08 жовтня 2015 року м. Київ К/800/34524/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М.., Швеця В.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Міністерства фінансів України (далі - Мінфін), Головного управління Державного казначейства України, апеляційного суду Тернопільської області про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену заробітну плату,
У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зобов'язати Мінфін списати і перерахувати на рахунок ДСА України для виплати позивачу коштів у сумі 185932,63 грн.; зобов'язати ДСА України перерахувати на рахунок апеляційного суду Тернопільської області для виплати позивачу коштів у вказаній сумі; зобов'язати апеляційний суд Тернопільської області нарахувати і виплатити позивачу кошти в сумі 185932,63 грн. недоплаченої заробітної плати.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 1 листопада 2010 року позов задоволено.
Зобов'язано Мінфін виділити і списати кошти на рахунок Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України в сумі 185932,63 грн. для виплати позивачу недоплаченої заробітної плати.
Зобов'язано ДСА України перерахувати на рахунок апеляційного суду Тернопільської області кошти в сумі 185932,63 грн. недоплаченої заробітної плати на рахунок Державного казначейства України для виплати позивачу недоплаченої заробітної плати.
Зобов'язано апеляційний суд Тернопільської області виплатити позивачу ОСОБА_4 кошти в сумі 185932,63 грн. недоплаченої заробітної плати, провівши утримання прибуткового податку і інших обов'язкових платежів.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2013 року вказану постанову суду першої інстанції скасовано і в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цього суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є суддею апеляційного суду Тернопільської області.
Позивач звернувся з позовом до суду з приводу недоплати відповідачами заробітної плати упродовж 2005-2010 років.
Правова позиція суду апеляційної інстанції в цій справі щодо підстав відмови у задоволенні позову є правильною з огляду на таке.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, а згідно частини першої статті 126 Конституції України Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів. Збереження існуючого статусу суддів, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності суддів.
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України «Про статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Згідно ст. 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частина четверта зазначеної правової норми встановлювала розміри щомісячної надбавки за вислугу років, яка підлягала виплаті суддям.
Розміри посадових окладів, премій встановлювались Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначались указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ, здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом, а також беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату їх праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.
Згідно з ч2 2 ст2 8 Закону України «Про оплату праці» умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог вказаного Закону 30 червня 2005 року і 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв дві постанови: постанову №514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» (далі - Постанова № 514), згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та постанову №865 «Про оплату праці суддів» (далі - Постанова №865), якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів (додатки №№2 - 6).
Постанова №865 повинна була набрати чинності з 1 січня 2006 року, однак постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» ( далі - Постанова №1243) було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.
Іншою постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865» (далі - Постанова №1310) внесені зміни до Постанови №865, зокрема, доповнено її пунктом 41, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені Постановою №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Тобто, такі зміни були внесені до Постанови №865 ще до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 1 вересня 2005 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними: Постанову №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 Постанови №1310 та пункт 4-1 Постанови №865.
Однак постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано та відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування вказаних постанов Кабінету Міністрів України.
Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За правилами частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
З огляду на викладене, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року була обов'язковою до виконання з дня набрання нею законної сили, яким є 19 серпня 2009 року, до дня її скасування постановою Вищого адміністративного суду України, яким є 13 квітня 2011 року.
У справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень ч. 11 ст. 171 КАС України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто, згідно до зазначеної правової норми нормативно-правовий акт втрачає чинність лише у разі наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.
У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року визнано незаконними: Постанову №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 Постанови №1310 та пункт 4-1 Постанови №865. Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення. Додаткова постанова у зазначеній справі судом також не приймалась.
Оскільки вказані положення постанов Уряду України хоча і були визнані у судовому порядку незаконними, але нечинними не визнавалися, а тому підлягали виконанню.
Враховуючи усі обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові з огляду на те, що відповідачі діяли в межах наданої компетенції згідно вимог законодавства і не порушували права та законні інтереси позивача.
Доводи касаційної скарги зроблених цим судом висновків не спростовують, а тому підстав для скасування чи зміни оскарженого судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
М.М. Олексієнко
В.В. Швець