"08" жовтня 2015 р. Справа № 920/997/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.
при секретарі Курченко В.А.
за участю представника:
ТОВ “Торгово-виробниче підприємство “Зодіак” - ОСОБА_1 (дов. №218 від 10.06.2015р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “РМ-ІНВЕСТ” (вх. №4404 С /2) на рішення господарського суду Сумської області від 28.07.2015р. у справі № 920/997/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РМ-ІНВЕСТ”, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-виробниче підприємство “Зодіак”, м. Шостка , Сумська область
про визнання договору недійсним
ТОВ “РМ-ІНВЕСТ” звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просило визнати недійсним договір поставки № 37 від 01.08.2012р., укладений між ним та ТОВ “Торгово-виробниче підприємство “Зодіак”.
Рішенням господарського суду Сумської області від 28.07.2015р. у справі №920/997/15 (суддя Моїсеєнко В.М.) в задоволенні позовних вимог ТОВ “РМ-ІНВЕСТ” відмовлено.
Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 28.07.2015р. у справі № 920/997/15 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм Господарського та Цивільного кодексів України.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 08.10.2015р.
02.10.2015р. від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13700), в якому він заперечує проти її задоволення, а рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.
Представник апелянта у судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
01.08.2012р. року між ТОВ “Торгово-виробниче підприємство “Зодіак” (постачальник) та ТОВ “РМ-ІНВЕСТ” (покупець) укладено договір поставки товару №37, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
Пунктом 1.2 договору поставки товару сторони узгодили, що поставка товару здійснюється партіями на підставі письмової заявки покупця або графіка поставки, погодженого з постачальником.
Відповідно до п. 2.1 договору асортимент та ціна поставленого товару вказуються в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п.9.1, 9.2. договору він вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013р. у випадку, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір до його закінчення, він вважається пролонгованим на наступний рік. Розірвання договору або сплив строку його дії не звільняє покупця від сплати вартості поставленого товару (п. 9.3. договору).
Положеннями ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За статтею 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Позивач, посилаючись на ст. 203 Цивільного кодексу України просить визнати вказаний договір поставки № 37 від 01.08.2012 р. недійсним з огляду на те, що сторони не дійшли згоди щодо предмету договору, строків поставки товарів, та у договорі відсутня відповідальність відповідача за несвоєчасну поставку товарів.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідач вказує, що твердження апелянта не відповідають дійсності. Так, на виконання умов договору ТОВ "ТВП "Зодіак" поставляв позивачу у період з 04.09.2012 по 27.02.2015р. товар, на підтвердження чого до матеріалів справи надано видаткові та товаротранспортні накладні, які підписані представниками обох сторін та їх печатками. Позивач приймав продукцію, що підтверджується його частковою оплатою (оборотно-сальдова відомість за договором №37 від 01.08.2012р. за період 01.08.2012р. - 08.07.2015р.), а.с 50-57)).
Крім того, з моменту укладання вказаного договору поставки сторонами постійно укладалися та підписувалися додатки до договору (специфікації). Копії Специфікацій №№1-36 (а.с. 58-99), які наявні в матеріалах справи містять найменування продукції, внутрішні розміри продукції, марка гофрокартону та профіль, ціна продукції у гривнях. Зазначені специфікації підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками.
Доводи апелянта стосовно того, що ним не надавалось відповідачу заявок на отримання товару у відповідності до п.п. 1.2, 1.3 договору поставки, також не відповідає матеріалам справи (а.с. 121-129).
Стосовно посилань апелянта на відсутність у спірному договорі поставки відповідальності відповідача за несвоєчасну поставку товару,колегія суддів зазначає, що п. 6.1 договору поставки від 01.08.2012р. передбачено, що сторони несуть відповідальність у випадках та у порядку, передбачених діючим законодавством України, включаючи відшкодування прямої шкоди.
Законом не передбачено обов'язковості погодження сторонами договору конкретної відповідальності за несвоєчасну поставку продукції, крім того в матеріалах справи відсутні жодні претензії з питання порушення зобов'язань поставки.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що сторони спірного договору погодили всі його істотні умови.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 215 ЦК України визнає загальні підстави визнання правочинів недійсними: підставою недійсності правочину є недодержання в момент виникнення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Крім того, пунктом 2.10 постанови пленуму Вищого господарського України №11 від 29.05.2013р "Про деякі питання визнання правочинів недійсними" зазначено, що в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Відповідно до п. 2.1 вказаної постанови правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність
Відповідно до ч.8 ст.181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, договір поставки товару № 37 від 01.08.2012 укладений відповідно до вимог чинного законодавства України, є чинним, спрямованим на реальне настання правових наслідків.
Колегія суддів не може також вважати обґрунтованим посилання позивача на те, що специфікації містять підпис не директора (необхідно звернути увагу, що апелянтом не зазначено - директора позивача чи відповідача), а іншої невідомої особи, оскільки вказані обставини не доведені заявником належними та допустимими доказами.
Окрім того, відповідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Тому, навіть якщо припустити, що специфікації підписані не уповноваженою особою, фактичні обставини справи свідчать, що своїми наступними діями (а саме - наданням заявок, підписанням видаткових та товарно-транспортних накладних, отриманням товару тощо), правочин був прийнятий до виконання, а відповідно був схвалений стороною.
Відсутність на деяких специфікаціях або заявках реквізитів спірного договору не може свідчити про недосягнення згоди між сторонами щодо істотних умов договору або про його недійсність, оскільки сама обставина їх наявності вже свідчить про існування договірних правовідносин між сторонами. В той же час, позивачем не доведено існування інших (не за спірним договором) правовідносин, в межах яких укладалися вказані специфікації або надавалися заявки.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 28.07.2015р. у справі № 920/997/15 - без змін.
Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “РМ-ІНВЕСТ” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 28.07.2015р. у справі №920/997/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 12.10.15р.
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Шевель О. В.