04 жовтня 2011 р. Справа № 58794/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Обрізка І.М., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.07.2009р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області про поновлення пропущеного строку звернення до суду та нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, -
05.12.2008р. позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених свобод та інтересів, зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну соціальну державну допомогу за 2006-2007р.р. в сумі 2733,30 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.07.2009р. заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування позивачу підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зобов'язано пенсійний орган нарахувати позивачу пенсію з її підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. з урахуванням проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 01,70 грн.
Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі, якою у позові відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не вносилися, законодавчим органом не приймалися акти на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати розміри спірного підвищення до пенсії.
Також не взято до уваги, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.
Також, судом не враховано вимоги ст.99 КАС України.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, а відтак на підставі п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому він має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.
Оскільки Конституційний Суд України своїм рішенням №6-рп/2007 від 09.07.2007р. визнав неконституційними положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних виплат, відмова пенсійного органу у проведенні перерахунку пенсії позивачу із врахуванням вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. є незаконною.
У частині вимог за 2006 рік суд виходив з того, що у вказаний період не було законодавчо розроблено механізмів реалізації ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” , через що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Окрім того, не підлягає до задоволення вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни у визначеній грошовій сумі, оскільки суд не може здійснювати функції органу, на який законодавством покладено такі повноваження.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мав право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.
Позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області.
Оскільки чинним законодавством не було визначено порядку нарахування і виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (з наступними змінами і доповненнями) повністю чи в окремих його частинах, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо розглядуваного підвищення до пенсії за 2006 рік.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. у справі № 1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Оскільки дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була відновлена з 09.07.2007р., позивачу протягом 2007 року не виплачувалося підвищення до пенсії згідно вказаної норми Закону в повному обсязі, тому колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог щодо зобов'язання провести нарахування і виплату щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007р. до 31.12.2007р. включно, з урахуванням проведених виплат за вказаний період.
У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за спірний період колегія суддів не вбачає.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком н е визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Окрім того, колегія суддів вважає безпідставним покликання управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області в апеляційній скарзі на застосування вимог ст.99, 100 КАС України до спірних правовідносин, оскільки відповідач не заявляв клопотання про застосування наслідків пропущення строку звернення до суду під час розгляду справи судом першої інстанції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 160, 195-197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.07.2009р. в адміністративній справі №2а-4243/08 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: М.П.Кушнерик
Судді: І.М.Обрізко
ОСОБА_2