21 вересня 2015 року м. Київ К/800/39304/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року
у справі №816/1631/13-а
за позовом Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Холдинг»,
за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Полтавського ГРУ Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк»,
та Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»
та Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»
про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків,
Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Полтавської області Державної податкової служби (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Холдинг» (далі - відповідач) про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради та перебуває на обліку як платник податків у Кременчуцькій ОДПІ.
За даними контролюючого органу у відповідача наявний податковий борг з податку на прибуток у розмірі 1 559 059,75 грн., який добровільно відповідачем не погашений.
З метою погашення податкового боргу позивачем, відповідно до приписів статті 59 Податкового кодексу України, 03 вересня 2012 року сформовано податкову вимогу №758/462, яка вручена відповідачу 12 вересня 2012 року.
Позивач керуючись положенням статті 89 Податкового кодексу України, прийняв рішення від 10 вересня 2012 року №26564/10/19 про опис майна платника податків в податкову заставу.
На підставі вказаного рішення податковим керуючим Ішковим І.М. здійснено опис майна відповідача на загальну суму 1 634 565,33 грн., про що складено акт від 10 вересня 2012 року № 28.
Відомості про податкову заставу внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 27 вересня 2012 року за реєстраційним номером 13049524.
На підставі повідомлення від 25 березня 2013 року №7968/10/19 про проведення перевірки стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, позивачем проведено відповідну перевірку відповідача, за результатами якої складено акт від 25 березня 2013 року №6.
Актом перевірки встановлено факт передачі відповідачем майна, що перебуває в податковій заставі відповідно до акта опису майна у податкову заставу, у користування третій особі - ТОВ «Фудмережа», без погодження з контролюючим органом.
29 березня 2013 року контролюючим органом прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платників податків - позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з позовом про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках позивача, податковий орган виходив із того, що платником порушено правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для застосування до позивача адміністративного арешту майна.
Так, згідно з пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Відповідно до підпункту 94.2.1 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується, зокрема, що платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі.
Підпунктом 94.6 статті 94 вказаного Кодексу встановлено, що керівник контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.
Абзацом другим пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Відповідно до приписів підпункту 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.
Отже, відчуження майна відбувається шляхом передачі майна у власність або у користування іншій особі.
За змістом пункту 92.1 статті 92 Податкового кодексу України, платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби.
Так, актом перевірки стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі встановлено факт передачі відповідачем заставного майна у користування третій особі - ТОВ «Фудмережа», без згоди податкового органу.
Між тим, відповідачем надано відомості по рахунку 104 «Машини і обладнання» «Перелік майна, яке знаходиться на балансі» станом на 01 січня 2013 року, 01 квітня 2013 року, які вказують на те, що заставне майно: піч ротаціонна QUASAR 6080 NTE в кількості 2 шт. (інв. №№40666, 40676), слайсер автомат VA 400 (інв. №40680), бункер для льодогенератора В 3200 S (інв. №41507), льодогенератор MAR 205 AS (інв. №41508), шафа морозильна (інв. №41526) знаходиться на балансі відповідача.
Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що заставне майно знаходиться на території підприємства, є в наявності у відповідача та було пред'явлене податковому керуючому.
При цьому, посилання контролюючого органу на те, що факт передачі відповідачем заставного майна у користування іншій особі підтверджується фіскальним чеком та стікером, у яких зазначено адресу, за якою знаходиться заставне майно та виробника - ТОВ «Фудмережа», обґрунтовано не взяті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на те, що зазначені документи не містять відомостей саме про обладнання відповідача, яке знаходиться у податковій заставі, а отже не свідчать про передачу такого майна третій особі.
Так, між відповідачем та вказаною юридичною особою, дійсно було укладено договір оренди майна від 30 жовтня 2012 року, передача якого підтверджується актом приймання-передачі.
Разом з тим, вказаний акт не містить відомостей про майно відповідача, що перебуває у податковій заставі.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на те, що податковим органом не доведено обставин, з настанням яких він міг би прийняти рішення про застосування арешту майна платника податків, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2013 року у справі №816/1631/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
СуддіЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.