08.10.2015 Справа № 920/1277/15
За позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна
компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до відповідача: Комунального підприємства “Ромнитеплосервіс”
Роменської міської ради, м. Ромни, Сумська область,
про стягнення 8 271 грн. 98 коп.
СУДДЯ ЗАЄЦЬ С.В.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився
При секретарі судового засідання Данілової Т.А.
Суть спору: позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 8 271 грн. 98 коп., в тому числі 6 048 грн. 30 коп. пені відповідно до п.7.2. укладеного між сторонами договору купівлі - продажу природного газу №13/2635-БО-29 від 28.12.2012 року, 1 268 грн. 01 коп. 3% річних, 955 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань та 1 827 грн.00 коп. судового збору.
Представники сторін в судове засідання не прибули, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Відповідно до укладеного між сторонами договору № 13/2635-БО-29 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 року, позивач зобов'язується передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити природний газ на умовах передбачених договором.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі природного газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.
Згідно з п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачу підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за січень - квітень 2013 року та жовтень - грудень 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 147,618 тис. куб. м на загальну суму 684170 грн. 69 коп. (а. с. 21-27).
Згідно з п. 6.1 укладеного між сторонами договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору свої зобов'язання належним чином не виконав, а за отриманий природний газ розрахувався не вчасно.
З матеріалів справи, а саме довідки операцій по відповідачу, вбачається, що, відповідачем здійснювалась оплата природного газу на загальну суму 684170 грн. 69 коп. частинами з порушенням термінів оплати, які передбачені договором (а.с.29-30).
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить ст.193 ГК України.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202-205 Господарського кодексу України, ст.ст. 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, зокрема, ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін у зобов'язанні.
Відповідачем в запереченні на позовні вимоги, у відзиві № 259 від 31.08.2015 року зазначається, що 28.12.2012 року між сторонами укладено два договори купівлі-продажу природного газу № 13/2635-БО-29 та № 13/2636-ВТЕ-29. (Спір в даній справі стосується виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2635-БО-29). 13.05.2013 року при перерахуванні коштів на оплату спожитого природного газу за договором № 13/2635-БО-29 відповідачем в призначенні платежу помилково зазначено договір № 13/2636-ВТЕ-29. На думку відповідача, оскільки протягом дії договору кошти в розмірі 9 831 грн. 59 коп. знаходилися на рахунку позивача, та з боку останнього не виникало зауважень, то відповідач вважає, що помилка в назві договору в платіжному документі було не критичною для позивача, і повинна була бути зарахована як платіж по договору № 13/2635-БО-29.
Однак суд, не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Відповідно до пояснень позивача зазначені кошти були зараховані відповідно до призначення, як передоплата по договору № 13/2636-ВТЕ-29.
А тому зазначений платіж не може бути зарахований судом як зобов'язання проведене належним чином по договору № 13/2635-БО-29.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем вимоги договору № 13/2635-БО-29 купівлі-продажу природного газу, щодо своєчасної оплати поставленого природного газу порушувались.
Позивач в обґрунтування позовних вимог, зазначає, що відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нараховано 3 % річних в сумі 1268 грн. 01 коп. та інфляційні збитки в сумі 955 грн. 67 коп., виходячи з суми боргу з урахуванням часткових проплат, в тому числі за зобов'язаннями за січень - квітень 2013 року та жовтень - грудень 2013 року (а.с. 9-13).
Відповідач заперечує проти нарахування інфляційних збитків, зазначаючи, що найменший період визначення інфляційних збитків становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
Суд погоджується, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
З матеріалів справи вбачається, що борг відповідача за січень - лютий 2013 року, станом на перше число кожного місяця, наступного за тим, в якому мав бути здійснений платіж, був відсутній. Також встановлено, що прострочка за платежами за січень - лютий 2013 року мала місце за період менший, ніж місяць. Проте, за даний період, позивачем не нараховано інфляційних втрат.
Однак в інші періоди, а саме за березень -квітень 2013 року та жовтень - грудень 2013 року прострочка по платежам має більший період ніж місяць:
- за березень заборгованість виникла 14.04.2013 року, остаточно погашена 29.05.2013 року;
- за квітень заборгованість виникла 14.05.2013 року, остаточно погашена 22.11.2013 року;
- за жовтень заборгованість виникла 14.11.2013 року, остаточно погашена 10.12.2013 року;
- за листопад заборгованість виникла 14.12.2013 року, остаточно погашена 20.01.2014 року;
- за грудень заборгованість виникла 14.01.2014 року, остаточно погашена 31.03.2014 року.
