"13" жовтня 2015 р.Справа № 916/187/15-г
Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Мирошниченко М. А. (доповідач), Богатир К.В. та Лашина В.В.,
(склад судової колегії сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями)
при секретарі судового засідання - Кияшко Р.О.
за участю представників:
Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону - Попозогло В.С.
Міністерства оборони України - Ермакова А.В.
Білгород-Дністровської КЕЧ району - не з'явився,
Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області -Кюссе І .Г.
Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області - не заявився,
Кабінету Міністрів України - Нероденко М.М.,
Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області - не з'явився,
Південного оперативного командування - Кучеренко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону на рішення господарського суду Одеської області від 10.08.2015 р. по справі № 916/187/15-г
за позовом Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) району
до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Кабінету Міністрів України, Південного оперативного командування
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області
про визнання незаконним та скасування розпорядження,
17.01.2015 р. Військовий прокурор Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону (далі прокурор), в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі МОУ), в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі КЕЧ) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області (ТРДА), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №384/А-2006 від 11.10.2006 р. „Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради”.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначив, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 року задоволено апеляційну скаргу військового прокурора Болградського гарнізону, Міністерства оборони України у справі за позовною заявою військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, про скасування розпоряджень Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області «Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону» від 05.05.2005 року та п. 1 Розпорядження №368/А-2005 від 14.12.2005 року «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями», як таких що не відповідають вимогам закону.
Зазначеними розпорядженнями Тарутинської РДА припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, яка була надана в користування військовій частині НОМЕР_1 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради, а незаконно вилучена земельна ділянка в подальшому була надана в оренду фізичним та юридичним особам, а також у приватну власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства.
При розгляді зазначеної справи адміністративним судом апеляційної інстанції встановлено, що право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. Також, судом встановлено, що приймаючи оскаржувані розпорядження, Тарутинська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що залягає у незаконному розпорядженні вказаною земельною ділянкою, наданими свого часу для потреб оборони, чим порушила право постійного користування Міністерства оборони України на вказані землі.
Таким чином не зважаючи на позитивне рішення суду та визнання права постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону за Міністерством оборони України, віднесення їх до земель оборони, належність цих земель державі на праві власності та закріплення їх за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування Тарутинською РДА було видано розпорядження від 11.10.2006 року № 384/А-2006 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради», яке з подальшому призвело до незаконного видання актів на право власності на землю. Приймаючи оскаржуване розпорядження, Тарутинська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні вказаними земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони, чим порушила право постійного користування Міністерства оборони України на вказану землю. (а.с. 4-8)
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.01.2015 р. (суддя Никифорчук М.І.) було порушено провадження по справі № 916/187/15-г із призначенням до розгляду в судовому засіданні. (а.с. 1)
10.02.2015 р. МОУ звернулось до господарського суду Одеської області з клопотанням про залучення третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кабінет Міністрів України. (а.с. 34-36)
10.02.2015 р. МОУ та КЕЧ подано до суду першої інстанції клопотання про залучення третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Південне оперативне командування. (а.с. 37-38)
11.02.2015 р. МОУ та КЕЧ подали до місцевого господарського суду пояснення в яких просили позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог викладених в поясненнях МОУ та КЕЧ зазначили, що правонаступника військової частини НОМЕР_1 директивою МОУ № Д-115/1/01 від 29.01.2004 р. та наказу Командувача військами Південного регіону ОК № 67 від 16.02.2004 р. було визначено військову частину НОМЕР_2 . Але після розформування військової частини НОМЕР_2 їх правонаступником визначена в/ч НОМЕР_3 , а земельна ділянка полігону залишається на обліку у Білгород-Дністровській КЕЧ району (форма - 405) та органах Держкомзему у Тарутинському районі (Форма 6-ЗЕМ) в категорії «землі оборони». МОУ вважає, що Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.07.2006 р. № 390-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок'не має ніякого значення до розгляду спору.
Стосовно Розпорядження КМУ №883-р від 07.09.2011 р. «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства», тому що відповідно до цього розпорядження від МО України до Міністерства аграрної політики та продовольства було передано цілісний майновий комплекс військового радгоспу «Чорноморський», який відповідно до наявного у нього державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 05.06.1995 р. серії ОД-23-120 загальною площею - 689.83 га. ці землі військового радгоспу не входять до земель Тарутинського полігону і згідно облікових даних Білгород-Дністровської КЕЧ району обліковувались як землі госпрозрахункового фонду, а землі безпосередньо полігону площею - 23253.17 обліковуються як землі бюджетних установ.
Будь-яких рішень щодо передачі земель саме військового містечка №11 (Тарутинського загальновійськового полігону) де саме розташовані спірні земельні ділянки передані в приватну власність громадян ні Міністром оборони України, ані Кабінетом Міністрів України не приймалось і фактичної передачі земель від МО України у визначеному законом порядку до ТРДА, або до інших органів місцевого самоврядування Тарутинського району Одеської області не проводилось.
Після незаконного вилучення земель МО України та зарахування їх до земель запасу Веселодолинської сільської ради, на підставі розпорядження ТРДА №178/А-2007 від 13.06.2007 р. була створена районна комісія та проведена інвентаризація земель колишнього загальновійськового полігону. Розпорядженням ТРДА № 376/А-2007 від 21.12.2007 р. була затверджена технічна документація з землеустрою щодо інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону, проведена Державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». (а.с. 40-43)
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.02.2015 р. (суддя Никифорчук М.І.) до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Кабінет Міністрів України (далі КМУ) та Південне оперативне командування (далі ПОК).
11.03.2015 р. ТРДА до місцевого господарського суду подала заперечення на позовну заяву в якому просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своєї позиції ТРДА зазначила, що спірні земельні ділянки не є землями оборони. МОУ та КЕЧ не є власниками або землекористувачами спірних земельних ділянок. Спірні земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів, що не оспорюється сторонами. Ні МОУ ні КЕЧ не звертались до органів виконавчої влади для отримання права постійного користування на землю колишнього полігону.
Також ТРДА зазначила, що на час видання спірного розпорядження навіть земельні ділянки, які використовувались для потреб оборони були такими, які не надані у власність або користування.
Судами встановлено, що право постійного користування земельними ділянками колишнього полігону належало Одеському військовому округу та встановлено відсутність законного землекористувача після його розформування або переформування в південне оперативне командування. Також судами встановлено факт відсутності у МОУ державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою.
Крім того ТРДА вважає, що заявником не доведено порушення ТРДА порядку розпорядження землями державної власності.
11.03.2015 р. КМУ також до суду першої інстанції подав пояснення по справі в яких просив суд позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своєї позиції КМУ зазначив, що оспорювана земельна ділянка відноситься до земель оборони, прийняття ТРДА оспорюваного прокурором розпорядження здійснено незаконно. Власником земель оборони є держава, право розпорядження нею належить до повноважень КМУ. Проте, будь-яких рішень щодо припинення права постійного користування МОУ спірною земельною ділянкою КМУ не приймалось. (а.с.80-83)
У зв'язку із перебуванням судді Никифорчук М.І. з 01.04.2015р. на лікарняному, згідно автоматизованої системи документообігу суду та розпорядженням керівника апарату суду №330 від 01.04.2015 р., справу №916/187/15-г передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Погребній К.Ф., яка своєю ухвалою суд 02.04.2015р. прийняла відповідну справу до свого провадження. (а.с. 101-103)
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.05.2015 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Відділ Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області (а.с. 134).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.06.2015р. до участі у справі в іншого відповідача було залучено Веселодолинську сільську раду Тарутинського району Одеської області (а.с. 149).
