04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" жовтня 2015 р. Справа№ 910/29043/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
За участю представників:
Від позивача: Шалашова В.І.-представник;
Від відповідача: Вакуленко С.В.- адвокат;
Від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015
у справі № 910/29043/14 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Актив-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Олександра Володимировича
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5
про стягнення 2 690 068,50 грн.
Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „Актив-Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Шевченка Олександра Володимировича (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України" (далі - відповідач) про стягнення 2 690 068,50 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України" на користь Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Актив-Банк" заборгованість з повернення кредиту у розмірі 200 000,00 грн. та заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 190068,50 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7 801,37 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на ту обставину, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи та неправомірно задоволено вимоги позивача на підставі розрахунку заборгованості відповідача, яка не відповідає розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту. Також на думку скаржника, позивачем не було надано суду докази направлення відповідачу повідомлення в порядку, передбаченому пунктом 16.3 статті 16 кредитного договору.
Водночас відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, у зв'язку з усуненням недоліків вказаних в ухвалі апеляційного господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі №910/29043/14 повернуто без розгляду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України" передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 01.09.2015.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015, розгляд справи було відкладено на 22.09.2015.
21.09.2015 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких позивач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити а рішення залишити без змін, які після огляду колегією суддів було долучено до матеріалів справи.
22.09.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадянина України ОСОБА_5.
Зазначене клопотання мотивоване тим, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_5, як поручителя згідно договору поруки № 0802/02/S-2 від 02.08.2013, а незалучення, в свою чергу, є безумовною підставою, відповідно до 104 ГПК України, для скасування рішення місцевого господарського суду, так як господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015, було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадянина України ОСОБА_5 та відкладено розгляд справи на 06.10.2015.
06.10.2015 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення копії позовної заяви з додатками третій особі, яке після огляду колегією суддів було долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні 06.10.2015 представники позивача та відповідача надали свої пояснення по суті спору. Представник третьої особи у вказане судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.
Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 у справі № 910/29043/14 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи ОСОБА_5.
Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2013 між Публічним акціонерним товариством „Комерційний банк „Актив-Банк" (далі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України" (далі - позичальник, відповідач) укладено кредитний договір №0802/02, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 3 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором (п. 2.1).
Графік погашення кредитної лінії встановлюється додатком №1 до кредитного договору.
В подальшому між сторонами укладалися додаткові договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору №0802/02 від 02.08.2013, відповідно до яких змінювались умови договору, а саме: додатковий договір №1 від 25.09.2013, додатковий договір №2 від 25.02.2014, додатковий договір №3 від 05.05.2014, додатковий договір №4 від 02.06.2014, додатковий договір №5 від 01.07.2014, якими вносились зміни, зокрема, до додатку №1 до кредитного договору (графік погашення).
Відповідно до пункту 5.2.1 кредитного договору плата за кредит (проценти) встановлюється у розмірі 25% відсотків річних у валюті кредиту.
Згідно з п. 5.2.3 договору нарахування банком процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту (включаючи цей день) до дня повного його погашення (не враховуючи цей день), виходячи з фактичного залишку заборгованості за кредитом та згідно пункту 5.2.1 та 5.2.2 даного договору.
За змістом п. 5.2.4 договору позичальник сплачує банку нараховані проценти, щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти, та повного погашення кредиту.
Відповідно до пункту 6.2.1 договору позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному розмірі згідно додатку №1 до договору, але в будь-якому випадку в термін до 31.07.2015.
Як зазначає позивач, відповідач несвоєчасно виконує умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 2 690 068,50 грн., з яких 2 300 000,00 грн. - поточна заборгованість за кредитом, 200 000,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 32 534,25 грн. - поточна заборгованість за відсотками та 157 534,25 грн. - прострочена заборгованість за відсотками.
Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 2 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та також самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 1049, 1050 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджується надання банком позичальникові кредитних коштів на суму 3 000 000,00 грн., та вказана обставина не заперечується відповідачем.
Відповідачем було частково погашено заборгованість за кредитом у розмірі 500 000,00 грн. (повернення кредиту) та 676 360,58 грн.
В порушення умов кредитного договору позичальником не виконано взяті на себе зобов'язання щодо вчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в строк, обумовлений графіком погашення заборгованості, внаслідок чого в останнього утворилася прострочена заборгованість перед банком з повернення кредиту у розмірі 200 000,00 грн., зі сплати прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 157 534,25 грн., а також поточної заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 32 534,25 грн., підтвердженням чому є наявні в матеріалах справи докази.
Будь - яких належних та допустимих доказів на спростування правильності розрахунку боргу ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, зокрема, не надано суду доказів погашення простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 200 000,00 грн.; зі сплати прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 157 534,25 грн., а також поточної заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 32 534,25 грн., нарахованих позивачем за період за період 01.08.2014 по 20.11.2014.
26.11.2014 позивач листом №7095/11 звернувся до відповідача з вимогою про дострокове повернення кредиту, яку обґрунтував несвоечасним виконанням останнім умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування.
Відповідач вказану вимогу банку не виконав, заборгованість не сплатив, кредит достроково не повернув, тому вимоги банку про стягнення з відповідача поточної заборгованості з повернення кредиту у розмірі 200 000,00 грн., зі сплати прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 157 534,25 грн., поточної заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 32 534,25 грн., нарахованих за період за період 01.08.2014 по 20.11.2014 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.
В частині вимог про стягнення з відповідача 2 300 000,00 грн. поточної заборгованості за кредитним договором колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено, що дострокове повернення кредиту може відбуватись за ініціативою позичальника, а також на вимогу банку у випадках, перебачених договором.
За умовами п. 10.1.5 договору у разі порушення позичальником своїх зобов'язань за договором, банк вправі в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір, що є підставою для стягнення з позичальника суми кредиту, плати за кредит та штрафних санкцій, незалежно від настання строків сплати цих платежів за договором.
Пунктом 16.3 договору сторонами погоджено порядок розірвання банком договору в односторонньому порядку, згідно якого банк повинен письмово повідомити про таке розірвання позичальника, і договір вважається розірваним з моменту направлення позичальнику відповідного повідомлення банку.
Як вірно вказав суд першої інстанції, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання банком умов договору щодо використання свого права на дострокове розірвання кредитного договору в якості підстави для дострокового повернення позичальником кредиту та плати за нього, оскільки наданий позивачем лист-вимога від 26.11.2014 №7095/11 не містить повідомлення від банку про дострокове розірвання договору.
Крім того, суду не надано доказів щодо оспорювання або визнання недійсними умов кредитного договору від 02.08.2013 №0802/02 щодо дострокового розірвання кредитного договору та дострокового повернення позичальником кредиту та плати за нього.
За таких обставин, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача поточної заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 300 000,00 грн., тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи.
Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012р. № 4 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Суд приходить до висновку, що визначення розміру заборгованості відповідача перед банком за кредитним договором є правовим питанням, а отже не потребує спеціальних знань та вирішується судом в рамках розгляду даної справи з урахуванням всіх обставин справи та юридичних фактів, що входять до предмету доказування, тому відмова в задоволенні судом першої інстанції зазначеного клопотання є правомірною.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Телесистеми України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29043/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/29043/14 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко