ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.09.2015Справа №910/18638/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»
до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»
про відшкодування шкоди в порядку регресу 13 945,99 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Майструк Є.С. - представник, довіреність №3618/18 від 25.11.14 р.;
від відповідача: не з'явився;
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 13 945,99 грн., а також покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №15852Га/14к-03 від 21.01.14 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 14 945,99 грн., Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» отримало згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.15 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/18638/15 та призначено справу до розгляду на 11.08.15 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.15 р. розгляд справи відкладено на 10.09.15 р.
В судове засідання 11.08.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача в судове засідання 11.08.15 р. не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 11.08.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103034552871
Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судове засідання 11.08.15 р. суд не повідомлено.
В судове засідання 10.09.15 р. з'явились уповноважені представники сторін.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 11.08.15 р. через канцелярію суду представником позивача супровідним листом №ЛВ9195 від 28.07.15 р. подано витребувані ухвалою суду від 22.07.15 р. документи, в якому, позивач, зокрема, підтвердив відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та відсутність рішення цих органів з такого спору. Крім того, в листі №ЛВ9195 від 28.07.15 р. позивач зазначив, що станом 24.07.15 р. сума страхового відшкодування не була перерахована відповідачем на рахунок позивача. Документи долучено судом до матеріалів справи.
До початку судового засідання 11.08.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача №138с від 10.08.15 р., в якому останній просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.
До початку судового засідання 10.09.15 р. відповідачем подано до Господарського суду міста Києва відзив №138с від 19.08.15 р. на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги визнає частково.
При цьому в обґрунтування своїх доводів відповідач стверджує, що в порушення ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» позивачем при розрахунки розміру страхового відшкодування не було враховано коефіцієнт фізичного зносу, тоді як згідно експертного звіту, проведеного на замовлення відповідача, розмір матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу за мінусом розміру франшизи визначеного умовами Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів становить 11 592,72 грн. (12 592,72 грн. - 1 000,00 грн.). Відзив на позов разом з доданими до нього документами долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 10.09.15 р. сторонами суду не надано.
Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи та здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судових засідань по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.
В судовому засіданні 10.09.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 10.09.15 р. підтримав заперечення проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
21 січня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та ОСОБА_2 (страхувальник за договором страхування) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №15852Га/14к-03 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, визначений Договором страхування. Забезпечений транспортний засіб: Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску (п. 5 Договору страхування). Територія страхування: Україна, країни СНД, Грузія, Європа (п. 19 Договору страхування).
Строк дії Договору страхування: з 26.01.14 р. по 25.01.15 р. (п. 18 Договору страхування).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно первинної довідки від 04.02.14 р. та розгорнутої довідки №9344767 про дорожньо-транспортну пригоду, сформовані відділом ДАІ Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві, копії яких наявні в матеріалах справи, 04.02.14 р. в м. Києві на перехресті вул. Крайня та вул. Сабурова відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.
Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «АХА Страхування» автомобіль марки Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
За умовами Договору страхування страховик бере на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, які носять ознаки ймовірності та випадковості, а також зобов'язується компенсувати понесені страхувальником додаткові витрати в результаті настання страхового випадку. До страхових ризиків відносяться, зокрема, «збитки внаслідок ДТП» - будь-яке пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП (п. п. 24.1., 24.2.2. Договору страхування).
Як вбачається із п. 9.2. Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.
Згідно Договору страхування в разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страхувальник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з моменту настання події сповістити про це страховика, шляхом надання повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку (п. 26.1.3. Договору страхування).
У відповідності до умов Договору страхування 06.02.14 р. страхувальник звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування (копію повідомлення-заяви залучено до матеріалів справи).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та заяви на виплату страхового відшкодування від 06.02.14 р. страхувальник просив Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» належну до виплати суму страхового відшкодування перерахувати на рахунок станції технічного обслуговування - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД».
Згідно п. 28.1. Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі повідомлення про подію, письмової заяви страхувальника (його правонаступника/вигодонабувача) на виплату страхового відшкодування і страхового акту, який складається страховиком.
Відповідно до п. 28.10 та п. 28.11.2 Договору страхування при пошкодженні транспортного засобу внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення транспортного засобу (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі СТО на підставі рахунків з СТО. В окремих випадках, за згодою страховика та страхувальника (вигодонабувача), розмір збитків може визначатися на підставі авто товарознавчої експертизи або безпосередньо страховиком чи уповноваженою ним особою (аварійним комісаром). Вартість частин та деталей береться в розрахунок кошторису збитків за умови, що вони шляхом ремонту не можуть бути приведені в стан, придатний для подальшого використання, або витрати на такий ремонт перевищують витрати по їх заміні на нові. При пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в розділі 10 договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми. При цьому, за умови Договору страхування «на базі СТО за вибором страховика» (п. 28.11.2) при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначаються виключно виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на СТО за вибором страховика.
При пошкодженні транспортного засобу страхове відшкодування сплачується страхувальнику шляхом перерахування на рахунок СТО згідно з належним чином оформленими документами, наданими відповідними підприємствами, про витрати на компенсацію скоєних збитків (наряд-замовлення, рахунок, акт виконаних робіт тощо), якщо інше не погоджено між сторонами та вигодонабувачем. Вказані документи повинні містити повний перелік робіт, їх вартість, а також вартість запчастин та матеріалі, використаних під час ремонту. При цьому, вибір СТО страхувальник зобов'язаний погоджувати зі страховиком (п. 28.15. Договору страхування).
У відповідності до рахунку-фактури №С-00053126 від 11.02.14 р. та акту виконаних робіт №2014003421 від 21.02.14 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена ремонтним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» в розмірі 14 945,99 грн. (копії рахунку-фактури та акту виконаних робіт залучено до матеріалів справи).
Також, в матеріалах справи міститься калькуляція дефектів №1.001.14.1 від 11.02.14 р., складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів становить 5 966,40 грн..
Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до п. 10.2. Договору страхування за страховим ризиком, зокрема, ДТП безумовна франшиза становить 0,00 грн.
Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» складено страховий акт №1.001.14.01937 від 13.02.14 р., відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 14 945,99 грн., що становить різницю між визначеною у рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» №С-00053126 від 11.02.14 р. вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 14 945,99 грн. та франшизою за Договором страхування - 0,00 грн. (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).
У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 14 945,99 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» згідно рахунку-фактури №С-00053126 від 11.02.14 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №90153 від 14.02.14 р. на відповідну суму 14 945,99 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхувальнику - ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 14 945,99 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, наявність рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» №С-00053126 від 11.02.14 р. та платіжного доручення №90153 від 14.02.14 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 12.03.14 р. у справі №754/3055/14-п встановлено, що 04.02.14 р. ОСОБА_3, керуючи автомобілем Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, в м. Києві по вулиці Крайній в порушення вимог Правил дорожнього руху України не дотримався безпечної дистанції до автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, який рухався попереду, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Зазначеною постановою громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 425,00 грн.
За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.
Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 04.02.14 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_3 у Приватному акціонерному товаристві «Українська охоронно-страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС №9524481 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1 000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Ford Transit, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Строк дії Полісу: з 08.01.14 р. по 07.01.15 р., тобто на момент скоєння ДТП, вказаний Поліс був чинним.
З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).
Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» з претензією №ЛВ3698 від 26.06.14 р., в якій просив у 30-тиденний термін компенсувати в порядку регресу витрати Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» у розмірі 14 945,99 грн., яка отримана відповідачем 09.07.14 р., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0304906058846.
У відповідь на зазначену претензію позивача, відповідач звернувся до позивача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» з листом №3860 від 22.04.15 р., в якому керуючись п. 22.1. ст. 22 та ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надав власний розрахунок суми страхового відшкодування, а саме: 12 592,72 грн. - 1 000,00 грн. - 1 352,99 грн. = 10 239,73 грн. (де: 12 592,72 грн. - розмір матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу 0,31, згідно звіту товарознавчого дослідження №2959 від 19.08.14 р. про оцінку транспортного засобу Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; 1 352,99 грн. - розмір ПДВ згідно рахунку) (копія листа залучено до матеріалів справи).
В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 1 000,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, визначеної Полісом, і становить 13 945,99 грн. (14 945,99 грн. - 1 000,00 грн.).
Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному підприємству «Страхова компанія «АХА Страхування» в порядку регресу суми в розмірі 13 945,99 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить суд стягнути в примусовому порядку.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування та/або Полісу або їх окремих положень суду не надано.
В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач, посилаючись на положення ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», зазначає, що єдиним належним доказом підтвердження оціненого розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням значення коефіцієнту його фізичного зносу є звіт про визначення вартості матеріального збитку, тобто вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, визначеної за результатами проведеної оцінки суб'єктом оціночної діяльності.
Суд констатує, що позивачем виплачено страхове відшкодування в сумі 14 945,99 грн. без урахування коефіцієнта фізичного зносу.
Так, для визначення коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого у ДТП автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, Приватним акціонерним товариством «Українська охоронно-страхова компанія» було замовлено експертне автотоварознавче дослідження, проведення якого доручено оцінювачу автотранспортних засобів - ОСОБА_6, згідно звіту №2959 від 19.08.14 р. з оцінки транспортного засобу якого коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 0,31% (копію звіту залучено до матеріалів справи).
Нормою ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
З приписів вищевказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за Договором страхування), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за Полісом.
При цьому, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за Договором страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктом оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Господарський суд вважає доводи відповідача про те, що належним доказом розміру заподіяного збитку має бути відповідний висновок спеціаліста автотоварознавця або звіт експерта безпідставними, оскільки здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування коефіцієнту фізичного зносу) на користь страхувальника на підставі рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосаміт ЛТД» №С-00053126 від 11.02.14 р. не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки, вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України №3-50гс15 від 15.04.15 р. у справі №910/7163/14).
Разом з цим, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав Договір страхування, також не покладає.
Крім того, строк експлуатації застрахованого позивачем та пошкодженого 04.02.14 р. при ДТП автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, дорівнював на час виникнення ДТП 5 років 2 місяці та виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (04.02.14 р.) строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки). тобто, не перевищував 7 років, а доказів експлуатації вказаного транспортного засобу в інтенсивному режимі, здійснення його відновлювального ремонту або наявності на ньому корозійних руйнувань чи деформаційних пошкоджень матеріали справи не містять. У зв'язку з чим господарський суд доходить висновку, що коефіцієнт фізичного зносу не підлягає застосуванню при визначенні вартості відновлювального ремонту автомобіля Toyota Corolla, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки такий коефіцієнт зносу дорівнює нулю.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м. Київ, Солом'янський район, вул. Борщагівська, буд. 145, код ЄДРПОУ 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Іллінська, буд. 8, код ЄДРПОУ 20474912) 13 945,99 грн. (тринадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять гривень дев'яносто дев'ять копійок) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 12 жовтня 2015 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон