05 жовтня 2015 рокусправа № 335/7249/15-а (2-а/335/166/2015)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.
суддів: Білак С.В. Шальєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у справі від 17 серпня 2015 року
у справі № 335/7249/15-а, 2-а/335/166/2015
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-
У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - Відповідач) в якому просив визнати бездіяльність неправомірною та зобов'язати вчинити певні дії. (а.с. 3-5)
Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що на час звільнення зі служби вислуга склала більш ніж 12 років та 6 місяців, що підтверджується записами трудової книжки, Загальний трудовий стаж складає більше ніж 25 календарних років. 01.03.2006 року йому виповнилося 45 років. Таким чином, в редакції Закону від 04.07.2002 року, яка діяла до 28.04.2006 рік, «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 09.04.1991 року, п. «б» ст. 12 було встановлено, що військовослужбовці звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45- річного віку мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба в органах внутрішніх справ мають право на пенсію за цим Законом.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 серпня 2015 року у справі № 335/7249/15-а, 2-а/335/166/2015 адміністративний позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не нарахування ОСОБА_1 пенсії у відповідності до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 04.07.2002 року - неправомірною. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 158-6, код СДРПОУ 20490012) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) пенсію у відповідності до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції від 04.07.2002 року з 01.07.2015 року. В іншій частині позову - відмовлено.(суддя - Гашук К.В.) (а.с.27-29)
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою закрити провадження по справі. (а.с.34-35)
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначає, що позивач звертався з таким же позовом на тих самих підставах до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя, постановою від 16.06.2009р. в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29.08.2011 року вищезазначену постанову залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2013 року вищезазначенні рішення по справі залишено без змін. А отже, відповідно до ч.1 п.4 ст. 157 КАС України суд має закрити провадження у справі.
02 жовтня 2015 року на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративно суду за вх.№44151/15 від ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, останній, зазначає, що предметом розгляду даного позову є оскарження рішення органу влади від 20.07.2015 року, по якому було винесено оскаржувану постанову, а предметом позову, в рішеннях на які посилається Відповідач, в своїй апеляційній скарзі, було рішення суб'єкту владних повноважень від 25 квітня 2006 року. Крім того, підставою для відмови у задоволенні позову, з яким він звертався до Шевченківського районного суду, був лише пропуск строку звернення до адміністративного суду, встановлений ст.99 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить висновку, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 25 років та відповідно до довідки ЗМУ УМВС України в Запорізькій області має вислугу в органах внутрішніх справ та на військовій службі 16 років 08 місяців, тобто більше 12 років і 6 місяців.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2015 року позивач подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України N 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-ХІІ), яку відповідач отримав 07.07.2015 року, що підтверджується штампом про отримання вхідної кореспонденції. (а.с.11)
Судом встановлено, що листом за № 552/П-9 від 20 липня 2015 року відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії, посилаючись на те, що відповідно до пункту "б" статті 12 зазначеного Закону, право на пенсію за вислугу років мають військовослужбовці (прирівняні до них особи), які на день звільнення зі служби досягли 45-річного віку та за наявності інших обов'язкових показників, а оскільки позивач звільнений зі служби у 34-річному віці та з того часу на службі не перебував, права на пенсію за вислугу років у нього не виникло. (а.с.12)
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 6 серпня 2002 р. до внесення 04 квітня 2006 року змін до закону, незалежно від підстав та часу звільнення, військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію згідно із Законом N 2262-ХІІ, може бути призначена пенсія за вислугу років, за умови, що, цим особам виповнилося 45 років і що вони мають загальний трудовий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить вислуга в органах внутрішніх справ та на військовій службі. Враховуючи те, що у період дії Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції від 06.08.2002 року, позивач досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 25 років, з яких вислуга в органах внутрішніх справ становить більше 16 років (без врахування місяців та днів), позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Колегія суддів встановивши фактичні обставини даної адміністративної справи та проаналізувавши норми права, які застосовуються саме в цих правовідносинах, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Редакція пункту «б» зазначеної статті змінювалась, міняючи при цьому умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умову призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.
У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності інших обов'язкових умов.
Так, відповідно до пункту «б» зазначеної статті в редакції, діяла на час виникнення права на пенсію, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Законом № 3591-IV внесено зміни до Закону № 2262-ХІІ, зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема пункт «б» цієї статті передбачає, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
Вирішуючи питання про застосування цього закону у часі, колегія суддів зважує на роз'яснення Верховного Суду України з даного питання, та зазначає, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо [рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій (далі - Рішення № 5-рп/2002)].
А отже, необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).
Таким чином, порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Також у цьому ж Рішенні зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду вважає за необхідне зазначити, що зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
З огляду на встановлені обставини справи, вищезазначену практику Верховного суду України та роз'яснення Конституційного суду України, колегія суддів дійшла висновку, що у період дії Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції від 06.08.2002 року, ОСОБА_1 досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 25 років, з яких вислуга в органах внутрішніх справ становить більше 16 років (без врахування місяців та днів), а отже, має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 01.07.2015 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, стосовно, того, що позивач вже звертався до суду з таким самим позовом та на тих самих підставах, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на те. що колегією суддів встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позов поданий 27.07.2015 року не є тотожним позову, який розглядався у 2009 році і щодо якого винесено судове рішення.
Приймаючи рішення колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно вимоги позивача зобов'язати Головне Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області надати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області всі документи, необхідні для призначення пенсії ОСОБА_1, з огляду на їх передчасність.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, будь-яких порушень судом першої інстанції під час розгляду даної справи норм матеріального та процесуального права яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 17 серпня 2015 року у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача залишити без задоволення.
Керуючись ст.183-2, ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 серпня 2015 р. у справі № 335/7249/15-а, 2-а/335/166/2015 - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та оскаженню не підлягає.
Головуючий: Н.А. Олефіренко
Суддя: С.В. Білак
Суддя: В.А. Шальєва