28 вересня 2015 року м. Київ К/9991/38970/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012
у справі №2а-15855/11/2670
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення - рішення , -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове рішення-повідомлення №0002111704 від 07.10.2011, прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку суб'єкта господарювання фізичної особи з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Торгсервіспостач» за вересень-грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 8926/17-4-2990907394 від 10.08.2011.
Дані порушення, на думку податкового органу, відбулися внаслідок того, що у контрагента позивача ТОВ «Торгсервіспостач» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов?язання, зокрема, у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. У зв?язку з чим під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач» має ознаки нікчемності і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з їх недійсністю.
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.2.6. п.7.2., пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 175052,00 грн.
На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002111704 від 07.10.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 175052,00 грн. за основним платежем та 43763,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач» було укладено договір купівлі-продажу від 23.08.2010 №2308-1, на виконання якого позивач отримав товар, а ТОВ «Торгсервіспостач» були виписані податкові накладні №432/2 від 01.09.2010, №661 від 01.10.2010., №810 від 01.11.2010 та №1260 від 01.12.2010. Оплата товару проведена позивачем в повному обсязі шляхом безготівкових розрахунків.
Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище зазначеним контрагентом, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платник податків, у тому числі був платником податку на додану вартість.
Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.
Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.
Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.
Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.?
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Господарські операції позивача з ТОВ «Торгсервіспостач» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності суб'єкта господарювання при здійсненні вказаних операцій.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун