ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.10.2015Справа №910/22680/15
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія»
до про 1. Державної служби статистики України; 2. Державної казначейської служби України стягнення 3% річних у розмірі 1 642 860 грн. 35 коп. та інфляційних у розмірі 23 535 646 грн. 58 коп.
Представники:
від Позивача: Котул А.М. (представник за Довіреністю);
від Відповідача - 1: Панькін І.Д. (представник за Довіреністю);
від Відповідача - 2: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України (надалі також - «Відповідач - 1») та Державної казначейської служби України (надалі також - «Відповідач - 2») про стягнення 3% річних у розмірі 1 642 860 грн. 35 коп. та інфляційних у розмірі 23 535 646 грн. 58 коп.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 03.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» (Виконавець) та Державною службою статистики України (Замовник) було укладено Договір №93. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року по справі №910/3600/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» були задоволені частково. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» заборгованість у розмірі 38 145 294 грн. 30 коп., 4 980 457 грн. 01 коп. пені, 1 798 191 грн. 85 коп. трьох відсотків річних, 456 917 грн. 05 коп. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено. Як зазначає Позивач, вказане рішення Суду Відповідачем не виконано, а тому враховуючи неналежне виконання Відповідачем рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Державної служби статистики України 3% річних у розмірі 1 642 860 грн. 35 коп. та інфляційні у розмірі 23 535 646 грн. 58 коп.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/22680/15, судове засідання призначено на 17.09.2015 р.
16.09.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.09.2015 року.
17.09.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить Суд відмовити в задоволенні позовних вимог та залучити іншого Відповідача - Державну казначейську службу України.
17.09.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про поважні причини неявки Суд не повідомив, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.09.2015 року не виконав.
В судовому засіданні представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.09.2015 року.
Щодо клопотання представника відповідача-1 про залучення іншого Відповідача - Державну казначейську службу України, Суд зазначає, що Служба вже залучена до участі у справі в якості Відповідача-2.
Крім того, Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:
1) Позивача:
- надати письмові пояснення щодо необхідності стягнення 3% річних та інфляційних за період з 26.03.2014 року;
- надати належним чином завірену копію позовної заяви та додатків до неї, на підставі якої було прийнято рішення у справі №910/3600/14.
2) Відповідачів надати докази на підтвердження сплати заборгованості за рішення Господарського суду міста Києві від 22.04.2014 року.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.09.2015 року відкладено розгляд справи на 01.10.2015 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача-2 в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.
30.09.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 17.09.2015 року.
В судовому засіданні 01 жовтня 2015 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви. В судовому засіданні представник Відповідача - 1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Представник Відповідача - 2 в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 23.09.2015 р. уповноваженій особі державного органу ухвали суду від 17.09.2015 року, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.
Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач - 2 про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Приймаючи до уваги, що Відповідач - 2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача - 2 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 01 жовтня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
03.09.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» (Виконавець) та Державною службою статистики України (Замовник) було укладено Договір №93.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року по справі №910/3600/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» були задоволені частково. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» заборгованість у розмірі 38 145 294 грн. 30 коп., 4 980 457 грн. 01 коп. пені, 1 798 191 грн. 85 коп. трьох відсотків річних, 456 917 грн. 05 коп. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що вказане рішення Суду Відповідачем не виконано, а тому враховуючи неналежне виконання Відповідачем рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Державної служби статистики України 3% річних у розмірі 1 642 860 грн. 35 коп. та інфляційні у розмірі 23 535 646 грн. 58 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору №93 від 03.09.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року по справі №910/3600/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» були задоволені частково. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» заборгованість у розмірі 38 145 294 грн. 30 коп., 4 980 457 грн. 01 коп. пені, 1 798 191 грн. 85 коп. трьох відсотків річних, 456 917 грн. 05 коп. інфляційних втрат. В решті позову відмовлено.
На виконання рішення від 22.04.2014 року Господарським судом м. Києва видано Наказ №910/3600/14.
Судом встановлено, що до теперішнього часу рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року по справі №910/3600/14 Державною службою статистики України не виконано.
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року у справі № 910/3600/14, яке набрало законної сили, було встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором №93 від 03.09.2012 року та факт наявності заборгованості Відповідача - 1 перед Позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість Відповідача - 1 перед Позивачем за Договором №93 від 03.09.2012 року становить суму у розмірі 38 145 294 грн. 30 коп., що є підставою для нарахування Відповідачу - 1 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним свого грошового зобов»язання саме з 26.03.2014 року, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2014 року у справі № 910/3600/14 стягнуто 3% річних та інфляційних за період по 25.03.2014 року.
При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань»).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-89гс11, від 14 листопада 2011 р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача - 1 на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 26.03.2014 р. по 31.08.2015 р. у розмірі 1 642 860 грн. 35 коп. та інфляційні у розмірі 23 535 646 грн. 58 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем- 1 оплати за Договором №93 від 03.09.2012 року за загальний період прострочки з 26.03.2014 р. по 31.08.2015 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі та до стягнення з Відповідача - 1 на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 1 642 860 грн. 35 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 26.03.2014 року по 31.08.2015 року.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача - 1 інфляційних у розмірі 23 535 646 грн. 58 коп. за період з 26.03.2014 р. по 31.08.2015 р. підлягають задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до норм ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі позовних вимог.
Таким чином, з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 1 642 860 грн. 35 коп. та інфляційні у розмірі 23 535 646 грн. 58 коп.
Щодо понесених Позивачем судових витрат Суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетним призначенням є повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні, часові та цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування, які, у свою чергу, надані розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів. А бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладання договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Положення ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлюють, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Відповідно до пункту 11.1. Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012р. № 1407, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 січня 2013р. за № 130/22662 (далі - Порядок казначейського обслуговування), органи Казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів шляхом проведення платежів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників бюджетних коштів та рахунків одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Казначейства, відповідно до кошторисів, планів асигнувань загального фонду державного бюджету (за винятком надання кредитів з державного бюджету), планів надання кредитів із загального фонду державного бюджету, планів спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) або планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів.
Пункт 11.3. Порядку казначейського обслуговування передбачає, що органи Казначейства здійснюють платежі на підставі платіжних доручень за дорученнями розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів у разі наявності в обліку відповідного бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання у межах залишків на рахунках для обліку відкритих асигнувань.
Як встановлено Судом, на виконанні Державної казначейської служби України знаходиться наказ Господарського суду м. Києва №910/3600/14 про стягнення з Державної служби статистики України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» заборгованості.
Відповідно до абзацу 2 пп.1 п.9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України та п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача - 2, оскільки Відповідач - 1 належними засобами доказування підтвердив, що невиконання рішення суду сталося з вини Відповідача - 2.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної служби статистики України (01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОТА РУСТАВЕЛІ, будинок 3, Ідентифікаційний код юридичної особи 37507880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» (02094, м.Київ, ВУЛИЦЯ МАГНІТОГОРСЬКА, будинок 1Е, Ідентифікаційний код юридичної особи 31732873) 3% річних у розмірі 1 642 860 (один мільйон шістсот сорок дві тисячі вісімсот шістдесят) грн. 35 (тридцять п'ять) коп. та інфляційні у розмірі 23 535 646 (двадцять три мільйони п'ятсот тридцять п'ять тисяч шістсот сорок шість) грн. 58 (п'ятдесят вісім) коп.
3. Стягнути з Державної казначейської служби України 01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ БАСТІОННА, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецполіграфія» (02094, м.Київ, ВУЛИЦЯ МАГНІТОГОРСЬКА, будинок 1Е, Ідентифікаційний код юридичної особи 31732873) судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.
4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05 жовтня 2015 року.
Суддя О.В. Чинчин