13.07.2015 р. до місцевого господарського суду представником оперативного командування «Південь» подані пояснення, в яких останній просить задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своєї позиції представник оперативного командування «Південь» зазначив, що спірні земельні ділянки, які було передано Тарутинською РДА в приватну власність громадян розташовані в іншому військовому містечку, а саме військове містечко № НОМЕР_4 військовий полігон (с. Надеждівка, Тарутинського району), площа якого (Тарутинського полігону) складає - 23253,17 га.
Стосовно Розпорядження Кабінету Міністрів України №883 - р. від 07 вересня 2011 року "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства", тому що відповідно до цього розпорядження від МО України до Міністерства аграрної політики та продовольства було передано цілісний майновий комплекс військового радгоспу "Чорноморський", який відповідно до наявного у нього державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 05 червня 1995 року серії ОД - 23 - 120 загальною площею - 689,83 га., ці землі військового радгоспу не входять до земель Тарутинського полігону і згідно облікових даних Білгород - Дністровської КЕЧ району обліковувались як землі госпрозрахункового фонду, а землі безпосередньо полігону площею - 23253,17 обліковуються як землі бюджетних установ.
Будь - яких рішень щодо передачі земель, а саме військового містечка №11 (Тарутинського загальновійськового полігону) де саме розташовані спірні земельні ділянки передані в приватну власність громадян ні Міністерством оборони України, ані Кабінетом Міністрів України не приймалось і фактичної передачі земель від МО України у визначеному Законом України порядку до Тарутинської РДА або до інших органів місцевого самоврядування Тарутинського району Одеської області не здійснювалось.
Стосовно наказу Командувача військ Південного оперативного командування від 16 лютого 2004 року №67 "Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування", наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2004 року №15 "Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування", наказу командувача військ ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11 серпня 2004 року №401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування р тимчасове користування на період 2004 - 2009 роки", акту прийому - передачі земель Тарутинського полігону від 26 серпня 2004 року та листа заступника командувача військ Південного оперативного командування з будівництва та розквартирування військ від 12 квітня 2005 року №31/1/282 необхідно зазначити, що вказані документи лише підтверджують те, що землі полігону перебували у користуванні оперативного командування військових частин, установ, організацій та підприємств Міністерства оборони України, а тому відповідно до вимог статті 77 Земельного Кодексу України та статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" вказані землі за цільовим призначенням належали до категорії - земель оборони.
Після незаконного вилучення земель МО України та зарахування їх до земель запасу Веселодолинської сільської ради, на підставі розпорядження Тарутинської РДА №178/А - 2007 від 13 червня 2007 року була створена районна комісія та проведено інвентаризацію земель колишнього загальновійськового полігону. Розпорядженням Тарутинської РДА №376/А -2007 від 21 грудня 2007 року була затверджена технічна документація з землеустрою щодо інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону, проведена Державним підприємством "Одеський науково - дослідний та проектний інститут землеустрою". (а.с. 175-177)
10.08.2015 р. ТРДА вдруге до місцевого господарського суд подала заперечення на позовну заяву в якому, проти позову заперечує та посилається на постанови ВГСУ, крім того зазначив, що військове містечко № 11 не існує взагалі, а облік військового майна в Білгород-Дністровській КЕЧ є таким, який не відповідає дійсності. Після розформування військової частини НОМЕР_1 (237 загальновійськовий полігон «Тарутинський») фонди військового містечка розпорядженням КМУ від 08.07.2006р. № 390-р передано органам місцевого самоврядування. Крім того, зазначив ті ж самі доводи, що і у першому запереченні. (а.с. 196-211)
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.08.2015 р. по справі №916/187/15-г (повний текст складено та підписано суддею Погребною К.Ф. 17.08.2015 р.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду прийнято з посиланням на норми чинного законодавства України, на рішення Конституційний Суд України, а саме пункт 5 мотивувальної частини від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), Постанову Верховного суду України від 11.11.2014р. №21-405А14 та з посиланням на те, що скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №384/А-2006 від 11.10.2006р. „Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради” не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки.
Суд дійшов висновку, що розгляд даного позову прокурора про визнання недійсним та скасування розпорядження не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог прокурора. (а.с.227-231)
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Одеської області від 10.08.2015 р. до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник зазначив, що господарський суд Одеської області дійшов хибних висновків та виніс рішення з порушеннями норм матеріального і процесуального права і в порядку ст. 104 ГПК України підлягає скасуванню.
Ухвалюючи оспорюване рішення, господарський суд Одеської області послався на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405-а14 та дійшов висновку про те, що «прийняте Розпорядження Тарутинською райдержадміністрацією Одеської області № 384/А-2006 від 11.10.2006 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради» є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування»
Разом з тим, висновки суду щодо застосування правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405-а14 є необґрунтованими та не законними.
Вивченням постанови Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405-а 14 (та судів інших інстанцій, що приймали рішення в цій справі) установлено, що предметом перегляду судового рішення у цій справі не є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 21 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Зазначена постанова суду від 11.11.2014 у справі № 21-405-а14, на яку послався господарський суд, не містить висновку щодо можливості або неможливості застосування конкретної норми матеріального права - статті 21 ЦК України, у зв'язку з чим не може замінювати собою пряму вказівку закону із чітко визначеним способом захисту права, оскільки відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
Більш того, судами касаційної інстанції, що стали підставою для перегляду справи № 21-405-а14 Верховним Судом України, не надавалася будь-яка оцінка можливості скасування судом нормативного акту індивідуальної дії органу державної влади (органу місцевого самоврядування).
Разом з тим, Верховний Суд України у своїх рішеннях після 11.11.2014 (від 24.12.2014 у справах № 3-194гс14, № 6-206цс14, № 6-212цс14, від 28.01.2015 у справі № 6-222цс14), а також і Вищий господарський суд України (у аналогічній справі № 916/650/14 від 08.07.2015) дійшов висновку про можливість визнання незаконними в судовому порядку індивідуальних актів органів місцевого самоврядування та органів місцевої державної влади про надання у власність або оренду земельних ділянок.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 4.09.2015 р. по справі №916/187/15-г вищевказану апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі суддів: Мирошниченко М.А. (доповідач), Воронюк О.Л. ,Лашин В.В. та призначено до розгляду на 13.10.2015 р. о 11:00, про що учасники процесу, згідно ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.
У зв'язку з хворобою судді Воронюка О.Л. визначення судді який буде примати участь у розгляді справи замість судді Воронюка О.Л. було передано на повторний автоматичний перерозподіл справ між суддями, в процесі якого було визначено, що участь у розгляді справи буде приймати суддя Богатир К.В.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суд від 13.10.2015 р. апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону на рішення господарського суду Одеської області від 10.08.2015 р. по справі № 916/187/15-г прийнято до провадження в новому, з урахування часткового повторного автоматичного перерозподілу, складі суддів: Мирошниченко М.А.(доповідач), Богатир К.В. та Лашин В.В.
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.
Представники Білгород-Дністровської КЕЧ району, Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області та Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не заявили, про причини свого нез'явлення суд не повідомили.
Враховуючи вказані обставини, а також думку інших учасників процесу суд прийняв рішення про розгляд справи за їх відсутністю.
Представник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в усних поясненнях наданих суду підтримав апеляційну скаргу і просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити.
Представники Міністерства оборони України, Кабінету Міністрів України та Південного оперативного командування в усних поясненнях наданих суду підтримали позицію скаржника та просили суд задовольнити апеляційну скаргу, а рішення місцевого господарського суду скасувати.
Представник Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області в усних поясненнях наданих суду просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Переглядаючи згідно приписів ст. 101 ГПК України справу повторно, в повному обсягу, заслухавши усні пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом згідно постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945р. №2002/063 „Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районив, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО”, що затверджена розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.1946 р. № 742рс постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі (в межах визначених у схемі, що додавалась).
Прийнятою Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У постановою від 12.02.1946р. №53/9-ОП “О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.12.1945 года за №2002/063” регулювався порядок виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945р. №2002/063, яке полягало у відселенні селянських господарств, які до цього розміщувались на території відведення.
В подальшому, у Акті від 10 червня 1946 р. обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945р. №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946р. №53/9-ОП констатувалось відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому, у Акті від 10 червня 1946 р. зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями.
Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.
Рішення звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №3 від 22.04.1947р. на підставі вказівки Ради Міністрів УРСР від 20.03.1947р. № 0293 та заявки командування Одеського військового округу про необхідність розширення Тарутинського артполігону, вирішено провести розширення існуючого Тарутинського артполігону в межах Бородинського, Старокозацького, Саратського та Тарутинського районів на загальній площі 9440 га за рахунок перелічених у рішенні землекористувачів.
Як свідчать матеріали справи та це встановив місцевий господарський суд, що Одеським апеляційним адміністративним судом при дослідженні доказів у справі №2-а-3436/08/1570, право постійного землекористування землями Тарутинського загальновійськового полігону у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р. та право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України, а тому вказані земельні ділянки відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.
Подальші зміни, що відбулись у земельному законодавстві Української РСР та сучасної держави Україна з прийняттям Земельних кодексів (1970 р., 1990 р., 2001 р.), якими визначався новий порядок виникнення та оформлення прав на земельні ділянки, пов'язаний з видачею державного акту, що посвічує відповідне право, реєстрацією такого права не позбавили власників та користувачів земельних ділянок відповідних прав на них.
Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі №1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), визнано неконституційними положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року №563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Вказане рішення Конституційного Суду України мотивувалось тим, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Проте як встановив апеляційний суд ані у місцевому господарському ані у апеляційному суді доказів, які б засвідчували добровільну відмову Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону або задокументовану згоду на передачу земельних ділянок Тарутинського артполігону іншим особам матеріали справи не містять, у зв'язку з чим користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що передача Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області у приватну власність земельних ділянок, що є складовими Тарутинського артполігону, згідно розпорядження №384/А-2006 від 11.10.2006 р. без згоди Міністерства оборони України - є незаконною.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Згідно до ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначається, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків.
Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України (від 25 жовтня 2001 року) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно із ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. А згідно ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ст. ст. 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішення. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель є завданням земельного законодавства, а саме Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 р. у справі №21-405а14 зазначено, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність або та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Верховний Суд України у вказаній постанові дійшов висновку, зокрема, що приймаючи до уваги те, що розгляд позову про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженого органу, не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), підстави для задоволення позову про визнання цього рішення незаконним та скасування відсутні.
Враховуючи викладене (вищезазначену позицію Верховного суду України) суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийняте Розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №384/А-2006 від 11.10.2006р. „Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради” є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, що підтверджується листом Відділу Держземагенства у Тарутинському районі Одеської області від 06.07.2015р. за №32-1525-0.11-2220/2-15.
Так, з відповідного листа вбачається що розпорядженням №384/А-2006 від 11.10.2006 р. „Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради” було затверджено технічну документацію щодо передачі в натурі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства і передано у приватну власність із земель запасу Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 578,00га ріллі громадянам згідно зі списку у додатку до розпорядження (всього 290громодян). Право на передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства було реалізовано усіма громадянами, відповідно до додатку вищевказаного розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації
Таким чином, скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області № 384/А-2006 від 11.10.2006 р. „Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради” не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Обов'язковість рішень Верховного Суду України для судів які розглядають спори зі застосуванням тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, також передбачена статтею 82 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи скаржника про те, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №384/А-2006 від 11.10.2006 р. „Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Веселодолинської сільської ради” можуть та повинні розглядатись по суті і що суд відмовивши в задоволенні позову порушив приписи норм матеріального та процесуального права не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на таке.
Так скаржник вважає, що по-перше, посилання місцевого суду на постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405-а 14 є необґрунтованим оскільки в цієї постанові не міститися висновку щодо можливості або неможливості застосування конкретної норми матеріального права - статті 21 ЦК України , а тому ця постанова не є обов'язковою при вирішенні цього спору, а по-друге, Верховним Судом України пізніше по іншим справам, аналогічним справі № 21-405-а 14, приймались постанови (від 24.12.2014 у справах № 3-194гс14, № 6-206цс14, № 6-212цс14, від 28.01.2015 у справі № 6-222цс14), якими передбачалась можливість визнання незаконними в судовому порядку індивідуальних актів органів місцевого самоврядування та органів місцевої державної влади про надання у власність або оренду земельних ділянок.
Проте на переконання суду апеляційної інстанції така позиція є хибною, з огляду на таке.
Так, по-перше, в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405-а 14 робляться висновки не щодо застосування ст.21 ЦК України, а щодо дії та можливості оскарження в судовому порядку конкретно визначених за своєю правовою природою актів, а саме рішень та/або розпоряджень органів влади та місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок власність та/або в оренду іншим особам, тобто ненормативних актів, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, які вичерпали свою дію шляхом виконання, і які, реалізуються не самими цими актами безпосередньо, а прийнятими (виданими) на них підставі (у їх розвиток та на їх виконання) іншими актами та/або правочинами, які вже безпосереднього відповідно до приписів чинного законодавства підтверджують виникнення у зазначених у них осіб право власності або оренди, а саме визнання незаконним такого акту та скасування його , тобто первісного акту якій підлягав реалізації іншими актами, є предметом спору по цієї справі, а тому цей висновок Верховного суду України є обов'язковим для врахування при розгляді цієї справи.
Більш того зазначені у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405-а 14 висновки ґрунтуються та висновках та з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), яке (рішення) тлумачить приписи ст.ст. 19 і 144 Конституції та ст.ст. 25 і 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто норми матеріального права які стосуються дії та оскарження в суді саме таких актів (ненормативних актів органів влади та місцевого самоврядування, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, які вичерпали свою дію шляхом виконання ), а саме цей суд згідно ст.47 Конституції України та ст.13 Закону України «Про Конституційний суд України» є єдиним органом конституційної юрисдикції в України і лише він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України і це тлумачення викладене у рішенням та висновках Конституційного Суду України, згідно приписів ст.69 Закону України «Про Конституційний суд України» рівною мірою є обов'язковими до виконання, в т.ч. є обов'язковими для застосування всіма судами України при розгляді справ, тоді як в зазначених скаржником постановах такого посилання, тобто на рішення Конституційного суду України) відсутнє, а відтак при вирішенні цього спору слід враховувати саме постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405-а 14.
По-друге, постанова Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405-а 14 прийнята на спільному засіданні колегій суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах та Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, тобто зазначені у ній висновки узгоджені та підтримуються одночасно всіма, передбаченими чинним законодавством України, гілками судочинства (адміністративного, господарського і цивільного), а висновки зроблені по зазначеним скаржником іншим справам зроблені лише колегією суддів Судової палати у цивільних справам.
З огляду на вищезазначене, приписи статей 82 і 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновки Верховного Суду України викладені у постанові від 11.11.2014 р. у справі № 21-405а14, Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду Одеської області від 10.08.2015 р. по цієї справі є повним та таким, як зазначалось вище, прийнятим з дотриманням як норм матеріального так і норм процесуального права, а доводи скаржника є такими що не заслуговують на увагу і не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а відтак правові відсутні для задоволення апеляційної скарги, скасування цього рішення та ухвалення нового про задоволення позову відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 82, 99, 101-105, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 та постановою Верховного Суду України від 11.11.2014 р. по справі № 21-405а14 Одеський апеляційний господарський суд -
Рішення господарського суду Одеської області від 10.08.2015 р. по справі № 916/187/15-г - залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону без задоволення.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.10.2015 р.
Суддя-доповідач М.А. Мирошниченко
Судді К.В. Богатир
В.В. Лашин