07 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/42515/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської обласної Державної податкової служби
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року
у справі № 2а-4079/11/1470
за позовом Публічного акціонерного товариства «ВОЗКО»
до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області
за участю Прокуратури Миколаївської області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Публічне акціонерне товариство «ВОЗКО», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ВОЗКО», (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000072301 від 19 квітня 2011 року.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року позов був задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вознесенської ОПДІ у Миколаївській області від 19 квітня 2011 року № 0000072301 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1054736,00 грн. Присуджено на користь ПАТ «ВОЗКО» судові витрати у розмірі 3,39 грн. з Державного бюджету України.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року було залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ в м. Суми, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Вознесенська ОДПІ у Миколаївській області провела позапланову виїзну перевірку ЗАТ «ВОЗКО» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 871/23/00310781 від 18 квітня 2011 року.
За висновками акту перевірки позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену до відшкодування суму податку на додану вартість на 186,00 грн. по декларації за січень 2011 року; вимоги статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216 Цивільного кодексу України, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість на 1054922,00 грн. по декларації за січень 2011 року.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до податкового кредиту грудня 2010 року податок на додану вартість, сплачений у складі вартості товару, придбаного у ТОВ «Українська шкіро переробна компанія» (згідно договору 11 січня 2010 року № 1/10В), ТОВ «Маштехімпорт» (згідно договору поставки від 17 листопада 2009 року № 2/1755), оскільки в ході відпрацювання ланцюга: податкова яма - транзитер - вигодонабувач на виконання розпорядження ДПА України від 24 травня 2011 року № 48-р «Про відпрацювання підприємтсв» було встановлено, що: згідно акту перевірки від 15 квітня 2011 року № 870/23/309999967 встановлено нікчемність угод між ТОВ «Українська шкіропереробна компанія» та ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод», а згідно акту перевірки від 07 квітня 2011 року № 792/23/30999967 встановлено нікчемність угод між зазначеним ТОВ «Українська шкіропереробна компанія» та приватним підприємцем ОСОБА_1, в результаті чого у ТОВ «Українська шкіропереробна компанія» відсутні підстави для виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість з придбання товарно-матеріальних цінностей, а тому податкові зобов'язання, задекларовані ТОВ «Українська шкіропереробна компанія» у зв'язку з подальшою реалізацією товарно-матеріальних цінностей позивачу по нікчемним правочинам, є недійсними. Також, в акті перевірки було встановлено, що згідно акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 18 березня 2011 року № 15538/23-513 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Маштехімпорт» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, що перебувала у взаємовідносинах з ТОВ «Шипремсервіс» у період - грудень 2010 року» встановлено нікчемність угод по реалізації товарів (послуг) вказаним суб'єктом господарювання за період, який перевірявся. Вказані обставини слугували підставою для висновку органу державної податкової служби про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Українська шкіро переробна компанія» і ТОВ «Маштехімпорт», не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Крім іншого, у акті перевірки було вказано, що у грудні 2010 року позивач двічі включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 186,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 186,00 грн.
19 квітня 2011 року Вознесенська ОДПІ у Миколаївській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000072301, яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України зменшила ЗАТ «ВОЗКО» суму бюджетного відшкодування (у тому числі в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за січень 2011 року на 1054922,00 грн.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2011 року на 1054736,00 грн. є безпідставним, оскільки позивач правомірно включив до складу податкового кредиту грудня 2010 року податок на додану вартість у зазначеній сумів, факт сплати якого (у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) підтверджений належним чином оформленими платіжними дорученнями. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем визнав порушення в частині завищення заявленої ним до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість у розмірі 186,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
За приписами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податків права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, із фактичною поставкою товарів (робіт, послуг), у ціні яких цей податок сплачений.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з придбання позивачем у ТОВ «Українська шкіропереробна компанія» (згідно договору 11 січня 2010 року № 1/10В) та у ТОВ «Маштехімпорт» (згідно договору поставки від 17 листопада 2009 року № 2/1755) товарно-матеріальних цінностей мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, сертифікатами якості (арк. справи 49-75, 115-120, 123-197).
Також, суди обґрунтовано виходили з того, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, вироків суду, постановлених у кримінальних справах, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або його контрагентами (ТОВ «Українська шкіропереробна компанія» та ТОВ «Маштехімпорт») податковим органом в процесі розгляду справи судам першої та апеляційної інстанції надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для скасування.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Вознесенської ОДПІ Миколаївської обласної Державної податкової служби підлягає залишенню без задоволення, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської обласної Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ А.М. Лосєв
_____________________ Т.М. Шипуліна