"07" жовтня 2015 р. Справа № 922/4214/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т.В., суддя Гребенюк Н.В.,
при секретарі Томіній І.В.,
за участю представників:
позивача - Остапенко В.М. - дов. № 14-109 від 18.04.2014р.,
відповідача - Горковенко О.В. - дов. № 4060 від 31.12.2014р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", (вх. №4465 Х/3) та відповідача, Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" (вх. №4611 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 р. у справі № 922/4214/15
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,
до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків,
про стягнення коштів, -
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Харківської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" про стягнення пені у розмірі 40 139,61 грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 1 096,61 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 9 621,85 грн., загалом 50 858,07 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2015 р. у справі № 922/4214/15 (суддя Ємельянова О.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню у розмірі 20 069,81 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 643,99 грн. та три відсотки річних у розмірі 9 621,85 грн., що загалом складає - 30 335,65 грн. та 1 810,73 грн. судового збору. У решті позову щодо стягнення пені в сумі 20 069,81 грн. та інфляційних втрат в сумі 452,62 грн. - відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.08.15 р. по справі № 922/4214/15 в частині відмови в стягненні 20 069,80 грн. пені. Як зазначає позивач, спірне рішення не відповідає вимогам ст. 4-2 ГПК України, оскільки не зазначено будь-яких доказів, на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені на 50% від її заявленої суми та не викладено доводи, на підставі яких відхилено докази позивача.
Відповідач з зазначеним рішенням також не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про зменшення пені до 99,9 % та скасування інфляційних і 3% річних, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства. Відповідач вказав, що головною причиною проведення несвоєчасних розрахунків відповідача з позивачем є несвоєчасне проведення розрахунків контрагентів ПАТ "Харківгаз" за поставлений природний газ.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах доводи відповідача та позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківгаз" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 р. № 13-393-БО-32 (т. І а.с. 16-20, додаткова угода № 1 до договору від 10.07.2013 р., т. І а.с. 21), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався приймати та оплачувати цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 2.1. договору продавець зобов'язався передати у власність покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ в обсягом до 220,000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.), відповідно до наведеного графіку.
У відповідності до п. 2.1.1. договору обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - плановий обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами в п.2.1. цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п 2.1.2).
Пунктом 3.4. договору визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому визначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачу та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
В п. 6.1. договору передбачено порядок розрахунків, які здійснюються покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п. 5.2. договору, до сплати за 1.000 куб.м природного газу - 3.884,78 грн., крім того ПДВ - 20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.
Відповідно до п. 5.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 10.07.2013 р., т. І а.с. 21), з 01.07.2013 р. ціна до сплати за 1.000 куб.м. природного газу - 3.823,78 грн., крім того ПДВ - 20% - 764,76 грн., всього з ПДВ - 4588,54 грн.
Позивачем були виконані зобов'язання за договором та поставлено природний газ протягом січня-грудня 2013 року на загальну суму 840 274,05 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (від 31.01.2013 р. на суму 190 492,52 грн., від 28.02.2013 р. на суму 156 932,68 грн., від 31.03.2013 р. на суму 149 781,58 грн., від 30.04.2013 р. на суму 24 889,01 грн., від 31.10.2013 р. на суму 64 946,13 грн., від 30.11.2013 р. на суму 91 867,08 грн. та від 31.12.2013 р. на суму 161 365,05 грн., т. І а.с. 22-28).
У зв'язку з тим, що відповідач прострочив оплату за поставлений у 2013 році природний газ, позивач нарахував інфляційні втрати за період з листопада 2013 року по травень 2015 року та три проценти річних за період з 14.02.2013 р. по 30.04.2014 р., а також, пеню на підставі п. 7.2. договору за період з 14.02.2013 р. по 30.04.2014 р.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов в частині заявлених до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних заявлений правомірно, проте, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції дійшов висновку про невірно розраховані інфляційні витрати, а саме в сумі 452,62 грн., а в решті 643,99 грн. інфляційних втрат та 9 621,85 грн. трьох процентів річних вірно розраховані, тому ці позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані та правомірні. Також, як зазначив суд першої інстанції, позивачем правомірно нараховано 40 139,61 грн. пені, разом з тим, суд першої інстанції зменшив розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені на 50 % - до 20 069,81 грн.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Пунктом 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
Пунктом 7.2 договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.
У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 7.2. договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, позивачем було здійснено нарахування пені, сума якої становить 40 139,61 грн. (розрахунок окремо по кожному простроченому платежу, що не перевищує 6-ти місячного строку, разом за період за період з 14.02.2013 р. по 30.04.2014 р.).
Оскільки відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за фактично отриманий природний газ, позивачем правомірно нараховано 40 139,61 грн. пені.
Посилання позивача в своїй апеляційній скарзі на неправомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50 % є безпідставними на підставі нижчевикладеного.
Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Судова колегія вважає за необхідним звернути увагу на п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", яким визначено, що при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги те, що основними споживачами теплової енергії, яку постачає ПАТ "Харківгаз", є промислові підприємства та населення міста, і останні мають постійну значну заборгованість за спожитий природний газ, а також, правильно враховано інтереси сторін та ступень вини відповідача у виконанні покладених на нього договірних зобов'язань щодо оплати отриманого природного газу, повну оплату суми основного боргу станом на момент розгляду справи.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми пені, установив наявність виключних обставин, за яких визнав можливим зменшити розмір санкцій у вигляді пені на 50 % - до 20 069,81 грн.
Враховуючи викладене, доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
(Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України по справам № 5023/5039/12 від 10.04.2013р., № 923/784/14 від 24.09.2014 р., № 903/231/14 від 30.09.2014р., № 922/3244/14 від 16.02.2015р., № 922/3972/14 від 19.05.2015р.).
Що стосується апеляційної скарги відповідача, то судова колегія вважає за необхідне зазначити, що вона також не підлягає задоволенню, господарським судом Харківської області було враховано та надано належну оцінку майновим інтересам обох сторін та, зокрема, враховано, що заборгованість споживачів за поставлений природний газ може призвести до збитковості. При вирішенні спору інтереси позивача також були враховані, зокрема, боржник не звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, в даному випадку йдеться лише про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню.
Враховуючи, що основна заборгованість була погашена відповідачем у повному обсязі, а прострочка оплати спожитого відповідачем природного газу є незначною, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50 %, а не на 99,9 %, як просив відповідач.
Стосовно вимог відповідача про скасування стягнення з нього інфляційних і 3% річних, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов в частині заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних заявлений правомірно.
В силу ч. 2 ст. 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів відносяться передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов'язанню, правова природа яких, є самостійним способом захисту прав і забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про часткову відмову в позові про стягнення інфляційних втрат, а саме в сумі 452,62 грн. (невірно розраховані за жовтень 2013 року та грудень 2013 року, оскільки якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується, як-то у даному разі 12 та 17 днів), в решті: 643,99 грн. інфляційних втрат та позовні вимоги про стягнення 9.621,85 грн. 3% річних, - позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані та правомірні.
Посилання відповідача на відсутність його вини щодо своєчасного виконання зобов'язань по оплаті спожитого газу та важке фінансове становище, як на підставу для відмови в позові в частині стягнення інфляційних та 3% річних, є безпідставними та такими, що не звільняють відповідача від обов'язку сплатити позивачу інфляційних в сумі 1 096,61 грн. та 3 % річних у розмірі 9 621,85 грн.
На підставі вищевикладеного, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 р. у справі № 922/4214/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційні скарги позивача, Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та відповідача, Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", на рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 р. у справі № 922/4214/15 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 р. у справі № 922/4214/15 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 12.10.2015 р.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Гребенюк Н. В.