"08" жовтня 2015 р. м. Київ К/9991/31281/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,
при секретарі судового засідання Брую О.Д.,
за участю представників позивача Гайдара С.А., Пророченко В.В., представника відповідача Сірика Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 по справі № 2а-12937/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі"
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції
від 02.09.2011 №0000722305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 188 443,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 47 111,00 грн.;
від 02.09.2011 №0000082341, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 123 185,48 грн. за перевищення ліміту залишку готівки в касі;
від 02.09.2011 №0000732305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на 43 244,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 10 811,00 грн. та яке (податкове повідомлення - рішення) позивач просить скасувати в частині, а саме за основним платежем на суму 32 660,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8 165,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано в повному обсязі.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою для прийняття державним податковим органом оскаржуваних податкових - повідомлень стали висновки планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариства, викладені у акті від 12.08.2011, про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та перевищення ліміту залишку готівки в касі.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення - рішення від 02.09.2011 №0000722305, №0000732305, №0000082341, суд апеляційної інстанції, з урахуванням обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, виходив з того, що при визначенні платнику податку податкових зобов'язань за певний період контролюючий орган зобов'язаний врахувати не тільки факти заниження податкових зобов'язань, а й випадки їх завищення, що відповідачем під час перевірки зроблено не було, а позивач мав право на коригування валових доходів на суму доходів, неврахованих в попередніх періодах, а отже донараховане державним податковим органом податкове зобов'язання з податку на прибуток є протиправним. Стосовно донарахованих податкових зобов'язань з ПДВ суд зазначив, що висновки державного податкового органу про відсутність у Товариства права на податковий кредит є також безпідставними, оскільки такі висновки зроблені лише з посиланням на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та без врахування наявної податкової накладної та реєстру податкових накладних. Також суд дійшов висновку і про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за перевищення ліміту залишку готівки в касі, оскільки оригінал видаткового касового ордеру містить усі необхідні реквізити, зокрема, і підпис одержувача коштів.
Так, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.
Відповідно до наведеного та з урахуванням встановленої судами обставини, що на момент здійснення перевірки податковим органом у платника податку була наявна належно оформлена податкова накладна від 08.10.2009 №732, що не заперечувалось контролюючим органом, а також враховуючи, що будь - яке автоматизоване співставлення не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення податкових зобов'язань, а тому добуті таким чином докази не можуть визнаватись належними, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про безпідставність визначення позивачеві податкового зобов'язання зі сплати ПДВ.
Проте суд зазначає, що позивачем заявлено позовну вимогу про скасування податкового повідомлення - рішення від 02.09.2011 №0000732305 в частині збільшення суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 40 825,00 грн. (за основним платежем на суму 32 660,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8 165,00 грн.), але судом апеляційної інстанції вказаного враховано не було та скасовано зазначене податкове повідомлення - рішення в повному обсязі (54 055,00 грн.), хоча фактично судом було досліджено правомірність донарахування зобов'язання лише в заявленій позивачем сумі.
Також, вирішуючи спір в частині висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток, суди виходили лише з обставин, що були встановлені актом перевірки, зокрема повноти декларування позивачем валових доходів і витрат, та фактично залишивши поза увагою, що предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість формування позивачем валових доходів та витрат, оскільки наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Так, за змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.
Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.
З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами, а наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків. Правова ж підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.
В процесі судового розгляду суди попередніх інстанцій не дослідили та належним чином не встановили фактичні обставини справи, а саме, що господарські операції, які і є підставою для формування позивачем валових витрат, фактично відбулись та здійснювались саме для і в межах провадження господарської діяльності позивача та чи підтверджені такі операції належно оформленими первинними документами
Отже, встановлення факту здійснення господарської операції, передує встановлення всіх обставин, яким належить давати оцінку у цій справі з урахуванням усіх доказів у їх сукупності.
Крім того, висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за перевищення ліміту залишку готівки в касі, у зв'язку з тим, що видатковий касовий ордер не містить всіх необхідних реквізитів, зокрема підпису одержувача коштів, колегія суддів також вважає передчасним з огляду на те, що судом в порушення вимог частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не було з'ясовано, які є докази на підтвердження зазначеного факту, не вжито заходів для витребування належних доказів та їх дослідження, зокрема, судом не були допитані свідки - посадові особи контролюючого органу, що здійснювали перевірку, не містять матеріали справи і доказів відмови посадових осіб позивача від завірення копії видаткового касового ордеру, судом не враховано також і того, що акт перевірки є носієм доказової бази про виявлені порушення вимог законодавства.
Зазначене свідчить про порушення судами вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Згідно положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суть оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, в суді вищої ланки (апеляційному суді) полягає у перевірці цим судом їх законності й обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи, з можливістю дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Отже, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечують їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі.
Ухилення судом від перевірки та надання правової оцінки обставинам, які входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятого у справі судового рішення з направленням останньої на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для усунення вказаних недоліків.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і які правові норми належить застосувати до вказаних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 по справі № 2а-12937/11/2670 скасувати, а матеріали справи направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала (постанова) набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.Я. Олендер
А.О. Рибченко