ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.10.2015Справа №910/19622/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод», м.Дніпропетровськ, ЄДРПОУ 35112619
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 32049199
про стягнення 1 042 725,08 грн.
Суддя Любченко М.О.
Представники сторін:
від позивача: Карпенко О.С. - по дов.
від відповідача: Семенко І.В. - по дов.
Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.09.2015р. оголошувалась перерва до 07.10.2015р.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод», м.Дніпропетровськ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 621 075,79 грн., 3% річних в розмірі 18 070,75 грн., пені в розмірі 131 911,22 грн. та інфляційних втрат в сумі 370 993,95 грн.
15.09.2015р. до господарського суду надійшла заява б/н від 07.09.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод», в якій останній просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 621 075,79 грн., 3% річних в розмірі 22 533,82 грн., пеню в розмірі 76 620,14 грн. та інфляційні втрати в сумі 360 282,77 грн.
05.10.2015р. позивачем подано до суду заяву б/н від 05.10.2015р., у відповідності до якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 621 075,79 грн., 3% річних в розмірі 23 781,42 грн., пені в розмірі 38 690,80 грн. та інфляційних втрат в сумі 359 177,07 грн.
Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Враховуючи, що заява б/н від 05.10.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» умов договору №25935 від 01.01.2013р. поставки товарів та надання послуг в частині оплати товару в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у відзиві б/н від 23.09.2015р. та у поясненнях б/н від 06.10.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що частина спірної заборгованості повинна бути погашена шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, що передбачено умовами укладеного між сторонами правочину. Одночасно, за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна», нарахування та заявлення позивачем до стягнення пені є безпідставним, оскільки її розмір не передбачено умовами договору №25935 від 01.01.2013р.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.10.2015р.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені документи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч.2 ст.627 Цивільного кодексу України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (покупець) укладено договір №25935 поставки товарів та надання послуг, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого покупець надає постачальнику рекламні, інформаційні, маркетингові та інші послуги, а також послуги з логістики товарів у порядку та згідно з додатковими угодами. Постачальник постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товари згідно із замовленням та товаросупровідною документацією, які є невід'ємною частиною правочину.
У п.3.1 договору №25935 від 01.03.2013р. зазначено, що постачальник зобов'язаний постачати товари за цінами, зазначеними у специфікації/прайс листі.
У специфікації (додаток №2 до договору №25935 від 01.03.2013р.) сторонами було погоджено вартість та асортимент товару, що поставляється в межах договору.
У додатку №7 до договору №25935 від 01.03.2013р. сторонами погоджено перелік маркетингових, інформаційних, рекламним та інших послуг, що надаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна».
Договір з всіма додатками вступає в силу з 01.03.2013р. та діє до 31.12.2013р. Строк дії правочину автоматично продовжується на кожний наступний період тривалістю в рік, якщо не буде припинений достроково будь-якою стороною (п.10.1 договору №25935 від 01.03.2013р.).
Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази висловлення будь-яким з контрагентів за договором №25935 від 01.03.2013р. наміру щодо його припинення у порядку п.10.1 спірного правочину.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №25935 від 01.03.2013р. на поставку товару як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару та надання послуг.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який містить елементи договору поставки та договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.901-907, статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 2.1 договору №25935 від 01.03.2013р. передбачено, що постачальник повинен постачати товари вчасно до відповідного торговельного центру МЕТРО з замовленням (DDP - рампа торговельного центру МЕТРО, «Інкотермс 2010») у відповідній кількості та у належній якості, а також у відповідності до всіх інших вимог згідно з замовленням.
Товари приймаються за кількістю та якістю у відповідному торговельному центрі, куди продукція поставляється, на підставі транспортних накладних та інших супровідних документів, які підтверджують якість і комплектність товару (п.12.10 договору №25935 від 01.03.2013р.).
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №25935 від 01.03.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» на підставі замовлень було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» було прийнято у період з 04.02.2014р. по 20.05.2014р. товар, а саме алкогольні вироби на загальну суму 631 369,20 грн. (з урахуванням часткового повернення), на підтвердження чого до матеріалів справи представлено видаткові накладні, що скріплені печатками контрагентів.
Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу накладні, господарський суд виходить з наступного:
У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 31.07.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару в межах договору №25935 від 01.03.2013р.
Відповідачем факт отримання товару, в тому числі, у період з 04.02.2014р. по 20.05.2014р. було підтверджено у відзиві б/н від 23.09.2015р., будь-яких заперечень з приводу належного виконання позивачем своїх обов'язків з поставки алкогольної продукції не висловлено.
Отже, господарський суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» у період з 04.02.2014р. по 20.05.2014р. товар, а саме алкогольні вироби на загальну суму 631 369,20 грн.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалось, у п.3.1 договору №25935 від 01.03.2013р. вказано, що постачальник зобов'язаний постачати товари за цінами, наведеними у специфікації/прайс листі. Ціна товару міститься у товарних накладних, які надаються постачальником до офісу підтримки торговельних центрів МЕТРО для здійснення оплати, та складаються на підставі кількості поставленого товару, зазначеного в накладній.
За умовами п.3.2 укладеного між сторонами правочину покупець здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника.
Платіжне зобов'язання вважається виконаним покупцем після списання коштів з банківського рахунку.
У п.1.1 додатку №7 до договору №25935 від 01.03.2013р. зазначено, що покупець оплачує товари протягом семи десяти п'яти днів з дня отримання товарів у торговельному центрі МЕТРО за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та товарні накладні.
Суд зауважує, що відповідачем протягом розгляду справи не було спростовано факту належного виконання позивачем своїх обов'язків з надання товаросупровідної документації та податкових накладних в день передання видаткових накладних.
Отже, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, з огляду на умови договору №25935 від 01.03.2013р., суд дійшов висновку, що строк оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» поставленого у період з 04.02.2014р. по 20.05.2014р. товару на загальну суму 631 369,20 грн., настав.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» свої обов'язки з оплати товару, отриманого на підставі договору №25935 від 01.03.2013р. у період з 04.02.2014р. по 20.05.2014р., в повному обсязі виконано не було, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 621 075,79 грн.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 31.07.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №25935 від 01.03.2013р.
Наразі, твердження відповідача про те, що фактично зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» з оплати товару на суму 621 075,79 грн. є припиненими з огляду на зарахування наведеного боргу в якості оплати наданих відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» рекламних, інформаційних та маркетингових послуг, суд вважає необґрунтованими та такими, що не нівелюють обов'язку внести покупцем плату за поставлений товар. При цьому, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За приписами ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.
Із аналізу наведених норм вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.06.2015р. Верховного Суду України по справі №3-255гс15.
Вказане свідчить, що припинення зобов'язання на підставі ст.601 Цивільного кодексу України може відбуватись за умови, що вимоги контрагентів є зустрічними та строк їх виконання настав на момент звернення з відповідною заявою.
Умовами п.3.3 договору передбачено, що покупець має право зменшити плату, що належить постачальнику за товар на суму штрафів, вартість повернутих товарів, наданих постачальнику послуг шляхом проведення заліку зустрічних вимог. Залік зустрічних вимог проводиться без підписання сторонами додаткових документів (актів, протоколів, тощо).
Суд вважає за необхідне зауважити, що умовами укладеного між сторонами правочину контрагентами не було змінено порядку здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, що передбачений ст.203 Господарського кодексу України, а отже, припинення зобов'язання таким чином повинно здійснюватись саме на підставі заяви будь-якої зі сторін. Аналогічну правову позицію щодо припинення зобов'язання шляхом зарахування наведено у постанові від 14.09.2015р. Вищого господарського суду України по справі №910/29541/14-г.
У судовому засіданні 07.10.2015р. на запитання суду щодо того, чи направлялась Товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» заява про зарахування однорідних вимог за договором №25935 від 01.03.2013р., представниками сторін було зазначено, що така заява не направлялась.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, у суду відсутні підстави вважати, що зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» з оплати товару на суму 621 075,79 грн. припинились шляхом зарахування.
Наведеним спростовуються твердження відповідача про відсутність у останнього обов'язку внести плату за отриманий у межах договору №25935 від 01.03.2013р. у період з 04.02.2014р. по 20.05.2014р. товар.
Таким чином, приймаючи до уваги все вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» про стягнення заборгованості в сумі 621 075,79 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 23 781,42 грн., пені в розмірі 38 690,80 грн. та інфляційних втрат в сумі 359 177,07 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.
Наразі, судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено відповідальності покупця за порушення строків оплати товару у формі пені в розмірі облікової ставки Національного банку України.
При цьому, суд також зазначає, що доказів забезпечення виконання зобов'язань з оплати товару за вказаним договором пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, сторонами до матеріалів справи не представлено.
Одночасно, посилання заявника на приписи ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, відповідно до якої штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, в якості підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, суд вважає необґрунтованим з огляду на те, що наведеною нормою передбачено не розмір неустойки, а лише можливий порядок її формування. Аналогічну правову позицію наведено у п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Таким чином, оскільки контрагентами не було визначено відповідальності відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 38 690,80 грн. Аналогічні висновки наведено у постановах від 16.06.2014р. та від 01.07.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/10238/13 та №905/9180/13.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань з оплати товару, поставленого в межах договору №25935 від 01.03.2013р. у період з 04.02.2014р. по 20.05.2014р., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 23 781,42 грн. та інфляційні втрати в розмірі 359 177,07 грн.
Проте, здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку судом встановлено, що останній містить помилки, а обґрунтованим є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» 3% річних в сумі 23730,92 грн. та інфляційних втрат в розмірі 358 698,10 грн.
Одночасно, при здійсненні перерахунку суми інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача судом враховано наступне.
Згідно з п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України.
Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.12р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
За таких обставин, з огляду на вищенаведене суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на визначені вище суми.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
07.10.2015р. до господарського суду надійшло клопотання б/н від 07.10.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» про повернення надлишково сплаченого судового збору.
За приписами ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Статтею 4 вказаного Закону України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з розглядуваним позовом) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2015р. становить 1 218 грн.
За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1 218 грн.).
Отже, при заявленні позову (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача грошових кошів в сумі 1 042 725,08 грн. позивачем повинно було бути сплачено судовий збір в розмірі 20 854,50 грн.
Проте, як встановлено судом, при звернені до суду з розглядуваним позовом позивачем було внесено до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 22 841,03 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6140 від 28.07.2015р.
Отже, на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 1986,53 грн., сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» на підставі платіжного доручення №6140 від 28.07.2015р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 20 854,50 грн. покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод», м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 621 075,79 грн., 3% річних в розмірі 23 781,42 грн., пені в розмірі 38 690,80 грн. та інфляційних втрат в сумі 359 177,07 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (02140, м.Київ, Дарницький район, проспект Петра Григоренка, буд.43, ЄДРПОУ 32049199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» (49000, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул.Маршала Малиновського, буд.14-А, ЄДРПОУ 35112619) основний борг в сумі 621 075,79 грн., 3% річних в розмірі 23 730,92 грн., інфляційні втрати в сумі 358 698,10 грн. та судовий збір в розмірі 20 070,95 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» (49000, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул.Маршала Малиновського, буд.14-А, ЄДРПОУ 35112619) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1986,53 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №6140 від 28.07.2015р.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 07.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 12.10.2015р.
Суддя М.О. Любченко