Тому, суд не може погодитися з зауваженнями відповідача щодо не можливості застосування індексу інфляції та нарахування інфляційних втрат.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Згідно розрахунку, здійсненого судом, не виходячи за періоди зазначені позивачем та з урахуванням часткових проплат здійснених відповідачем, загальний розмір інфляційних втрат складає 948 грн. 23 коп. Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2015.
З огляду на викладене інфляційні збитки в сумі 948 грн. 23 коп. та 3% річних в сумі -1268 грн. 01 коп. підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення 7 грн. 44 коп. інфляційних втрат є такими що задоволенню не підлягають за необґрунтованістю з підстав наведених вище.
Згідно з пунктом 7.2 договору, у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 цього договору, останній у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в сумі 6048 грн. 30 коп., виходячи з суми боргу з урахуванням часткових проплат, в тому числі за зобов'язаннями за січень - квітень 2013 року та жовтень - грудень 2013 року (а.с. 9-13).
Оскільки право позивача щодо стягнення пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 6048 грн. 30 коп., є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Однак, позивач вважає штрафні санкції надмірно великими та просить зменшити розмір пені на 90 %.
При цьому суд враховує, що відповідач в судове засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, додаткових письмових пояснень та доказів в обгрунтування клопотання про зменшення розміру пені, до суду не подав.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені на 90% і додані до клопотання документи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Відповідно до п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В обґрунтування клопотання про зменшення пені на 90 % відповідач повідомив суду, що відповідач є теплопостачальною організацією, яка є соціально значущим підприємством і перебуває у скрутному фінансовому становищі, з наявністю значної заборгованості споживачів за надані їм послуги з централізованого опалення, а також просить врахувати факт повного погашення основної заборгованості до моменту пред'явлення позову.
Відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції надано до матеріалів справи фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва на 01.01.2014 року; довідку про стан дебіторської заборгованості.
На підставі викладеного, відповідач вважає, що зобовязання відповідача перед позивачем не виконувались своєчасно з обєктивних причин, зокрема, у звязку з складною економічною ситуацією та внаслідок невиконання бюджетними установами зобовязань за надані послуги.
Проте суд вважає, що наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача.
Даний висновок суду ґрунтується на наступному.
Так, відповідно до ст. 617 ЦК України недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, в розумінні ст. 617 ЦК України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (бюджетні установи, державні та комунальні підприємства) чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Слід також зазначити, що відповідно до ст. 42 та абзацу 5 ст. 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.
Отже, наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу якихось обєктивних та незалежних від боржника обставин.
Слід також зазначити, що відповідач не позбавлений можливості вживати всіх законних заходів для захисту своїх прав кредитора, в тому числі шляхом звернення до господарського суду з позовами про стягнення заборгованості за надані послуги з бюджетних установ-боржників, оскільки відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від матеріальної відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі №11/446, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та «Бакалов проти України» від 30.11.2004 р.
Разом з тим, суд враховує матеріальні інтереси позивача, фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, внаслідок яких позивач зазнає значних збитків з огляду на несвоєчасні розрахунки відповідача за природний газ, спожитий згідно умов укладеного між сторонами договору, який повинен оплачуватися позивачем в свою чергу постачальнику.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з твердженням позивача про недоведеність виняткового характеру випадку для надмірного зменшення розміру стягуваних пені аж на 90%, а також враховує майнові інтереси обох сторін.
Таким чином суд вважає недопустимим зменшення розміру пені аж на 90% як таке, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, встановленими п. 6 ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України. Таке зменшення є неспіврозмірним в контексті інтересів обох сторін, а не лише відповідача.
Враховуючи вищезазначенео оскільки позивач категорично заперечує проти зменшення розміру пені, а відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів винятковості випадку для зменшення пені, то суд відмовляє в задоволенні клопотання про зменшення пені.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1808 грн. 73 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Ромнитеплосервіс» Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Дімітрова, 14, код ЄДРПОУ 30880163) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 6048 грн. 30 коп. пені, 1268 грн. 01 коп. 3% річних, 948 грн. 23 коп. інфляційних збитків, 1808 грн. 73 коп. грн. 00 коп. судового збору.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення 7 грн. 44 коп. інфляційних збитків суд відмовляє.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 13.10.2015року
Суддя ОСОБА_1