ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32
ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32
Іменем України
14.07.06 Справа № 1/198ад.
Суддя Зюбанова Н.М., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
до відповідача -Комунального підприємства "Сєвєродонецьккомунсервіс", м. Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 6373 грн. 22 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача -Балаба Т.М., дов. від 21.03.06 № 03-01/957;
від відповідача -Янтікова М.І., дов. від 29.03.06 № 360;
Суть спору: про стягнення 6373 грн. 22 коп. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою господарського суду від 06.06.06 відповідача у справі - Сєвєродонецьке комунальне автотранспортне підприємство № 032810 замінено його правонаступником -Комунальним підприємством "Сєвєродонецьккомунсервіс".
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує з посиланням на необхідність застосування до спірних відносин положень ст. 250 ГК України.
У письмових запереченнях на відзив відповідача позивач посилається на те, що чинним законодавством саме на підприємство покладено обов"язок по інформуванню інвалідів та відповідних державних установ про створені робочі місця, а також неможливість застосування ст. 250 ГК України.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов до наступного.
Так, згідно зі ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01) далі -Закон № 875), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону № 875 Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п. 2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п. 3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік за формою № 10-П1 (поштова-річна) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу -72 особи, фонд оплати праці штатних працівників -475,1 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача не працевлаштовано у 2003 році 2 інваліди. За розрахунком позивача, складеним згідно Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, підприємство відповідача мало перерахувати 6373 грн. 22 коп. штрафних санкцій за 2 нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2003 рік.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій у встановлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути їх з відповідача.
Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 18 Закону України № 875 працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.
Згідно з п. п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2003 році відповідач не інформував Сєвєродонецький міський центр зайнятості про те, що на підприємстві існують вакантні місця, де може використовуватися праця інваліда, що підтверджується листом зазначеного центру зайнятості від 15.03.06 № 13/4-744. Також Сєвєродонецьке управління праці та соціального захисту населення за листом від 14.03.06 № 901 повідомило, що відповідач інформував позивача про створення одного робочого місця вантажника для працевлаштування інвалідів. Дані обставини мають суттєве значення для вирішення справи, оскільки дії відповідача по інформуванню органів зайнятості та захисту населення мають передувати діям останніх по направленню інвалідів для працевлаштування.
Матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: у 2003 році підприємством не розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів, які мали вноситись до колективного договору, підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць у відповідній кількості для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, позивачем доведено суду виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених штрафних санкцій у сумі 6373 грн. 22 коп., але у задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.
Так, до спірних правовідносин сторін по сплаті штрафних санкцій у сумі позову підлягає застосуванню стаття 250 Господарського Кодексу України.
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2003 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2004 року. А отже, припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. На час виникнення спірних правовідносин сторін та на час пред'явлення позову до суду таких випадків законодавство не передбачало. Позивач звернувся до суду 15.05.06 згідно його відмітки на позовній заяві.
Таким чином позов у даній справі про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення 10.04.04 /згідно штампу вхідної кореспонденції на звіті - арк. справи 9/ та пізніше року з дня порушення відповідачем відповідного законодавства.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивачем вони не здійснені при зверненні до суду через звільнення від сплати у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п"ятиденного строку.
На підставі викладеного , керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 19.07.06.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н.М.Зюбанова