08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/1092/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючої судді - Васильченко Н.В.,
суддів: Калашнікової О. В., Леонтович К.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Великолепетинського районного суду Херсонської області від 6 серпня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі №649/1225/13-а за позовом ОСОБА_1 до Великолепетиської селищної ради Херсонської області про скасування рішення, -
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Великолепетиської селищної ради, в якому просив визнати дії протиправними та скасувати рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням сорокової сесії Великолепетиської селищної ради VI скликання від 29 листопада 2013 року № 808 затверджено акти комісії по встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2 від 28 листопада 2013 року. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення від 29 листопада 2013 року № 808 відповідач обґрунтовує його прийняття повноваженнями згідно статей 12, 33, 40, 103, 106, 107, 118, 121, 125, 126, 158, 159, 160, 161 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-111 та п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.
Між ОСОБА_2 та позивачем має місце спір про межі використовуваних земельних ділянок по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 Згідно ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Таким чином, відповідач як орган місцевого самоврядування, відповідно до наданих повноважень, повинен був вирішити земельний спір між нею та ОСОБА_2 у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України з дотриманням змісту добросусідства, визначеного у ст. 103 Земельного кодексу України.
Відповідач не звернув увагу на фактичну межу, яка раніше склалася, на незручності, які не дозволять їй обслуговувати конструктивні елементи житлового будинку зі сторони ОСОБА_2, а також те, що землекористувачі сусідніх земельних ділянок зобов'язані використовувати їх за цільовим призначенням та організовувати раціональне використання об'єктів на своїх земельних ділянках. Відповідач розглянув питання щодо затвердження актів комісії по встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2 від 28 листопада 2013 року. Акти складено комісією Великолепетиської селищної ради «По встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2. Комісія має назву - «Комісія Великолепетиської селищної ради «По встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2», при цьому, у акті не вказано рішення Великолепетиської селищної ради, яким затверджено її склад та відповідне положення про комісію. Таким чином, відповідач без відповідного рішення сесії селищної ради сформував та направив комісію Великолепетиської селищної ради «По встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2» для вирішення земельного спору.
Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки розроблено виключно на основі «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2.» При цьому, комісія склала акт з порушенням безстороннього (неупередженого) розгляду всіх фактичних обставин спору; не добросовісно; не розсудливо; з порушенням принципу рівності перед законом, не запобігаючи всім формам дискримінації; з порушенням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів як її так і відповідача.
Постановою Великолепетинського районного суду Херсонської області від 06 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням селищного голови від 22.11.2013 року за № 209 «Про склад та роботу комісії по встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2» створено комісію для обстеження меж вказаних земельних ділянок та складання відповідного акту, для затвердження на сесії селищної ради. Актом комісії Великолепетиської селищної ради «По встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2» від 28.11.2013 року підтверджується, що: у ОСОБА_1 відсутні документи, що підтверджують право власності, чи право користування земельною ділянкою; межі земельної ділянки вказані в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 визначені згідно положень Земельного кодексу України - по фактичному землекористуванню, що також підтверджується аерофотозйомкою; доказом фактичного землекористування ОСОБА_2 з боку земельної ділянки ОСОБА_1 є наявність залишків фундаменту сараю ОСОБА_2, який йому належав раніше і був знесений; будинок ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) побудований з порушенням вимог, встановлених будівельним паспортом, а саме відстань від межі до суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 (АДРЕСА_3) згідно будівельного паспорту повинна становити 2 м., а будинок ОСОБА_1 побудований фактично на відстані від межі 0,70 м.
Рішенням сорокової сесії Великолепетиської селищної ради VI скликання «Про затвердження актів по узгодженню меж земельних ділянок» від 29 листопада 2013 року № 808 затверджено акти комісії по встановленню меж земельних ділянок № 23 та АДРЕСА_2 від 28 листопада 2013 року, встановлено межу земельної ділянки ОСОБА_2 між суміжною земельною ділянкою ОСОБА_1 Згідно додатку № 1 до цього акту, встановлено межу земельної ділянки ОСОБА_3 між суміжною земельною ділянкою ОСОБА_1, затверджено межу між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3, а також затверджено межу між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що характерною ознакою земельної ділянки як об'єкта земельних правовідносин є наявність чітко визначених та закріплених у натурі (на місцевості) меж. Межа земельної ділянки - це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України починати використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, і встановлення її меж у натурі (на місцевості) забороняється. Правовстановлюючим документом відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, зокрема, є державний акт на право власності на земельну ділянку, договір оренди земельної ділянки.
У ст. 107 Земельного кодексу України визначено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що фактичне землекористування не породжує у позивачки права на земельну ділянку і не є тотожним поняттю законного землекористування. Посилання позивача на тривале фактичне землекористування, не є підтвердженням правомірності вимог за вказаним позовом. Крім того у ОСОБА_1 відсутні документи, що підтверджують право власності, чи право користування земельною ділянкою, межі земельної ділянки вказані в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 визначені згідно положень Земельного кодексу України по фактичному землекористуванню, що зазначено у акті по встановленню меж та у оскаржуваному рішенні.
Тобто зі змісту судових рішень, які ґрунтуються на зібраних по справі доказах вбачається, що між сторонами існує спір про право.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно - правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі про встановлення меж земельної ділянки є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
Згідно п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правомірності рішення суб'єкта владних повноважень стосовно затвердження актів комісії по встановленню меж земельних ділянок, може бути розглянуто за правилами КАС.
Колегія суддів дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про затвердження актів комісії по встановленню меж земельних ділянок подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Відповідно ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.,
Згідно ч.1 ст.228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Великолепетинського районного суду Херсонської області від 6 серпня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі №649/1225/13-а скасувати та закрити провадження в адміністративній справі.
Роз'яснити позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
Суддя Н.В. Васильченко