямовані на отримання доходу та не пов'язані з господарською діяльністю.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем первинні документи відображають фактичне здійснення спірних господарських операції, а доводи відповідача про те, що продаж товару на експорт за ціною, нижчою ціни придбання, за відсутності об'єктивних причин такого продажу, свідчить про намір платника податків на отримання податкової вигоди лише за рахунок зменшення податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість та отримання права на бюджетне відшкодування, є необґрунтованими.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Досліджуючи правомірність формування позивачем спірних сум податкового обліку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами, в тому числі первинними документами, підтверджено факт здійснення спірних операцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, вони призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності спірних господарських операцій.
Також, судом першої інстанції встановлено, що обставини реальності здійснення господарських операцій позивача з придбання товарів ТОВ «Сумитекстильторг», ТОВ «Сєбо Плюс», ТОВ «Намтар», які в подальшому були реалізовані позивачем на експорт за договорами комісії з ПП «Суми-Руно», відповідачем не заперечуються.
Відповідно до пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом п.п.139.1.6 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновку відповідача про продаж позивачем товару на експорт за ціною, меншою за його собівартість, оскільки контролюючим органом помилково включено податок на додану вартість до складу собівартості придбаного товару.
Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними доводи відповідача про те, що збитковість спірних операцій позивача з продажу товарів є свідченням направлення таких операцій на зменшення податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету, оскільки статтею 195 Податкового кодексу України визначено, що операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою, тобто, законодавством визначено, що при реалізації товару на експорт податок на додану вартість до бюджету не сплачується.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що за встановлених обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень в частині, що оскаржена відповідачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області і залишити без задоволення.
2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний