23 липня 2015 року 10:00Справа № 808/7915/13-а м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Державної фінансової інспекції в Запорізькій області
до Комунального підприємства «Добробут» Василівської міської ради Запорізької області
про зобов'язання вчинити певні дії,
08 жовтня 2013 року Державна фінансова інспекція в Запорізькій області (далі - позивач або ДФІ) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комунального підприємства “Добробут” Василівської міської ради Запорізької області (далі - відповідач або КП “Добробут”), в якій просить суд зобов'язати відповідача виконати п.п. 2, 3, 4 обов'язкових вимог Державної фінансової інспекції в Запорізькій області від 25.04.2013 №006-11/533.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що актом ревізії встановлено порушення відповідачем ст.15 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 №108/95-ВР щодо встановлення доплат за розширення зони обслуговування та особливий характер роботи у розмірі 30% та 10% посадового окладу, а також встановлено безпідставне використання Комунальним підприємством “Добробут” матеріалів атестації робочих місць Комунального підприємства “Василівське ВУЖКГ”, протягом періоду з лютого 2009 року по квітень 2012 року для встановлення доплати за роботу з шкідливими умовами праці слюсарям-сантехнікам та електрогазозварникам підприємства та відповідно зайвого нарахування та перерахованих внесків до державних цільових фондів. Крім того, встановлено порушення при розрахунках за виконанні роботи за договорами підряду №18/09 від 18.09.2012 та №20/09 від 20.09.2012, що призвело до зайвого проведення виплати внаслідок завищення вартості виконаних підрядником ТОВ «Рембудмонтаж» на суму 876,00 грн. Вказані порушення викладені в пунктах 2, 3, 4 обов'язкових вимог Державної фінансової інспекції в Запорізькій області від 25.04.2013 №006-11/533, які залишаються невиконаними.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 29 жовтня 2013 року.
29 жовтня 2013 року провадження у справі № 808/7915/13-а зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 808/6151/13-а.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.07.2015 у зв'язку із усуненням обставин, які стали підставою для зупинення, провадження у справі поновлено та призначено судове засідання на 23.07.2015.
23 липня 2015 року представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву (вх. № 30902) про розгляд справи за його відсутності та підтримку позовних вимог.
Відповідач у судове засідання не з'явився, письмові заперечення на позов не направив, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином повісткою про виклик.
Відповідно до ч. 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до п. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглядати справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до положень статті 128 КАС України, з урахуванням клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, неявки відповідача, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, керуючись ч. 1 ст. 41 КАС України, не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до п.7.3.4.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Запорізькій області на І квартал 2013 року Василівською міжрайонною державною фінансовою інспекцією проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства “Добробут” за період з 01.02.2009 по 01.01.2013 р.
За результатами ревізії складено акт ревізії від 22.03.2013 №006-20/2, на який позивачем подані заперечення. Згідно із висновками відповідача від 25.04.2013 заперечення позивача не прийняті.
На підставі зазначеного акту ревізії позивачу пред'явлено письмову обов'язкову вимогу щодо усунення порушень, виявлених ревізією від 25.04.2013 № 006-11/533 (далі - вимога).
Так, згідно з п.2 вимоги, в ході ревізії встановлено, що в порушення абз.1 ст.15 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 №108/95-ВР у 2009 - 2011 роках внаслідок безпідставного встановлення надбавок за розширення зони обслуговування бухгалтеру 1 категорії ОСОБА_1 та бухгалтеру 2 категорії ОСОБА_2 зайво нараховано та виплачено надбавки за розширену зону обслуговування у загальній сумі 16 242 грн. 04 коп., відповідно зайво нараховано та перераховано внесків до державних цільових фондів на загальну суму 5 972 грн. 20 коп.
У зв'язку з чим, позивачу необхідно:
- в повному обсязі відшкодувати зайво виплачену надбавку за розширення зони обслуговування, внаслідок безпідставного її встановлення працівникам, у загальній сумі 16 242 грн.04 коп., шляхом внесення коштів до каси або на розрахунковий рахунок КП “Добробут”, у тому числі, шляхом стягнення на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України;
- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум єдиного соціального внеску відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-1, повернути зайво сплачені кошти у сумі 5 972 грн. 20 коп. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів.
Згідно п. 3 вимоги, в ході ревізії встановлено, що в порушення абз.1 ст.15 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР внаслідок безпідставного використання КП “Добробут” матеріалів атестації робочих місць КП “Василівське ВУЖКГ”, протягом періоду з лютого 2009 року по квітень 2012 року позивачем зайво нараховано та виплачено доплату за роботу з шкідливими умовами праці слюсарям-сантехнікам та електрогазозварникам підприємства на загальну суму 23 090 грн. 76 коп. та відповідно зайво нараховано та перераховано внесків до державних цільових фондів на загальну суму 8 105 грн. 08 коп.
У зв'язку з чим, позивачу необхідно:
- в повному обсязі відшкодувати зайво виплачену доплату за роботу зі шкідливими умовами праці, внаслідок безпідставного її встановлення працівникам, у загальній сумі 23 090 грн. 76 коп., шляхом внесення коштів до каси або на розрахунковий рахунок КП “Добробут”, у тому числі шляхом стягнення на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України;
- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум єдиного соціального внеску відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-1, повернути зайво сплачені кошти у сумі 8 105 грн. 08 коп. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів.
Згідно п. 4 вимоги, в ході ревізії встановлено, що в порушення п.3.1.10 та 3.3.3.2 «Правил визначення вартості будівництва» ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 №174, із змінами та доповненнями, при розрахунках за виконанні роботи за договорами підряду №18/09 від 18.09.2012 та №20/09 від 20.09.2012, зайво проведені виплати внаслідок завищення вартості виконаних підрядником ТОВ «Рембудмонтаж» на суму 876,00 грн.
У зв'язку з чим, позивачу необхідно:
-скласти акти форми №КБ-2в та №КБ-3 на зменшення вартості підрядних робіт, на підставі яких відобразити в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість у загальній сумі 876,00 грн.;
-стягнути з підрядника ТОВ «Рембудмонтаж» зайво проведені виплати (дебіторську заборгованість) у загальній сумі 876,00 грн., на підставі ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України;
-в іншому випадку відшкодувати в повному обсязі за рахунок осіб, винних у проведенні зайвих виплат коштів, шкоду у загальній сумі 876,00 грн., на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з невиконанням відповідачем пунктів п. 2, 3, 4 обов'язкової до виконання вимоги Державної фінансової інспекції в Запорізькій області позивач звернувся до суду.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративним позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідач оскаржував у судовому порядку пункти 2, 3 обов'язкових до виконання вимог від 25.04.2013 щодо усунення порушень, виявлених ревізією Василівської міжрайонної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції в Запорізькій області.
Так, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовнтя 2013 року по справі №808/6151/13-а за позовом КП «Добробут» до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування пунктів 2 і 3 вимог від 25.04.2013 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року апеляційну скаргу КП «Добробут» Василівської міської ради Запорізької області - залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року по справі №808/6151/13-а - залишено без змін.
Судом досліджено вказані рішення суду першої та апеляційної інстанції по справі №808/6151/13-а.
Вказані судові рішення обґрунтовані наступним:
Щодо вимоги відповідача провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум єдиного соціального внеску відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-1, повернути зайво сплачені кошти у сумі 5 972 грн. 20 коп. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів, судом встановлено, що протягом періоду, що ревізувався, (з 01.02.2009 по 01.01.2013) фактична чисельність працівників бухгалтерського обліку відповідала штатній, а тому судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зроблено висновок стосовно відсутності у КП «Добробут» законних підстав для здійснення виплат підвищення заробітної плати саме у зв'язку з розширенням сфери обслуговування.
Щодо пункту вимоги відповідача про проведення перерахунку та відповідних взаємозвірок щодо сум єдиного соціального внеску відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення помилково сплачених коштів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-1, повернути зайво сплачені кошти у сумі 8 105 грн. 08 коп. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів, суди зазначили, що результати атестації робочих місць носять індивідуальний характер щодо кожного окремого підприємства, та відповідно сама по собі атестація робочих місць на підприємством є результатом індивідуальної оцінки та інспектування рівня умов, характеру праці на робочому місця його характеристик в цілому. КП “Добробут” не є правонаступником КП “Василівське ВУЖКГ”, воно було створено рішенням 23 сесії V скликання від 24.06.2008 №09 та провадить власну фінансово - господарську діяльність з 01.07.2008 року. Отже, суди дійшли висновку про те, що позивачем мало бути проведено атестацію власних робочих місць для працівників, що мають право на пільговий стаж за Списком №1 та №2 у відповідності до вимог чинного законодавства.
Однак, щодо пункту 4 вимоги та надаючи правову оцінку іншим вимогам Державної фінансової інспекції про відшкодування грошових коштів, суд, з урахуванням викладеного в Ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року по пов'язаній справі №808/6151/13-а, зазначає про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.
Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, фінансова інспекція пред'явила вимогу від 25.04.2013 №006-11/533 про усунення порушень, виявлених ревізією КП «Добробут» Василівської міської ради Запорізької області.
При цьому пункти вимоги Інспекції вказують на виявлені збитки та їхній розмір.
Суд зазначає, що відповідно до п. 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущених порушеннях працівників об'єкту контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Аналізуючи головні завдання державної контрольно-ревізійної служби визначених у статті 2 і обсягу прав, встановлених ст. 10 Закону №2939-ХІІ слід зазначити, що відповідач здійснюючи державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна реалізує такі через механізм вилучення в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, стягнення у дохід держави коштів, одержаних підконтрольними установами, за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства, звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечене виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також порушення перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства, накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осі підконтрольних установ адміністративні стягнення.
Разом з тим, приписи зазначених норм матеріального права не наділяють суб'єкта владних повноважень правами щодо спонукання господарюючого суб'єкта на проведення претензійно-позовної роботи та зобов'язання звернення до суду про стягнення безпідставно отриманих коштів з іншого господарюючого суб'єкту.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позивач зобов'язуючи відповідача звернутися до суду для повернення коштів визначених у п.п. 2, 3 та 4 Вимоги, вийшов за межі наданих владних повноважень, у зв'язку з чим у суду є підстави для відмови в задоволенні позову. В даному випадку суд вважає, що позивач не може зобов'язувати позивача скористатися своїм правом.
Єдиним можливим способом усунення виявленого в ході ревізії порушення є звернення самого позивача із відповідним позовом до винних у цьому порушенні осіб. Тобто, виконання самим позивачем покладених на нього законодавством обов'язків.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14,) 20 травня 2014 року (справа № 21-93а14).
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно із ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявленого позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини третьої статті 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ґрунтуючись на доказах наявних у справі, приймаючи до уваги обставини, встановлені судовими рішеннями в адміністративній справі №808/6151/13-а, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в Запорізькій області до Комунального підприємства «Добробут» Василівської міської ради Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П.Бойченко