05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/59431/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
за участю секретаря Ковтун О.С.
представника позивача Мезінова О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (правонаступник Окружної Державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби)
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.07.2013
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013
у справі № 814/2276/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»
до Окружної Державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві
про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.05.2013 №0000222320,стягнення коштів , -
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.07.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000222320 від 15.05.2013. стягнуто з Державного бюджету України через ГУ Державної казначейської служби України у м.Києві на користь позивача суму податку на додану вартість, що належить відшкодуванню у розмірі 51981777,00 грн.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування від?ємного значення різниці між сумою податкового зобов?язання та сумою податкового кредиту та декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за січень 2013 року, за результатами якої складено акт № 407/40-40/923-20/33133003 від 19.04.2013.
За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у декларації за січень 2013 року на 51981777,00 грн., з тих підстав, що в наданих до перевірки платіжних дорученнях на перерахування коштів постачальникам товарів/послуг у попередніх до січня та в січні 2013 року періодах відсутня інформація щодо податкових накладних та вантажних митних декларацій, по яким сплачено ПДВ.
На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 №0000222320, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2013 року на 51981777 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 25990888,5 грн.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Відповідально до п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 цієї статті передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.
Пунктом 200.7 ст. 200 ПК України встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Пункт 200.8 ст. 200 ПК України визначає перелік документів які необхідно надати до заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається митним органом органу державної податкової служби в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що жодних порушень, щодо обчислення позивачем сум податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сум податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, податковим органом під час перевірки не виявлено.
Наявність у позивача від?ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, відповідно до п.200.4 ст.200 ПК України, давало позивачу право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
При цьому судами попередніх інстанцій правильно відхилено доводи податкового органу про не підтвердження позивачем сплати постачальникам товарів (робіт, послуг) податку на додану вартість в ціні придбання, з огляду на відсутність в наданих платіжних дорученнях інформації щодо податкових накладних та вантажних митних декларацій по яким сплачено податок на додану вартість. Положення п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976, якою врегульовано порядок заповнення реквізиту платіжного доручення «Призначення платежу» не містять такої вимоги, у той час як позивачем в платіжних дорученнях зазначалась інформація про платіж з посиланням на договір за яким здійснювалось перерахування коштів.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 - без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун