06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/65903/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Вербицької О.В.
суддів: Маринчак Н.Є.
Цвіркуна Ю.І.
за участю секретаря: Іванова Д.О.
представників:
позивача: Матвєєвої В.С.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2014 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року
у справі № 820/13593/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочний світ»
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочний світ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Молочний світ») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2014 року адміністративний позов задоволено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Молочний світ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 06.11.2013 року № 763/20-34-22-01-05/31672390.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з не підтвердженням відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами собівартості виробленої продукції; пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо заниження податку на прибуток в сумі 138 940,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок віднесення до складу податкового кредиту 93 270,00 грн.; пункту 2.8 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637.
На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: від 19.12.2013 року № 0001432201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 333 303,00 грн., штрафними санкціями 1 грн.; № 0001442201, яким ТОВ «Молочний світ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 93 720,00 грн. та штрафними санкціями - 19 168,75 грн.; № 0001452201, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 773 067,46 грн.
За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення контролюючими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу щодо податкового повідомлення-рішення від 19.12.2013 року № 001432201 , з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Молочний світ» та ФОП Метеліною А.І. (виконавець), ФОП Бахарєвим О.В. (виконавець) укладено договори від 31.12.2009 року, від 01.04.2010 року № 2 про надання послуг по організації і збору молока, за умовавами вказаних договорів виконавець зобов'язувався надавати послуги по організації і збору молока сирого та супроводження його до пункту приймання, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги.
Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи подорожніми листами, табелями робочого часу водіїв, документами на списанням поливно-мастильних матеріалів, тощо.
Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.
Оцінюючи обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.12.2013 року № 0001442201, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.1 пункту 139.1 передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Молочний світ» (покупець) та ФОП Коломієць Т.В. (постачальник) укладено договір від 24.11.2011 року № 8, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити молочну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити певну грошову суму.
Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «Лакрус НМ» (постачальник) укладено договір поставки товару від 01.03.2011 року № 3, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, покупець оплатити та прийняти продукцію в кількості, асортименті та за договірними цінами.
Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученями, тощо.
Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказані контрагенти на час спірних правовідносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами.
Аналізуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 19.12.2013 року № 0001452201, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, 10.12.2010 року позивачем отримано з банку та оприбутковано до каси підприємства, на підставі прибуткового касового ордеру від 10.12.2010 року № 54, грошові кошти у сумі 380 000,00 грн., які в подальшому видані з каси підприємства згідно видаткового касового ордеру від 10.12.2010 року № 60 для відшкодування витрат з придбання молока, що підтверджується звітом про використання коштів, наданих на відрядження.
Крім того, 23.06.2011 року позивачем отримано з банку та оприбутковано до каси підприємства відповідно до прибуткового касового ордеру від 23.06.2011 року № 16 грошові кошти у сумі 6 533,73 грн., які спрямовані на видачу авансу співробітникам товариства за червень 2011 року, що підтверджується відомістю на виплату грошей.
Відповідно до пункту 2.8 глави 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку готівку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.
Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Крім того, слід зазначити, що штраф, визначений наведеною статтею, за своєю природою являється адміністративно-господарською санкцією, в зв'язку з чим такий штраф може бути застосований в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до частини першої статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, щодо відсутності правових підстав для застосування штрафу до позивача, у зв'язку з чим, спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.
За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2014 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2014 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Н.Є. Маринчак
Ю.І. Цвіркун